1. Знайомство

Катерина – дівчина, як їй одного разу сказали, має оченята оленя Бембі, та характер Малефісенти. Низенька, але вдало компенсує це височенними підборами, які терпіти не може. Соромиться своєї фігури, але звісно ніколи нікому в цьому не зізнається. Як і про те, що не любить зав’язувати хвіст, бо соромиться трішки стирчащих вушок. Терпіти не може коли когось пригнічують, або ображають, і доволі часто наривається на конфлікт із-за цього.  Вона одна з самих популярних дівчат школи, не дивлячись на те що вона не була схожа на “Типову Королеву Школи”. Хоча схожість була в тому, що вона ніколи не впустить можливість влаштувати вечірку. Звісно саму вечірку, яка стала відправною точкою всієї історії, вона пам’ятає дуже погано. Вона, чесно кажучи, навіть не пам’ятає привід вечірки. Але деякі моменті настільки яскраво запам’яталися, що вона мабуть вже ніколи це не зможе забути.

Катерина пам’ятає що вони буди дуже не тверезі. І як її на той момент бойфренд показує на двох дівчат, які в темному закутку цілувалися не зважаючи на галас вечірки. Хлопець щось казав їй, але вона не звернула на нього уваги, і мабуть навіть не помітила зо він пішов від неї у напрямку дівчат. Вона пам’ятає як почервоніла, не маючи можливості відвести очі. Вона намагалася не дивитись, бо вона вважала що це особисте, і підглядати за таким не можна. Але потім вона бачить, як її, в мить став колишнім, бойфренд починає цілувати одну з дівчин, поки друга сидить у нього на колінах, сміючись поки цілує його шию. Тепер вона пам’ятає, що вона безперечно не любить блондинок. І тепер у неї безперечно немає бойфренду.

І ось після цього моменту, вона чи горювала після розірвання стосунків, чи святкувала свою свободу у себе в кімнаті на другому поверсі, поки в цей момент внизу  веселилося-пило-танцювало стільки людей, що вони мабуть не помістилися б у декілька шкільних автобусів, сталася проблема. Повернулися батьки. Проблема цілком зрозуміла, навіть для нашої героїні, яка сама собою, не мала уявлення про те що батьки повернуться з Італії на декілька днів раніше. І безперечно не знала що її покарання буде таким витонченим своєю безглуздістю та в той ж момент жорстким.

В той момент, коли батьки Катерини заходять в будинок, доля дівчини робить різкий кульбіт і скаче-біжить за Катериною, яку відправляють в покарання до бабусі в Північну Дакоту. У таку глушину, що в районі кілометра немає жодного житлового будинку. А той, у якому житиме Катерина, взагалі трохи нагадує будиночок місцевої відьми. Якби тут були місцеві.

Гвендолен Прайс, бабуся Катерини – наймиліша бабуся з всіх, що вам довелось побачити. Чесно кажучи, вона й на бабусю не була схожа, скоріше на сестру мами. В свої шістдесят п’ять з копійками виглядати як мамина сестра було просто злочином, на думку самої мами, звісно. Гвендолен  виділила дівчині кімнату, в якій вона буде жити ще два місяці до кінця літа. Як не дивно, кімната Катерині сподобалась: дерев’яні панелі на стінах, звичайне двоспальне ліжко, з фігурним підголівником, два вузеньких віконця, стіл з червоного дерева, тумбочка і шафа, наповнена зараз не потрібними стильними речами.

І ось вже тиждень Катерина живе тут. В глушині. І нікого навколо, на багато кілометрів. Вона не знає чому Гвендолен живе одна, так далеко від міста, але ліс дівчині сподобався. На жаль, поїхати звідти вона не може, бо до найближчого міста, на машині потрібно їхати не менше ніж пів години. Кет пам’ятає своє здивування, коли вони проїхали табло з надписом “Ви покидаєте Віллістон. Легкої Вам дороги!”, і ще більше дивується, коли вона усвідомлює, як вона насправді далеко від цивілізації. Це, звичайно, не перший її прокол, але ж вона не підірвала будинок, а просто влаштувала вечірку! Сидіти два місяці в глушині, на думку дівчини, це не покарання, це просто знущання.

***

Кет не могла знайти чим себе зайняти, і куди дівати енергію яка в ній накопичилась за два тижні що вона вже тут. Тому що допомога бабусі на городі і по дому не дуже відволікало та забирало енергію, а книжки, які вона взяла з собою закінчились нещодавно, а перечитувати їх вона не наважилась. В решті-решт вона вирішила бігати зранку та ввечері. Це допомагало очистити думки від настирних думок, і в бонус до цього, вона була вижата як лимон, я вночі спала як дитя, не мучившись від безсоння.

