І коли ти все згадаєш

Після обіду міністерство трохи притихло. Вже не було такої шаленої кількості відвідувачів, та і робітники сиділи по своїх кутках, розгрібаючи справи.
Грейнджер неохоче переглядала документи. В думках же сидів Малфой.

“Ну чому саме такі жінки ваблять чоловіків? А як же внутрішній світ. Розширений кругозір?
Присягаюся, що ця білявка тупа, як курка.”— думала Герміона ,нервово постукуючи паличкою по столі.

” Кококо, Драко, я засумувала.
Коко, проведи мені екскурсію. Що за безглуздість?
А він що кращий, йому навіть лестила її увага. Проклятий Малфой. Геть з моєї голови! Я маю зосередитися на роботі! До біса Драко і його тупу подружку”

Почувся стукіт в двері.
—Заходьте.— голосно промовила Грейнджер
—Місіс Грейнджер, доброго дня. З кабінету контролю маглівських приборів прийшов звіт. Потрібно щоб ви переглянули і підписали.—промовив хлопчина, років двадцяти
—Дякую Вінсент, я перегляну, як тільки трохи розгребуся з паперами.
Хлопчина кивнув і зник за дверима.

“Ось іще один папірець. Я зараз з глузду зійду. Стільки бюрократії, коли я все це розберу?”

Внутрішній монолог Герміони перервала сова, яка нагло залетіла в кабінет.
Грейнджер знала її. Це сова Малфоя.
“Ні тільки не це, щось сталося з малим.”
Герміона з поспіхом розірвала конверт. Очі миттю забігали по рядках.

“Шановна місіс Грейнджер.

На мій превеликий жаль, нашу зустріч перервали. Мені є що вам показати. “Malfoy and wizards company”— багатогранна структура.
Якщо бажаєте, після закінчення робочого дня можемо продовжити. Чекаю на ваш патронус з відповіддю.

З повагою Драко Малфой.”

Герміона тремтячими пальцями торкнулася пергаменту.
Її цікавість переборювала злість. Їй хотілося побачити його знову. Але було стільки протиріч. Ні, вона піде. Вона мусить знати де перебуватиме її син.

“Це просто цікавість, нічого більше. Коли я ще зможу побачити стільки новітніх розробок. Просто цікавість, до науки. Не до Малфоя, крапка.”
Вмить Герміона махнула паличкою та промовила.
—Експекто патронум.— блакитна видра засяяла у повітрі і вилетіла з кабінету.

“Робота,  мені потрібно закінчити свої справи.”

******
Вже вечоріло.Грейнджер картала себе за необдуманий вчинок.
Крок
“Чому я взагалі погодилася на зустріч”
Крок
“Я ж до дідька зла на нього, і на цю його міс ідеальне волосся”
Крок
“Я ж не можу його ревнувати до кожного стовпа, він мені НІХТО”
Ще крок
“Ніхто? Хоч себе не обманюй, ти тут, бо тебе тягне до нього. Ти тут, бо ти хочеш провести з ним час. Ти тут бо тобі не байдуже.”
Герміона пройшла крізь великі, важкі двері, та опинилася у великому холі.
Нікого вже не було, нікого окрім Драко, який опирався розслаблено на стіну і очікував її.
Його руки були в кишенях, і усміхався, кутиком губ.

—Грейнджер. Я радий що ти прийшла.— Малфой відштовхнувся від стіни і попрямував до неї. Усмішка не сходила з його обличчя. Його кроки були повільними.
Герміона неначе застигла. Думки перемішалися, чому її злість кудись випарувалася, коли він посміхнувся. Ця його легкість, завжди вабила, завжди притягувала.

—Малфой, ти собі дуже лестиш, я тут бо не зможу віддати сина в місце, яке не до кінця дослідила?
—Ну звісно, міс “явсемушузнати”. Давай продовжимо?—відповів Драко і помахом руки запросив її всередину.

На нижньому поверсі була лабораторія. Все було бездоганно, порядок і чистота. Сотні, ні тисячі флаконів, які рівненько стояли на стелажах. Різні ложечки, палички, скляночки —все мало своє місце.

—Вражає, чи не так?—вирвав Герміону з  роздумів Малфой, підійшов ближче і сперся сідницями на стіл.

