Гортензії

Коли Велительниця Мар легенько доторкнулася до вкритих росою квітів, вони похитнулися й осипалися рясними перлинами води. Вона струсила воду з рук, тихо зойкнувши. Напевно, якби вона не побачила, що зачепила квіти, то навіть й не помітила б роси на долонях. Нієр спостерігала за тим, як вона вправно підрізала зайві гілочки у кущів, що росли у її садку. Легкими рухами вона водила ножицями серед гілок, й обрізані галузки тихенько падали у траву.

Саме Нієр спонукала її спробувати себе у садівництві. Спочатку Велительниці Мар це здалося марною справою, бо в неї були інші турботи окрім квітів, але тепер, здається, їй навіть почало подобатися. Почати вона вирішила зі звичайних кущиків гортензії, бо вона й квітне гарно, й доглядати за нею не так важко. І ось, після деякого часу, вони розквітли гарними фіолетово-блаватними пелюстками.

— Ну от, диви-но, як гарно квітнуть, — кинула Нієр, ледь помітно усміхаючись. — А ти казала, що не вмієш з ними поратися.

Велительниця Мар у відповідь щось низенько буркнула, проте розібрати її слів Нієр була неспроможна. Але обличчя в неї було дуже задоволене: воно й зрозуміло, бо кожна людина полюбляє, коли її праця дає плоди. Сонце почало потроху виглядати з-попід сірих вологих хмар і його жовтогаряче світло м’яким простирадлом розстелилося по садку. Ледве чутно закували голуби, що чистили пір’я біля фонтану. Їм відповіли тихенькими піснями інші птахи. Ніжно дув теплий вітер, повітря наповнилося медовим запахом квітів й набрякло. Понад вухом у Нієр задзижчала бджола й вона швидко відігнала її рукою.

— Ти дивися, може й інші квіти колись вирощуватимеш, — тихенько засміялася Нієр.

Велительниця Мар погодилася коротким кивком. Вона вже скінчила підрізати гортензію й узялася поратися з кущами роз, які колись посадила Нієр. Але коли вона простягнула руку, щоб легенько взяти гнучке гілля пальцями, то різко сіпнулася й тихо засичала. Нієр одразу підвелася з місця й підійшла до неї, занепокоєна.

— Що сталося? — запитала вона, звівши брови.

Велительниця Мар швидко відмахнулася, заспокоївши стурбовану кохану. Вона ласкаво всміхнулася, й Нієр помітила, що нічого серйозного не сталося: Велительниця Мар лише вкололася через колючки на кущах. З невеликих але трішки заглибоких подряпин з її пальців сочилися бруньки крові, що блищали від світла. Нієр швидко дістала з кишені хустку й обережно витерла нею чужі пальці од крові.

— Що ж ти так? — стурбовано сказала Нієр, ховаючи хустку назад у кишеню. — Обережніше треба бути. Воно хоч не болить?

Велительниця Мар тихо промовила “ні”, похитавши головою. Нієр лагідно поцілувала її руку й обійняла за талію, притягуючи до себе. Велительниця Мар тихенько засміялася та схилилася наперед, дотикаючись до чужих губ власними. Нієр квапливо відповіла на поцілунок й широко посміхнулася. Десь всередині розквітло медово-цукрове відчуття, схоже на улюблені солодощі й на зеленисту теплу весну. Вона голубливо погладила жорсткувате чорне волосся й задивилася у очі, схожі за кольором на пір’я вивільги. Велительниця Мар тихенько замуркотіла від задоволення, ніби котенятко. Її руки повільно ковзнули на плечі Нієр, й чомусь відчувалися дуже теплими — напевно через те, що у самому садку було доволі тепло. Велительниця Мар пригорнула її до себе й утикнулася обличчям у плече, заплющивши очі й тихенько заскигливши.

— Чого ти? — запитала Нієр, гладячи Велительницю Мар по волоссю. — Усе ж добре.

Вона вимовила тихеньке “угу”, схоже на угукання сови, але обіймів не розчепила. Птахи досі співали десь у гілках дерев, сонце гріло садок, й повітря набрякало медом дедалі сильніше. Й вони обидві були настільки щасливими разом, що ніякими словами не викреслити.