Зізнання

“Ми сиділи на просторому ґанку за широким столом, нам подали запашну каву, і цей насичений аромат витав у повітрі, даруючи приємне розслаблення. Володимир підставив своє крісло ближче до мене, і ми опинились поруч. Ніхто з нас так і не почав нічого говорити. Раптом його мужня рука ледь опустилась на мою, і по моїй шкірі пройшовся іскристий ток. Я дивився в його глибокі очі кольору темного шоколаду. Я топився в них, забувши як дихати. Мене точно гіпнотизували. Легка ейфорія закрутила мені голову, я відчув як пальці його руки проводять по моїй кисті вгору, заповзаючи під манжетку сорочки. Наші погляди ні на мить не відволікались на щось інше, здавалося ніби це справжнє єднання душами, і тими думками які в цей момент були в обох із нас. Це було надто інтимно. Єдиним моїм горючим бажанням, яке виникло під час цього взаємопоглинання поглядів, було порушити це, зірватися з місця, грубо схопити його за шию і цілувати так пристрасно, щоб аж до краю витримки цих неможливих емоцій. Він акуратно взяв мою руку, і положив собі на коліно, не зводячи погляду з мене, він стикав мою кисть, доволі сильно. Зненацька він почав розв’язувати свою краватку. Обірвавши настільки довге очі в очі, я глянув на його губи, він поволі покусував їх. Це була справжнісінька тортура. Серце моє билось як скажене, така сильна тяга аж підносила мене з крісла. Неможливо стриматися, це за кордонами моїх можливостей. Я зриваюсь з крісла, він миттєво підноситься, я беру його за комір сорочки і наші лоби ледь стикаються один з одним, відчуваю його гарячий подих на своїх устах. Наші губи ледь торкаються, і я не в силах контролювати цю ситуацію, емоції переповняють вінця чаші. Навіть його серце б’ється так само як і моє, вони б’ються в такт опереджаючи один одного. Я хочу відчути цю насолоду, і цілую його по-справжньому відверто, він відповідає з тим же напором, його солодкі губи міцно сплітаються з моїми, і жадібно цілують, не зупиняючись”.

Цю мить їх свідомість сприйняла як щось вічне і абсолютно відрізане від реальності. Вони цілувались, торкались один одного вперше, так трепетно і обережно. Володимир переплів пальці своїх рук з пальцями Еммануеля, міцно стискаючи. Заглянувши в його сині бездонні очі, йому забракло слів, щоб хоть щось мовити. Еммануелю було важко стримувати емоції, він сором’язливо посміхався, а в його красивих очах так і читалася безсумнівна спопеляюча закоханість.
– Володимир, я…
-Еммануель, – прошепотів Вова, – ти поглянь.
На вулиці почало легко дощити, травнене повітря ніби потепліло, відчувалася чиста свіжість, відчутно посилився характерний запах для цього періоду року – змішаний запах цвітіння дерев, квітів, буяння молодої трави. Чоловіки, будучи під власними переживаннями, спостерігали за явищем природи.
Володимир зненацька схопив зап’ястя Емма, його обличчя прикрасила широка дитяча посмішка, з горючими очима він потягнув свого друга під відкрите небо.
Вони обоє бігли по зеленому квітучому саду, заливались сміхом, тримаючись за руки, як підлітки, і тут Макрон загальмував і вони призупинились. Вкотре в них без слів, відбулось єднання думок і вони почали танцювати повільний танець, дуже плавно, зі справжньою чуттєвістю.
-Я зізнаюсь тобі Володимир, – мовив Макрон, – той день перевернув моє життя, змінивши мене назавжди. Жодного дня і ночі не було, коли б я не згадував твоє миле ім’я. Я отримав надію, коли в своїх думках прокручував, що ти можеш відчувати взаємність до мене. Розумів, що це може бути наслідком затуманеного розуму, але я б намагався заполучити твою прихильність будь-якою ціною.
– Будь-якою ціною? – засміявся Зеленський. – Тоді це абсолютно висока ціна. Ні, це те безцінне, що в тебе є. Твої бездонні сині очі, як незвіданий океан. Дивився би у них безкінечність. Мене покорили твої делікатні манери, поведінка, жести, те як ти відносився до мене дещо по-особливому. Твоя вірна підтримка у найтемніші часи мого життя. Ти допоміг мені.
– Вова, моя прихильність і підтримка для тебе є моїм пріоритетом, – Макрон говорив серйозно, – я готовий жертвувати, готовий віддавати всі свої ресурси. Я хочу бачити тебе щасливим.
– Еммануель… – танець зупинився. Вони стояли напроти один одного, і досі не відпускали міцно зчеплені руки. Вони промокли під дощем наскрізь, їхні зачіски попливли, і краплі води стікали по обличчях.
– Еммануель… я і є найщасливішим  у цьому світі. Прямо зараз. Тут. І лише з тобою.
Два закохані серця знову потрапили під ритм тахікардії, губи потягнулись до губ. Це був вже глибшого значення поцілунок, з проясненими думками, і ще сильнішою пристрастю. Вони не відпустять один одного вже ніколи. Тому обоє чудово знали, що буде далі.
Розум можна тримати холодним, але серце – ніколи. Гаряче топить холодне. Серце має свою автономію, коли мозок – ні. Щастя це вибір. Вибір слідувати цьому серцю. Почуттям. Це істинно правильний шлях. Незважаючи на будь-які зовнішні перешкоди. Відчувати своє серце – означає мати любов. Єдина любов здатна перемогти у цій реальності все. Це аксіома.