Грейнджер була в метрі від нього. Вона роздивлялася навколо, але найкращим всерівно знаходила його. В напівтемряві  лабораторії, риси обличчя Драко набували ще більшої виразності.
Герміона облизала губи, і зрозуміла, він не відводив від неї погляду. Якась хімія вирувала в повітрі, вона себе ледве стримала, щоб не накинутися на Малфоя з поцілунками.
“Я не робитиму перший крок, а якщо я себе накрутила, якщо він в стосунках, а ця повторна екскурсія, просто вияв ввічливості?”
—Дійсно, ти добре попрацював, Малфой. Всі ці люди, вони дійсно кращі з кращих, і цей офіс, це щось неймовірне. Напевно твоя дівчина і мати пишаються тобою?

“Дівчина? Я дійсно сказала дівчина? Мерлін милостивий, Герміона ти дійсно хочеш почути, що він в стосунках?“

—Мама…— протягнув Драко.— Мати дуже тішиться за мої успіхи, ти права, вона пишається мною. А дівчина. З чого ти взяла, що в мене хтось є?— припідняв одну брову Малфой.— Нє, тільки не кажи, що ти подумала ніби я з оцією Роуз?
Краще в себе авадою запустити, ніж провести з нею лишні декілька хвилин.

Герміона видихнула, він нікого не має.

“Він вільний. І я вільна. Але цілувати його всерівно перша не полізу, в мене ще є відчуття власної гідності.”

—Неочікувано, я дійсно подумала що між вами щось є.
Малфой усміхнувся.

“Грейнджер, я тебе наскрізь бачу. Ти така передбачувана. Я відчув , як ти зраділа моїй відповіді.Я знаю що ти про мене думала весь день. З.Н.А.Ю.”
—Давай не будемо про неї. Вона мене достатньо втомила за ці дні. Завтра ми підписуємо контракт на поставку сировині і все, адьйос.
Давай пройдемося далі, я ще маю чим тебе здивувати.

Довжелезні сходи ,здавалося, ніколи не закінчаться. Але через мить Драко прочинив двері.
Герміона втратила дар мови. Це був дах. З нього відкривалася неймовірна панорама на місто. Лондон був прекрасним, грайливими вогниками виблискували вежі та будівлі. Все було таке красиве.

—Ходімо ближче—протягнув руку Драко—  з тієї сторони вид ще кращий.
—Грейнджер подала йому руку, та повністю ступила на дах.
Теплий вітер ніжно гойдав її волосся, а рука Драко була такою незвичною.
Неймовірне тепло передавалося через неї і наповнювало Герміону метеликами.
Вони пройшли до краю та сперлися на перила. Вид дійсно вражав. Грейнджер могла присягнутися, що їй видно самий Біг Бен.
—Неймовірне місце.—тільки й промовила Герміона.
—Неймовірне місце, для неймовірної жінки.— пошепки промовив Драко і з ніжністю поцілував її руку, яку досі тримав. Герміона дивилася йому прямо в душу. Її погляд був ніжним і таким проникливим.
Дихання вмить стало важким.
Грейнджер провела долонею по його вилиці.

“Зараз або ніколи, клянуся, якщо я її не поцілую, то скоріш за все помру від бажання“

“Ну чому ти тягнеш, очікування мене ламає, будь ласка Драко.”

І він , ніби, прочитавши думки Герміони, ніжно провів великим пальцем по її нижній губі, плавно переходячи до підборіддя. Вона дивилася йому прямо у вічі, а він їй. Ніхто не міг відвести погляду. Ця мить була такою солодкою,  ці двоє смакували її, відтягували неминуче. Це було, як сповільнена зйомка. Вони обоє застигли в моменті.
Драко ніжно припідняв її  підборіддя до себе і їхні губи зустрілися в поцілунку.
Такому ніжному, і бажаному. Його губи без поспіху накривали її. Герміона обійняла Драко руками, та запустила пальці в платинове волосся. Поцілунок ставав більш пристрасним. Це було божевілля між ними. Грейнджер прикусила його губу.Малфой застогнав, припідняв її ногу, щоб бути ще ближче. З вуст Герміони вирвалося важке зітхання.
Драко перебрався до шиї і залишив там декілька гарячих поцілунків, після чого знову прилинув до її губ, таких припухлих і вологих. Ними заволоділо шаленство. Їхні губи знову і знову знаходили один одного. Очі були прикриті від задоволення. Вони обоє бажали, щоб цей момент тривав вічність. Нарешті поцілунки стали ніжнішими. Драко усміхався їй прямо в губи, а вона йому. З такою ніжністю він не дивився ніколи ні на кого. Її обличчя залилося рум’янцем, декілька кучерів, прилипли до її щоки.Вона була така красива.
Дихання помалу відновлювалося. Вони так і стояли, мовчки не розуміючи , що  тільки но почався новий розділ їхнього життя. Вивчаючи її Драко не втримався і знову поцілував такі солодкі губи.
Герміона відчула, що жива.  Її колодязь наповнювався водою. Вона була такою спраглою, за поцілунками і він її джерело.

