Пролог

Вони зустрічаються з березня, але ніхто про це не знає. Це не важливо. Вони є в одне одного. Чи надовго? 

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Шостий рік навчання у Гоґвортсі

Вона не знає як чи чому це розпочалось. Просто одного дня Герміона прослідкувала за Мелфоєм і побачила, як він заходить у Кімнату на вимогу, і довго не роздумуючи пішла за ним. Гаррі постійно торочив, що Драко кудись дівається з Мапи Мародерів, він вважає, що Мелфой – Смертежер. Йому спало на думку, що Мелфой Молодший щось замислив, тому постійно за ним стежить.

Коли Герміона ввійшла у кімнату, то примружила очі від яскравості білих стін. На холодному камені сидів Драко Мелфой і плакав. Він плакав… Дівчина отетеріла і якийсь час дивилась на юнака, який вже починав зриватися на крик і не помічав гостю. Юна ґрифіндорка підійшла ближче до хлопця і торкнулася його плеча. Він одразу схопився на ноги і наставив на неї паличку. Коли Драко впізнав хто перед ним, він опустив зброю додолу.

– Що ти тут робиш? – хрипким після істерики голосом запитав Мелфой.

– Я-я… Я… – пробурмотіла Грейнджер, але зібрала всю свою мужність і видала. – Я пішла за тобою, бо ти весь рік поводився душе підозріло.

– Поттер щось винюхує? Це не його справа, так йому і передай, – холодно відказав слизеринець.

– Чому… Чому ти тут? – невпевнено запитала юнка.

– Бо моє життя летить під три чорти – ось чому. Не думаю, що мені залишилось довго. Тому, Грейнджер, – він зробив глибокий ковток повітря, – прошу вибачення за те, як тебе називав, за все, що я зробив тобі, за всі знущання. І… – він хотів зізнатися, що має почуття до неї відколи побачив її з Крумом на Святковому балу, але подумав, що це занадто.

Герміона просто стояла, вирячивши на нього очі. Драко Мелфой. Драко-щоб-його-Мелфой. Попросив вибачення. У неї. У… бруднокровки… Вона спить. Це просто дурний сон. Її рука потягнулася, щоб ущипнути себе. Ні, це не сон. Може у неї галюцинації? Та не схоже.

– Що… Що сталося? – тихо запитала дівчина.

– Я розповім тобі і лише тобі, якщо пообіцяєш мовчати.

– Гаразд. Добре. Я нікому не розкажу, – вона заворожено дивилася у його заплакані очі.

Драко зробив ковток і через якусь митю перервав тишу:

– Ти пообіцяла, тому мовчи і вислухай до кінця. Волдеморт у моєму домі. Погрожує моїй сім’ї і мені. Я… я мушу вбити Дамблдора, або Темний Лорд вб’є мене… Я не зможу цього зробити не зможу. Я не вбивця, я цього не хочу…

– О, Драко, – прошепотіла Герміона і стиснула його в обіймах.

Мелфой притиснув її до себе сильніше та знову заплакав. Він тихо повторював “Пробач, пробач, пробач…”. Вони осіли на підлогу і Герміона теж заплакала. Вона зрозуміла, що насправді ніколи його не ненавиділа. Їй було його шкода. Дівчина намагалася вмовити його піти до директора і попросити допомоги, але він відмовився. Йому вже ніхто не допоможе.

Після цього вони щоп’ятниці приходили у Кімнату на вимогу і просто розмовляли. Однієї такої зустрічі Драко приніс пляшку вогневіскі. Вони перепили і на ранок прокинулись в одному ліжку голі. У спогадах були лише деякі короткі сцени того, як вони п’яні почали цілуватися, а потім переспали. Це не було погано, так, вони були не при повній свідомості, але здавалося що все саме до цього йшло. Секс став їхнім відволікаючим фактором. Ніхто не говорив про почуття, проте Герміона та Драко відчували взаємну прив’язаність.