А чого вночі ми особливо щирі

— Пік, знаєш що? — задумливо протягнула Ханджі після запалої мовчанки, відблискуючи скельцями окулярів місячне світло.

— Нарешті готова затвердити висновки на основі моєї доповіді про титана-Перевізника, щоб згодом їх представити на ймовірній конференції титанологів? — тихо проговорила Пік та потягнулась, щоб нарешті розім’яти задерев’янілі м’язи після півторагодинного сидіння на холодній землі.

Поки весь загін по порятунку світу від геноцидного Гулу Землі Ерена Йегера досипав біля вогнища після вечері, дівчина та екстравагантний командир Розвідкорпусу відійшли неподалік, облюбувавши місце під широкою кроною дуба. Зважаючи на надзвичайне захоплення командора Зої титанами, очевидно, що та вирішила розпитати про них у колишньої марлійської воячки. Відверто кажучи, Фінгер не була проти розмови, тому вирішила проміняти кілька годин сну на інтелектуальну бесіду, десь в глибині душі сподіваючись, що її часопроведення з жінкою не матиме лише суто науковий характер. Сподівання розійшлися з реальністю досить швидко, адже діалог складався з декількох коротких відповідей на запитання Ханджі зі сторони Пік та монологу вченої про гіпотези та теорії щодо титанів, які вона змогла вивести за останній час. Зрештою, це й не було кепсько, адже тоді дівчина змогла розгледіти іншу Ханджі: веселу, збуджену, що тараторить сотню слів за хвилину, зацікавлену та турботливу, бо й деякі запитання несли куди більш відвертий характер та виявляли зацікавленість самою особою титана-перевертня. Фінгер припустила, що такою жінка була і ще раніше, до того, як на її плечі впали обов’язки командира розвідників після смерті славетного Ервіна Сміта, що з часом знищили душу тієї, залишаючи лише бліду копію себе колишньої.

— О, так ти бачиш в мені вчену, яка буде учасником міжнародних наукових зустрічей? Приємно, адже я завжди хотіла стати науковцем та й була нею, хоч і в складі війська, та все ж! — весело всміхнулась розвідниця, підіймаючи голову вгору та розслаблено зітхаючи. Жарти про науку були цікавими, зважаючи, в яких обставинах вони опинились, і навіть якщо Ерена вони зупинять, не факт, що світу буде до проведення конференцій. І навряд чи туди будуть запрошувати елдійців, так ще й «демона з острова Парадіз» власною персоною.

А потім розвідниця різко перевела погляд на дівчину, щоб на одному видиху з ноткою невпевненості пробурмотіти: — Ти схожа на кота.

— Пере…перепрошую? — кілька секунд у Пік пішло на те, що злегка випрямити тіло, здивовано підвести брови, глянути у відповідь на Ханджі, перш ніж виголосити своє запитання. Вона на мить навіть прокинулась, туман сонливості в її сірих, і темних в сутінках, очах розсіявся. А її голосний сміх одразу шелестом окутав нічний ліс, через що обличчя командирки зі зніяковілого стало спантеличеним. Насправді Пік була досить веселою людиною, але хронічна втома та меланхолія, які переслідували все життя, поклали свій відбиток на манеру поведінки дівчини: звідти вічна сонливість, певна заторможеність та тихий, змучений голос ледь жевріючої, на перший погляд, душі. Ханджі також припустила, що побачила інший бік своєї співрозмовниці, а від звуку її м’якого щирого сміху щось там, де серце, завмерло та гупнулось кудись вниз.

— Чекай, ти ж бачила свої титанові мітки? — жінка впевнено ткнула пальцем в щоку Пік, прямо на один зі слідів, більше схожого на шрам, — переважно у всіх вони розташовані навколо очей та скронь, а у тебе ще й на щоках. В мене виникла асоціація з котячими вусами, — Ханджі допитливо дивилась своїм здоровим оком, зосереджуючи свою увагу на обличчі дівчини, усмішка все ніяк не зникала з її обличчя, — та й взагалі, ти справді котик — маленький, миленький, тихенький, але хитрий, та ще й поспати любить. Як можна не милуватись таким, га?

