Душа Сирин

Мені раніше не доводилось бувати на іграх в межах академії Сирин, тож на цьому майданчику я вперше. Вперше бачу тих, хто грає у магбол. Схоже на амереканський футбол, але тут дозволені всі види магії. Це не спорт, а звичайна розважальна гра.
Рік помітив мене, ще до того, як я зашла на трибуни. Він махнув рукою іншому хлопцю у він підбіг до нього. На поле я не заходила, спостерігала за їх поглядами спрявованими на мене. Через мить, Рік підбіг до мене. На ньому була безрукавка, майже мокра. Можна подумати, що це від поту, але судячи з мокрих рук, він прийняв мяк, на який хтось начаклував щось мокре.
– Ми зібались раніше і почали грати. Вибач, можеш зачекати трохи? – поки він говорив до нас підбіг ще один хлопчина. В призахідному світлі його волосся горіло. Я не відразу упізгала ці руді паспа.
– Або ж, можеш приєднатись, – косо посміхаючись запропонував Даня. Я здивована, що він також тут, бо ніколи не чула від його, що він грає. А з іншого боку – це було очікувано. Вічно я на нього натрапляю.
– Не думаю, що це її. Вона дама не спортивна, не в таких іграх, – не повертаючи голову відповів йому брюнет. Його очі горіли викликом, він навмисне так сказав, аби спровокувати мене. В чомусь він правий, я дійсно неспортивна. Мене лише турбувало те, що сказав він це так пихато і зухвало, наче, насміхаючись. Я все вдихнула, аби відповісти йому, та це зробив Даня.
– Не гоже так з дівчиною розмовляти. Можна і штрафний в пику отримати.
Погода ясна, та я упевнена, що щойно промайнула блискавка і гром. Це були їхні погляди.
На це я просто махнула рукою і сіла на трибуни, осторонь інших глядачів.
Решту гри, у цих двох було власне змагання. В мене виникло відчуття, наче, це через мене вони так вороже кидають м’ячі одне в одного. Коли Рік поцілив в нього мокрим м’ячем, отримав такий же. Це вже не магбол, а конкурс мокрих хлопців. Я можу зрозуміти, чого тут із глядачів здебільшого дівчата. Милуватись мокрою тканиною, що прилипає до рельєфного тіла хлопців – те, ради чого варто посидіти на вечірньому сонечку.
Та колись мач має закінчитись. Тоді хлопці піднімться на трибуну, аби поговорити із дівчатами, погляди яких ловили до цього. До мене йшло цілих троє красенів, відчуваю себе царицею. Поки вони піднімались сходами, я чула жартівливі погрози між ними.
– Марія? Я Артеміс, минулого разу не представився, – перед тим, як протягнути мені руку, ученик факультету Чур струсив із руки воду, але та все одно буда волога. Ненайприємніше рукостискання, але він намагався, за що хвалю.
– Минулого разу ми швидко розбіглись, я не встигла попросити про допомогу, – незважала я на те, як Даня продовжував погрожувати Ріку. У них своя атмосфера.
– Допоможу, чим зможу. Що турбує?– він доброзичливий і завзятий хлопець. Його голос видавав його зацікавленість.
– Я досліджую вплив різного зілля на потоки магії. Хочу опитати кожного члена вакультету, звісно ж, для дослідження, – почала я з легенди. І одразу помітила здивований погляд Дані. Він же вперше по це чує. А от Артеміс зашарівся, наче, геть не цього очікував і не знав що робити.
– Ну, я не дуже знаю, як пояснити, але спробую. Можу відразу після гри показати, що потрібно. Але до десятої, у мене ще уроки не зроблені, – запропонував хлопець. Я не можу втратити такої нагоди, мені треба знати бодай щось до зустрічі із Анастасією.
Але декому це трішки не сподобалось. Рік в ступив вперед.
– Не проти моєї компанії, свої то пари я зробив, нудто одному в кімнаті.
– Звичайно, давай!
Артеміс ледь не підстрибнув, він так зрадів компанії хлопця? Я от не дуже рада, мені доведеться пильно стежити за запитаннями, аби не викликати підозри.
Сама не знаю чому, я глянуда на Даню. Він задумливо дивися собі під ноги, не помітив мого погляду. Думаю, йому буде нудно, тож не пропонувала. Тоді я ще не знала, про що саме він думав.

Дякую @tatrochka за редагування❤️❤️❤️❤️❤️

Даніії чи Рік?😏