Чого воно варте

Генрі Скейд сидів посеред величезного стосу паперів та швидко перебирав документи, які лежали перед ним. В них не було нічого нового: ордери, арешти, укази та інша нудятина, з якою стикався голова Відділу магічного правопорядку.

Не дивлячись на високий зріст, старіючі риси обличчя Генрі надавали йому кволого вигляду, який лише доповнювали великі окуляри та залисини. Густої шевелюри вже торкнулася сивина, на блідій шкірі проступали пігментні плями, а під очима залягли темні тіні. Проте, не зважаючи на недоліки зовнішності, Генрі завжди вдавалося справити переконливе враження завдяки темно-синій мантії із золотими ґудзиками.

Його думки порушило голосне дзижчання, яке розірвало тишу кабінету. Він негайно відволікся від паперів та зняв окуляри, втомлено потираючи перенісся. Настав час його наступної зустрічі, яка мала бути не з легких.

Глибоко вдихнувши, він поглянув на себе у дзеркало, пригладив волосся, витер піт із чола і поправив комір.

– Шоу починається, – сказав він собі у той час як в кабінеті спалахнуло смарагдово-зелене світло і молода дівчина преземлилася у купу попелу.

Скейд одразу поспішив їй на допомогу, тепло посміхаючись.

– Вітаю, міс Ґрейнджер, – ввічливо привітався він, коли молода жінка вийшла із каміну. Вона струсила попіл із одягу, а містер Скейд отримав можливість краще роздивитися її. Вона виглядала дещо інакше, ніж на більшості фото у «Щоденному віщуні». Її темне густе волосся було зібране у неохайний хвостик, вигідно підкреслюючи карі очі.

Піднявши погляд, вона посміхнулася у відповідь:

– Приємно познайомитися, містере Скейд, – промовила вона, простягнувши руку.

– Навзаєм, – відповів Скейд і одразу провів її до темного дубового столу, запрошуючи її сісти у м’яке крісло.

– Дякую, – озвалася Герміона.

Скейд сів з протилежного боку столу і глибоко вдихнув, перш ніж почати.

– Хочете чогось випити? – терпляче запитав він.

– Води буде достатньо, – швидко відповіла вона.

Скейд зрозумів, що вона не була в настрої для стандартних люб’язностей і хоче одразу перейти до справи. Він витягнув свою паличку із кишені і змахнув нею – на столі з’явилися глечик із водою і склянка. Герміона наповнила її водою і зробила ковток, перш ніж знову поглянути на Скейда.

– Мені надзвичайно цікаво дізнатися, чому ви хотіли зустрітися зі мною, – почала вона. – Ваша… ваша асистентка не згадувала причину зустрічі.

– Справді. Інколи її потрібно тримати подалі від певних ситуацій, – відповів Скейд. – Таких, як ця.

– І що ж це за ситуація? – уточнила Герміона.

– Надважлива та дуже небезпечна, – сказав він з ноткою втоми. – Міс Ґрейнджер, ви повинні уважно вислухати мене, поки я все поясню.

Герміона випрямилася у кріслі, маючи дуже стурбований вигляд:

– Звісно.

– Пройшло чимало часу з моменту перемоги над Тим-Кого-Не-Можна-Називати, але, чесно кажучи, стан справ і досі не такий організований та відповідний, як нам хотілося би.

– Я… Боюсь, я не розумію, – сказала Герміона.

– Чи знаєте ви Рудольфуса Лестранжа?

– Чоловіка Белатриси Лестранж? – уточнила Герміона. – Ну, я чула про нього і, здається, він брав участь у фінальній битві, але… але я ніколи його не бачила особисто.

–  Після того, як його затримали та відправили в Азкабан, нещодавні пошкодження, завдані в’язниці, призвели до втечі кількох ув’язнених – він був одним із них.

– Нещодавні? Ви маєте на увазі – рік тому?

– Саме так. Наші джерела повідомляють, що він покинув країну після втечі.

– Куди ж він подався?

– В Австралію?

Очі Герміони потемніли від страху:

– Австралія? – перепитала вона. – Чи… чи хтось постраждав?

– Міс Ґрейнджер, він убив пару маґлів. Ми знайшли їхні тіла і, схоже, їхня пам’ять була змінена.

– Хто… хто це були? – очі Герміона наповнилися сльозами від жахливої здогадки.

– Нам не відомі їхні справжні імена, але сусіди повідомили, що їх звали Вендел та Моніка Вілкінс.

– НІ! – Герміона встала з крісла, закриваючи обличчя руками. – НІ! – знову крикнула вона.

– Міс Ґрейнджер… – почав було Скейд, але вирішив не продовжувати – вирішив, краще дати їй кілька хвилин, щоб опанувати себе.

– Мої… мої батьки! – ридала вона. Вона сильно вдарила стіну кулаком, випускаючи емоції.

– Міс Ґренйджер, прийміть мої найщиріші співчуття, – знову почав Скейд. Він ніколи не був професіоналом у співчуттях. Наповнивши її склянку водою, він простягнув їй коробку серветок.