Зої необдумано під час свого чергового монологу чи то погладжувала, чи то терла загрубілим зі зламаним нігтем пальцем ніжну шкіру чужої блідої щоки, ледь не залишивши подряпини. Дівчина навпроти все ще досі була за округленими від здивування очима, її вуста злегка розкрились, натякаючи на те, що Пік хотіла нарешті хоч слово вставити. «Що ти верзеш, демоне?», лише так змогла розвідниця протрактувати вираз обличчя Фінгер, а коли очі тої неочікувано зіщулились, то Ханджі могла лише квапливо відсахнутись, забираючи палець з її лиця і поспіхом підіймаючи руки вгору.

— Ой, пробач, я, мабуть, занадто близько до тебе і верзу якусь маячню? Я не хотіла тебе образити, Пік, просто…, — Ханджі була нещадно обірвана, коли Пік м’яко обхопила своїми тонкими пальцями чужу руку, щоб прикласти її всією долонею до власної щоки. Жінка замовчала, не маючи жодних сил аби осмислити ситуацію, і тим паче знайти, що сказати

— А от воно що…, — лагідно з ноткою підступу прошепотіла Пік, потершись об розкриту долоню. Ханджі лише шоковано видихнула, намагаючись не ворухнутись

— Ти любиш котів? — сказала дівчина, одним рухом наближаючись до лиця розвідниці, тим самим скоротивши й так маленьку дистанцію між ними.

— Мабуть, так… невпевнена, щоправда, хех, — нервово похихотіла Ханджі, несвідомо обхоплюючи обличчя однією рукою, щоб зафіксувати всі відчуття від доторків до Пік

— Я б сказала, що ти мені нагадуєш пса, але це могло б прозвучати грубо, — продовжила своє Фінгер, невідомо куди ведучи лінію їхньої розмови. Вона була настільки близько до жінки, ледве не торкаючись гострого кінчика носа своїм. Різниця в рості і тут зіграла свою роль, але те, як Пік дивилась на елдійку знизу вверх, заворожувало, і Ханджі готова була вічно дивитися в ці темні очі з відтінками хитрих бісенят на дні зіниць.

— В одній із країн, з якою вела війну моя марлійська батьківщина, було дуже багато рідкісних красивих котів, але поведінка в них точно собача. Думаю, вони б тобі сподобались, Ханджі, — дівчина невимушено переставила одне коліно через ноги командирки, щоб зручніше сісти на них. Вона з такою граціозною легкістю осідлала коліна Ханджі, наче нічого не було непристойного в такому порушенні особистого простору, наче вони щодня так могли сидіти, немов пара жагучих закоханих. Фактично, в жінки не було ніяких шляхів до відступу, коли між ними стало відбуватись щось невідоме, але цілком очевидне та закономірне після їх короткого знайомства. Її сприйняття навколишнього світу звузилось до тіла Пік Фінгер навпроти, тому відповісти в неї не вистачало ніякої снаги, куди цікавіше було відсторонено гладити виступаючу вилицю під п’ятірнею. А ще приємно було помітити ледь видні чорні веснянки, що разом з чорним, злегка скуйовдженим волоссям та темними синцями під очима красиво контрастували з блідим личком. Пік була дуже мініатюрною дівчиною, що її легко було спутати з підлітком, але слід вловимої стомленості та досвідчений погляд вкупі з майже спокусливими рухами видавали в ній дорослу жінку. Такі контрасти лише добавляли цікавості допитливій Ханджі Зої.
Неочікувано вона спробувала поправити вказівним пальцем свої окуляри, але не встигла, адже Пік їх взагалі зняла з перенісся, щоб скласти та покласти десь збоку в траві. Око неприємно примружилось від втрати адекватної зорової орієнтації, але зір не був важливим, коли чуже важке дихання контрастно опалювало губи.

— Зовнішній світ такий цікавий, я б хотіла показати тобі всю його красу, — тихо і гарячково прошепотіла Пік, щоб нарешті зруйнувати останню стіну між ними.