Сьогодні дівчина нарешті закінчивши розкладати трави по склянках різних розмірів та підписувати їх, як просила бабуся, радісно біжить в свою кімнату за кросівками. Вона пропахла травами, мабуть, назавжди, але зараз її це не хвилювало. Вона вже звично зав’язала каштанове волосся в хвіст, і перевдягнулась в спортивний костюм. Вже на порозі будинка бабуся їй кричить, що сьогодні повний місяць і краще не варто йти до лісу одною, але Катерина лише посміхається на те і накинув куртку біжить в у хащі лісу по витоптаній невідомо ким стежці.

Кет бігла так стрімко, що, не візьми вона шлях вищезгаданою стежкою, вірно заблукала б. Через деякий час Катріна зупинилася і вперлася руками в коліна, намагаючись перепочити. Завдяки курточки їй було жарко, але, зніми вона її, миттєво застудилася б, тому Катрина розігнулася, уперлася руками в боки і озирнулася, намагаючись вирівняти дихання. Через шурхіт, що пролунав ззаду, дівчина різко смикнулася і розгорнулася. Там стояла вовчиця. Ні, не біла, як багато хто міг подумати. Звичайна сіро-коричнева вовчиця, тільки з неприродно жовтими очима, які, здавалося, дивилися в саму душу. У Катерини ніби язик до піднебіння приклеїли, вона не могла ні поворухнутися, ні зітхнути, так і завмерла, дивлячись у яскраво-жовті очі вовчиці. А потім, на ще більше її подиву, прямо перед Катріною вовчиця почала перетворюватися на оголену і досить гарну дівчину. Перетворення було досить болючим: Кет чітко чула, як хрумтять кістки, перетворюючись на людські. Нагота дівчину, мабуть, не бентежила, але Катріну — так. Вона почервоніла і, моргнувши кілька разів, спробувала осмислити побачене.

Катріна повільно осіла на землю і тепер сиділа на колінах перед голою дівчиною і витріщилася на неї забуваючи кліпати. Точніше, мабуть, не на неї, а на те, що вона кілька хвилин тому була вовком. Але потім, зрозумівши, що перед нею все ще гола дівчина, Катріна відвернулася і благала, щоб їй це привиділося. Але це був не той випадок. Вона чудово бачила такі ж жовті очі, але вже на жіночому обліччі, які пробирали до мурашок. Дівчина підійшла ближче, присіла навпочіпки, розсунувши ноги, і пішло усміхнулася, тому Катерина щільно заплющила очі і судорожно вдихнула: таких дивних дівчат вона ще не бачила. Почувши сміх, Кет вирішила розплющити одне око і побачила, що незнайомка, вже сидячи так же як і вона впершись колінцями в сиру землю, сміється, тримаючись руками за плаский живіт. Коулман приголомшено намагалася зрозуміти, що ж розвеселило незнайомку, одночасно милуючись її посмішкою.

– Ох, ну і кумедна ти, – промовила дівчина, витираючи сльози, що набігли на очі від сміху, і все ще посміхаючись.

– Ти…Ти… Ти була вовчицею міть тому! – Не відреагувавши на попередню репліку, вигукнула Катріна, злякавши кілька птахів на вершинах дерев.

– Так.. То й що? – Нахмурилася незнайомка і, знизавши плечима, продовжила. – Вибач, якщо налякала тебе. Я не думала, що тут є ще хтось боїться вовків.

– А як… Як ти це зробила? – поцікавилась Коулман, запинаючись.

Дівчина знову спохмурніла, нахиливши голову, оглянула Катрину і принюхалася. У її очах проскочило розуміння.

– То ти все ж таки не місцева? – здивувалася дівчина-вовк, а потім, кивнувши собі, продовжила. – Це багато що пояснює. Прошу, не бійся, я тебе не ображу…

– Я не розумію. Як ти це зробила?! – Катрина почала потихеньку відповзати від вовчиці. — Що ти таке?!

Дівчина підняла руки вгору і заговорила дуже тихо та спокійно, боячись злякати нову знайому:

– Я скажу тобі правду, в яку ти можеш не повірити, тож прошу, не кричи.

Катріна схлипнула, але завмерла і, кивнувши, уважно подивилася на дівчину.

– Я, хоч би як дивно це звучало, перевертень. І якщо ти справді хочеш, я все тобі розповім.

Вовчиця почала підходити ближче, але Кет, скрикнувши, відповзла ще далі.