Герміоні знадобилося ще кілька хвилин, щоб отямитися та взяти серветку, якою вона промокнула очі. Зробивши ковток води та глибоко вдихнувши, вона врешті поглянула на Скейда:

– Як… як давно це трапилося? – запитала вона, все ще схлипуючи.

– Три місяці тому, – співчутливо відповів Скейд. – Ми навіть не знали, хто вони такі, поки я не почув, що ви розшукуєте батьків, яких відправили туди. Мені дуже шкода.

Герміона кивнула, але нічого не відповіла на це.

– Тепер я можу йти? – запитала вона.

Скейд збентежено засовався на своєму кріслі, а тоді знову поглянув на молоду жінку перед собою, яка ніби зістаралися за ці кілька хвилин.

– На жаль, міс Ґрейнджер, я викликав вас сюди не з причини смерті ваших батьків.

– Вибачте, що?

– З огляду на смерть ваших батьків, мене хвилює ваша безпека, – пояснив Скейд. Його тон був дуже батьківським, про що він сильно шкодував.

– Моя безпека?

– Хоч ви і повнолітня, на скільки я знаю, у вас немає інших живих родичів… кровних родичів.

– Немає, – відповіла Герміона, хитаючи головою.

– Міс Ґрейнджер, ви є маґлонародженою, – продовжив Скейд твердо. – І у вас більше немає живих кровних родичів. Враховуючи вбивство ваших батьків, я не можу стверджувати, що ви у безпеці.

– Як це? – перепитала Герміона. – Я… я проживаю з сім’єю Візлі зараз і я…

– Я розумію, – терпляче заговорив Скейд. – Проте будинок Артура та Моллі Візлі не є найбезпечнішим місцем.  Ваша допомога містеру Поттеру поставила вас на найвищу сходинку списку маґлонароджених, яких потрібно вбити.

– Хочете сказати, що я в небезпеці?

– Саме так, – підтвердив Скейд. – І нам потрібно вжити заходів, щоб уберегти вас.

– Яких саме заходів?

– Міністерство може запропонувати вам перебування у спеціальному місці, розташування якого надзвичайно важко визначити.

– Я… не можу повірити в це! – скрикнула Герміона. – Дякую, але я здатна захистити себе!

– Я розумію, міс Ґрейнджер, – запевнив Скейд. Герміона розчервонілася, і Скейд хвилювався, що вона не послухає його. – Але Рудольфус Лестранж став на шлях убивств, а він, якщо можна так сказати, є професійним злочинцем.

– Мені все одно, якщо навіть сам Волдеморт прийде по мене! – Герміона підскочила з крісла.

– Ви стали його наступною мішенню! – скрикнув Скейд. – Адже саме ви вбили його дружину.

–  Я не… Я не вірю в це! Це він вбив моїх батьків?

– Я майже впевнений, він не знав, що це ваші батьки, – сказав Скейд. – Але полював він на вас.

– Це якесь безглуздя!

– Міс Ґренйджер, прошу, заспокойтеся! – наполіг Скейд. – Це не лише для вашої безпеки, а й задля безпеки сім’ї Візлі та містера Поттера!

– Що ви маєте на увазі?

– Я маю на увазі безжальних холоднокровних убивць, яким все одно, кого вбивати. Якщо ви живете з Візлі, ви робите їх мішенню!

Герміона знову опустилася в крісло і взяла ще одну серветку. Скейд поглянув у її темні сумні очі і раптово відчув себе безпорадним.

– Я знаю, це все не просто, – врешті заговорив він, – але, будь ласка, спробуйте зрозуміти.

– Якби я гіпотетично погодилася, – повільно мовила Герміона, – то що… що би трапилося?

– Ну, – тихо відповів Скейд, відчуваючи полегшення, – ми би відправили вас проживати в місці, де вас постійно зможе охороняти аврор. Він не нянчив би вас, звісно, ви би мало право робити, що заманеться, але були під захистом.

– Чи буде у мене можливість бачитися з друзями?

– Звичайно! Вони зможуть відвідати вас, коли захочуть. Однак ми змушені просити вас не покидати укриття, поки ми не знайдемо та не знешкодимо Лестранжа.

Герміона закрила обличчя долонями.

– Я запевняю вас, що наші найкращі сили направлені на його пошук.

Герміона підняла голову і поглянула на немолодого чоловіка перед собою.

– Що ж, – сказала вона через кілька хвилин мовчазних сумнівів, – я… я приймаю вашу пропозицію.

– Ви прийняли правильне рішення.

– Де… де це місце, в якому мені потрібно переховуватися?

– Воно належить дуже досвідченому і талановитому аврору, – запевнив Скейд.

– Добре, але де саме?

Скейд відтягув цей момент протягом усієї розмови. Глибоко вдихнувши, він поглянув молодій жінці у вічі:

– Міс Ґрейнджер, що вам відомо про маєток Мелфоїв?

Почніть писати…