Їхні губи злились в поцілунку одночасно, так, що вони обидві необережно стукнулись зубами, але це не було ніякою неприємною перешкодою, навпаки, на їхню думку така різкість лише підсилювала загальне збудження. Ханджі перевела руку з щоки до потилиці, щоб заритись пальцями в розтріпані чорні пасма, притискаючи Пік міцніше, не лишаючи між ними жодного міліметра проміжку. У відповідь дівчина квапливо покусувала та з насолодою відтягувала зубами сухі губи, щоб дражливо провести по них язиком. Тіло під нею злегка здригнулось від таких відвертих та пристрасних маніпуляцій, що викликало самовдоволену посмішку у Пік. Але на цьому не хотілось зупинятись, якими б солодкими не були чужі вуста, її руки невагомо поповзли уверх, щоб обійняти обличчя розвідниці, а обидва великі пальці з силою натиснули на підборіддя, спонукаючи відкрити рот, аби слідом впустити туди язик у вологому цілунку. Стогін, вібруючий у горлі, став чудовою реакцію на розбещену дію. Ханджі повністю віддалась неквапливим, але вимогливим рухам , приглушене мичання та невпевнені прогладжування стрункої спини вільною рукою були відповіддю. Фінгер, зі задоволення провівши кінчиком язика по верхній десні, повільно відсторонилась, дзвінко розриваючи поцілунок. Наплив крові офарбував шкіру рум’янцем, а самовдоволений усміх підпер зуав кутики тонких губ. Розвідниця поспішно дихала: позаду неї була холодна та груба кора дерева, а попереду м’яке і тепле тіло бажаної жінки. Їй стало явно замало цього напрочуд непристойного, грайливого поцілунку. Негоже ж так роздражнювати. Ханджі стиснула руку, що досі була в волосі Пік, аби одним рухом відтягнути голову назад та відкрити доступ до шиї, не захищеної одягом. Наче нужденна від спраги, вона голодно притиснулась ротом до пульсуючій судини, посмоктуючи та прикушуючи тонку шкіру.

— Ах, Х-ханджі, — тихо простогнала Пік кудись угору, поспішно прикусуючи свою нижню губу, — бачу, ти цього хочеш навіть більше, ніж я

— Дивно, правда, — дещо в’їдливо, але не злобно, проговорила Ханджі, сильно стискуючи однією рукою дівоче стегно і залишаючи засмокт на шиї одночасно. На такий наплив палких відчуттів зойк Фінгер перейшов у довге шипіння. Розвідниця продовжувала: — Сидить тут дехто, крутиться, притискається, дражнить словами та заговорює зуби. Легковажне дівчисько. Це справді і на попередніх працювало, а, Пік?
Останні фрази злетіли з язика з якимось ревнивим та власницьким підтекстом, що дуже здивувало дівчину. Взагалі вона була дещо розгублена після такої раптової зміни настрою вічно веселої та оманливо наївної Зої, вона не очікувала почути щось докірливе, грубе та прямолінійне. Але не можна було заперечувати, як це їй подобалось, коли внутрішній запал збудження проноситься по тілу, віддаючи електризованим теплом в кінчиках пальців

— Я справді помилилась, коли подумала, що ви будете більш піддатливою, командоре, — спокійно пробурмотіла Пік, видихаючи, коли язик партнерки лоскотно та до запаморочення приємно вимальовував щось на шиї. Попри явну зажатість руками Ханджі, Пік все ж змогла розтібнути ґудзики зеленого розвідницького піджака. Зняли форму в чотири руки, скидаючи на землю позаду. Жінка досить ніжно обвила талію марлійки руками, опускаючись губами нижче, незважаючи на решту одягу, цілуючи прямо через тканину. Зарившись носом прямо в чужий, туго обтягнутий бюст, Ханджі повільно та гаряче видихнула. З’явилось стрімке бажання зняти кляту сорочку з дівчини, щоб нарешті притиснутись поміж її грудей, щоб цілувати, кусати та стискати жадібними пальцями м’яку плоть . Але вона цього не робила. Просто міцно тримала в своїх обіймах Пік, прислухаючись до скаженого серцебиття поруч. Це неодмінно заспокоювало, замінюючи збуджений голод на ніжну делікатність. Командору Зої іноді не вистачало таких інтимних, але скромних обіймів, тому вона ніяк не могла насолодитись цим приємним, майже домашнім та рідним відчуттям.