Напевно, вони б цілувалися всю ніч, але злощасна Лондонська погода вирішила їх прогнати.
Вже декілька хвилин Драко і Герміона стояли і усміхалися під дощем, час від часу мимоволі цілуючись. Як підлітки. Вони надолужували згаяний час. Але дощ ставав сильнішим. Драко зняв свій піджак і накрив їх. Обнімаючи Герміону за талію, вони поспішили заховатися.

—Драко, це було..
—Неймовірно, скажи.—перервав її Малфой.— тільки цей дощ всі плани зіпсував.
—Ти хочеш сказати, що спланував це заздалегідь? Наш поцілунок?— здивувалася Грейнджер.
—Знаєш, у мене нічого б не було, якби не планування.— усміхнувся Малфой і забрав з її лиця неслухняний локон.
—Звідки ти взнав, що я хочу тебе поцілувати?— не зупинялася Грейнджер.
—Ще тоді , в книгарні. Я зрозумів що прагну цього найбільше за все. А те що ти прийшла сьогодні, довело — в нас одні на двох бажання.— і знову накрив її губи поцілунком.

Вона у його обіймах почувалася, так ,неначе, там їй і місце. Але годинник перевалив за північ, Герміоні потрібно було додому.
Він не хотів її відпускати. Проте знав, що в скорому часі побачить Грейнджер знову. Тому неохоче все ж відпустив.
Герміона подарувала йому прощальний поцілунок і аппарувала.

Драко стояв під дощем і усміхався. Вперше за купу часу йому було добре.
*****
Грейнджер увійшла до будинку. У вітальні солодко сопів Даміан. Мати підійшла до нього, погладила неслухняні кучері, ніжно доторкулася губами до маківки.

“Який він милий, коли спить. “

Витягнула з шафи коцик та накрила сина.
Мимоволі згадувала, який він був маленький. Перші кроки, слова, прояви стихійної магії. Все це було, ніби вчора. А сьогодні її маленький хлопчик вже підкорює дорослий світ.

“Сину, як я хочу вберегти тебе від усього лихого, щоб ти був щасливим. Я зроблю все для цього. Мама завжди буде поряд.”

Герміона знала, що потрібно розказати Даміану про них з Роном. Проте вона боялася. Як він сприйме цю звістку?
Чи не образиться на весь світ? Чи не перестане вірити в справжнє кохання?
Думки так і роїлися в її голові.

“Вирішено, нема чого тягнути кота за яйця, розкажу все зранку, і нехай Мерлін мені допоможе”.

Згодом Герміона вимкнула світло і піднялася в спальню. На обличчі сяяла усмішка. Хотілося відчинити вікно і кричати на всю околицю, яка вона щаслива. Проте, Грейнджер прийняла душ і поринула в солодкий світ Морфея.
Усмішка не згасла, навіть коли вона заснула. Безперечно їй снився Драко.

*****

В Малфой Менорі було темно, лише декілька свічок освітлювали довгі коридори. Драко зайшов у свою спальню. Скинув костюм, і попрямував в душ. Хоч як йому не хотілося змивати з себе слідів Грейнджер, він змок і змерзнув, тому гарячий душ був вірним рішенням. Його губи все ще пам’ятали її смак. Така солодка, і віднині повністю його. Під напором води, він промотував свої спогади, які так старанно ховав в далекому ящику.