– Будь ласка, не бійся. Я тебе не ображу, – підійшовши ще на крок, сказала дівчина, але в ту ж секунду зрозуміла, що припустилася помилки, підійшовши так близько.

– Ні. Цього не може бути…

Катріна підскочила на ноги і з дивовижною для людини швидкістю втекла у той бік, з якого прийшла.

– Чорт. Сподіваюся, ти ще повернешся… – прошепотіла перевертень і, перетворившись на вовка, втекла до лісу.

***

На зворотному шляху Катерина бігла якнайшвидше від тієї правди та реальності, яку побачила щойно, намагаючись якось спростувати побачене у своїй голові.

Забігши додому, Катріна, не зупиняючись, одразу забігла на другий поверх, навіть не кивнувши бабусі. Це звісно привело до наслідків, бо цікавість бабусі надмірна. Зайшовши до кімнати онуки, Гвендолен побачила, що та сидить на підлозі, спершись на ліжко і закривши обличчя руками.

– Кеті? Ти в порядку? – поцікавилася Гвендолен, торкнувшись плеча онуки, на що дівчина лише здригнулася.

– Н-ні. Просто ти, здається, мала рацію. Краще не бігати в повний місяць так пізно, – схлипуючи, промовила дівчина.

– Ти щось бачила? – стурбовано спитала Гвен, погладивши онучку по голові.

– Не просто бачила, я мало не стала вечерею для вовка! – вигукнула дівчина, замовчуючи, що їсти її, начебто, не збиралися.

– Ну, Кеті, ти ж ціла, значить все добре. Так що заспокойся, – хмикнула бабуся, дивлячись, як дівчина киває, а потім продовжила, цмокнувши внучку в маківку. – І як тобі роль Червоної Шапочки?

– Не дуже, – буркнула Катріна і глибоко зітхнула, намагаючись знову заспокоїтися. Її трясло, і Гвендолен, недовго думаючи, покликала онуку на кухню, де заварила бурду з невідомих Катерині трав.

– Що це? – скривилася Катріна. Хоча вона ніколи не була гидливою, але ця гидота їй явно не сподобалася на вигляд.

– Чай, – посміхнулася Гвендолен.

– Впевнена? – спитала Катріна, сподіваючись, що їй не доведеться це пити.

– Так. Та не лякайся ти, там просто трави для гарного сну. І заспокоїшся і спати будеш міцно. – Бабуся глянула на онучку теплим поглядом і перемішала «варево».

– Які? – Нахмурилася Катерина.

– Пустинник, валеріана, м’ята і трохи меду, – посміхнулася Гвендолен, підсунувши чашку внучці. – До речі, я так розумію, що скоро приїде твоя кузина.

– Яка саме? І навіщо? – насупилась дівчина, гріючи руки гарячою чашкою.

– Ліззі приїде, щоб відвідати мене і поїхати з нами до міста.

Катрина скривилася від огиди. Вона терпіти не могла Ліз, але якщо та відвезе її до міста, то вона матиме зв’язок зі світом. Катерина надихнулася цією думкою. Вона зможе зателефонувати найкращій подрузі! Та чого там вона зможе увійти в інтернет. Справа в тому, що найбільшою проблемою в цьому місці була відсутність зв’язку, крім стаціонарного телефону, який навряд чи працював. До речі про це.

– А як ти дізналася, що вона приїде? – знову насупилась Катріна.

– Ще минулого разу, як вона була тут, ми домовилися наступного разу, – відповіла бабуся так, ніби це було очевидно.

– Гаразд, – позіхнула дівчина, – я піду нагору.

– Іди. Приємних снів, Кеті, – сказала Гвендолен, забираючись на кухні, а потім тихо продовжила, так що Катріна нічого б не почула, якби не зупинилася відразу за поворотом, щоб заправити шнурок у кросівок. – Даремно вони тебе сюди привезли, тут небезпечно звичайним людям… А я все ще сподіваюся, що ти звичайна, як і твоя мама. Ще й ці вовки не дають нормально жити. Розплодилися і не контролюють своїх вовченят, хоч би в повний місяць їхні вдома тримали, розлякали всіх відьом в окрузі і…

Далі Катріна не слухала, бо вражень на сьогодні їй вистачило. Тихо піднявшись до себе, дівчина мляво переодяглася і буквально впала на ліжко. Вона ще довго лежала на ліжку, дивлячись на стелю та розмірковуючи над побаченим і почутим.

– Вони або всі чокнуті, або від нудьги чокнулася я. – Дівчина перекинулася на бік і, скрутившись калачиком, прошепотіла. – Це просто не може бути правдою.