Розвідзагін

– Герман, ноги вище!

– Це так принизливо… Я старший науковий офіцер, – бурмотів Герман, намагаючись не зісковзнути з плеча Райлі і заразом влаштуватися зручніше.

Біль у нозі дуже розігрався посеред розвідувальної місії, ймовірно передвіщаючи швидкі і досить неприємні зміни в досі теплій і сухій місцевій погоді. І, звичайно, як на зло, це сталося саме коли вони надибали аномалію. До них не те, що Промінь не міг дійти, до них просто не пробивалися навіть низькі радіочастоти. Наслухавшись старої доброї радіостатики і вдосталь накричавшись один на одного, вони дружно дійшли висновку, що доведеться довіритися стародавньому мистецтву орієнтування на місцевості. І вони досить успішно долали цю місію доки не натрапили на болото. Смердюча каламуть цвіла усіма можливими барвами. Вдосталь засмаглий за пару вилазок Ньютон бадьоро запевняв їх, що ядуче рожеві водорості, судячи з показань аналізатора, не збиралася їх труїти ні домоєвою кислотою, ні метаном.

 — Ну якщо ти ні мені, ні моїм приладам не віриш, — протягнув він, — То озирнися на всі боки і включи здоровий глузд! Тут би все геть передихнуло, якби вони були небезпечні. Але, на жаль, post mortem зразків тут немає. Тільки дуже in vivo…

Герман роздратовано закотив очі. У Ньютона ніби друге дихання відкрилося, як тільки їм у ніс вдарив сірчистий запах випарів. Він намагався прочухати все навколо в радіусі 10 метрів… На ходу. І перевантажений рюкзак навряд чи сповільнював його польову роботу. Навіть Райлі, який ґрунтовно згорів у той день на сонці, встиг втомитися від миготіння біолога навколо них; інженер перестав мляво жартувати і подавати ознаки притомності ще хвилин двадцять тому, коли вони переконалися, що аномальна зона і не збиралася закінчуватися, залишаючи їх відрізаними від тимчасової стоянки непролазними нетрями. Глибока складка залягла між бровами Райлі, з його обличчя струменів піт. Наступної миті він не витримав і, вилаявшись, розхрестав червону сорочку. Ньют почав було протестувати, розписуючи в яскравих фарбах які наслідки можуть мати укуси місцевих гематофагів, але швидко здувся під важким поглядом молодшого офіцера. 

— Ти чому тоді не в захисному костюмі? — уїдливо зауважив він.

 — О, у мене вічно лицьовий екран запотіває і дідька видно… 

— А більше в тебе нічого не запотіває? — Герман дуже хотів виплеснути своє роздратування. 

– Запотіває, але не заважає. А що, хочеш, щоб я теж роздягнувся?

 — Ти… Та ти!

Правда, висловити свою авторитетну думку Герман не встиг – його нога провалилася в жижу.

Райлі важко зітхнув і підхопив його на руки. Германн хотів було вибухнути протестами, коли Ньют, що пустився в погоню за зразком, провалився в жижу по шию.

“Не так уже й хотілося йти самому” – думав Герман про себе, втішаючи злегка понівечену гідність. Райлі довелося перекинути його через плече, як мішок картоплі, щоб звільнити руку і спробувати витягнути Ньютона з трясовини. Ситуація, схоже, не засмучувала лише його одного. Ньют вже збуджено описував на свій польовий диктофон досвід із засмоктуванням у жижу, її консистенцію та приблизну глибину. Він підозріло замовк на кілька хвилин, коли Райлі марно намагався намацати руку Ньютона в жижі. Здавшись, Беккет просто вхопив Ньюта за комір і з огидним чваканням висмикнув біолога з трясовини. Задоволений Ньют уже тримав у руках якесь спритне створіння. 

– Ньютон, ні! — синхронно закричали Райлі та Герман.

 — Але ж приголомшливий зразок! 

– Герман, ноги! — Райлі прикрикнув уже на Готтліба, який від обурення спробував витягнутися і мало не сковзнув з плеча інженера в жижу.

 — Це так… Принизливо.

 – Ньют, воно хотіло тебе з’їсти, – стомлений Райлі спробував завести заздалегідь програшну суперечку.

 – Та що ти кажеш! Подивися на цей довгий писок та тонкі зуби. Цей ротовий апарат пристосований для захоплення слизької дрібної здобичі, наприклад як…

 — Ти сам? — Германн зміряв промоклого наскрізь Ньюта зневажливим поглядом і поплескав Райлі по спині, — Кинь його, це його природне середовище існування. Ти зробиш добро. Первинна екологічна ніша. Повернення до рідного біома, реінтродукція… Подивимося, хто з цих двох стане вершиною харчового ланцюжка. 

Райлі нічого не відповів, тільки стиснув зуби і продовжив йти по пояс у жижі, взявши на буксир Ньютона.