…
Танець закінчився. Драко відпустив її руку. Герміона неохоче пішла за стіл. Раптом різко розвернулася на 180 градусів і впевнено покрокувала до Малфоя. Драко спостерігав за її внутрішньою боротьбою. Він знав яких сил їй вартувало підійти.
—Не хочу здатися нав’язливою, але там Браун. Її компанія мені набридла. Уявляєш, вона всіх свої хлопців називає “бон-бон”.
—І ти хочеш сказати, що просиш мене про допомогу?—злегка усміхнувся Драко.
—Це скоріше послуга. Може пройдемося замком? В мене така ностальгія.—заметушилася Герміона
—А як же твої дружки? Думаєш вони зрадіють побачивши нас удвох?
—Вони надто зайняті , купаються в променях слави, навіть не помітять моєї відсутності.—Промовила Герміона і направилася до виходу.
Драко йшов слідом. Він не міг собі дозволити обійняти її, чи взяти за руку. Це б щось означало. Для неї точно.
Тому все що залишалося йти поряд і мовчати. Він хотів порушити тишу, але чорт забирай, як приємно було просто мовчати.

—Я так любила тут читати.— промовила Герміона.— це місце якесь особливе, чи що?
—Грейнджер, якщо я тобі скажу, що теж любив тут бувати, ти мені повіриш?
—Тоді б ми рано чи пізно зустрілися?
—Не думаю.— відповів Драко.— я приходив сюди вночі, коли Гоґвортс поринав у сон, а в коридорах тинялася лише кішка Філча.
—Тоді це все пояснює. Не хочеш присісти?
— Ти ж хотіла пройтися замком?
—Так, але це особливе місце, я б тут затрималася.

Герміона сіла на високе підвіконня. Драко став біля неї збоку і задивився у вікно. Все було майже як раніше. Проте він вже тут не сам. Не сидить тут наодинці зі своїми страшними думками.
Не планує вбивство Дамблдора. Він тут з нею. Зі своєю недосяжною мрією. Вона схожа на міраж, який от от розвіється.

—Так чому саме я? Чому ти не пішла пройтися з кимось зі своїх?
—Всі такі зайняті плітками, що мене вивертає від них. А ти, наскільки я пам’ятаю джентельмен? Чи не так?

Драко розсміявся. Вона тільки що виграла в нього, його ж картами.

Місячне світло ніжно падало їй на обличчя. Вона була такою справжньою. Її не цікавили його статки чи статус. Вона просто проводила з ним свій час. Бо їй цікаво.
“Я зроблю все, щоб ти була моєю“

Герміона з ніжністю глянула на Драко. В очах запалав вогник. Вона ніжно схилила голову йому на плече.
—Драко, чому мені так спокійно тут з тобою?

Чи то від випитого алкоголю, чи то розраховуючи на підтримку всесвіту, Малфой обійняв її обличчя двома руками і ніжно доторкнувся своїми вустами до її.
Ніжний поцілунок оп’янив їх ще дужче. Дихання збилося, серце от от мало вистрибнути з грудей. Пристрасть вирувала навколо них.
Герміона все ще сиділа на підвіконні, ногами вона обхопила Драко.
Він ніжно вхопився за її неслухняні кучері, і легко потягнув голову назад, відкриваючи собі ділянку шиї, яку палко поцілував залишаючи знак. Ще, і ще один. З вуст Грейнджер пролунав хрипкий стогін.
—Драко!
—Грейнджер, що ти робиш зі мною?—майже прогарчав  Малфой і знову повернувся до її солодких губ, покриваючи їх поцілунком.
Це було якесь божевілля.
Ерекція пульсувала в його штанах. Він знав, вона відчувала її. Від цього бажання було ще гострішим.
—Ти будеш моя. Тільки моя, чуєш Грейнджер?— повторяв Малфой.—Вибач мене, вибач за все, до біса всіх! Вони брехали мені! Всі вони. Ти не бруд, ти найкраще що зі мною сталося. Я був таким покидьком. Вибач Герміона!
—Я вже давно вибачила тебе, Драко. Я завжди знала, що ти інший. — промовила Грейнджер, проводячи пальцями по його щоці.
…
Драко накинув халат і зайшов у спальню. Ліжко манило своєю м’якістю, він не довго думаючи влігся і вперше за декілька років моментально поринув у сон.