Фінгер не була б проти так довше посидіти, але вона не зуміла протидіяти нав’язливому вогню в грудях та між стегнами. Обережно торкнувшись щоки розвідниці, вона повільно провела пальцями вниз, щоб м’яко обхопити підборіддя. Не різко, але впевнено, вона підвела обличчя Ханджі до свого. Та дивилась на Пік з ніжністю, так, наче вона найрідніша людина у цьому світі. У марлійки перехопило подих, можливо, вартувало цього вечора піддатись куди ніжнішим відчуттям. Всеохопна пристрасть бушувала в крові.

На цей раз поцілунок вийшов куди ніжнішим, жага поступилась місцем чутливості. Вони довго цілувались, вивчаючи одна одну, час від часу відсторонюючись, щоб глянути одна одній у вічі. Сірі та світло-карі, обидва ці кольори сьогодні світились неописаним передчуттям неконтрольованого щастя. Якось так і мала початись їхня близькість, ніби у них буде ще багато часу для дослідження реакцій одна одної. В одному із неквапливих поцілунків Ханджі обережно розкрила рота, ніби спонукаючи до більшого. Для Пік не було кращого сигналу, вона з ніжністю провела язиком по чужому, залучаючи його до власного танцю. Здається, що Зої навіть тихенько замуркотіла від приємності, що не могло не викликати тихого сміху у Пік. Раптово вона перевела язик Ханджі в свій рот, щоб обхопити його губами та почати ніжно посмоктувати. На це елдійка досить гучно застогнала, тремтячи всім тілом та міцніше обіймаючи Пік. Вона тонула у контрастах ніжності та збудження, мружачись від задоволення. Вона й не помітила, як руки Фінгер опинилися під її розвідницьким плащем, навіть не звернула увагу, коли ніжні пальці міцно стиснули розкритий комір сорочки. Тоді Пік різко смикнула жінку на себе за сорочку, притираючись до неї ближче. Серце Ханджі миттєво завмерло, а смертельний холод засів у сонячному сплетінні. Око шоковано відкрилося, у мозку сталося своєрідне замикання. Все поплило в тумані.
Коротка мить і ось вона вже з силою стискає зап’ястки Пік своїми руками. Дівчина, відчувши біль у руках, з легким острахом відсторонилась в намаганнях зрозуміти, що трапилось.

— Ханджі? — вона уважно подивилась на сполотніле обличчя партнерки, наче її на мить охопив жах, в погляді не було і тіні від попереднього задоволення. Спантеличено видихнувши, Пік обережно відпустила тканину з рук в спробі відступити. Але Ханджі продовжувала її міцно тримати. Її руки були порівняно більші, і куди більш натреновані після років користування мечами, тому після такої хватки на тендітних зап’ястях Фінгер, яка ні жодного разу не ослабла, як мінімум залишаться синці, а як максимум вона боялась почути тихий хрускіт власних кісток.

— В чому справа, Ханджі? Я щось зробила не так? — Пік стало дуже неспокійно від дуже неприємного передчуття. Цілком ймовірно, що у такої жінки, як у 14-ої командувачки Розвідкорпусу, міг бути дуже травматичний досвід у минулому. Почуття провини засіло неприємною змією в самому серці.

Як не дивно, але Пік майже відгадала. Мало хто знав, але відкрита, тактильна, балакуча та екстравертна Ханджі Зої насправді підпускала до себе особисто дуже обмежене коло осіб. За останні роки такими людьми були Леві Аккерман та Мобліт Бернер. Після жахливої смерті (з її вини, як вона досі вважала) свого головного помічника, кращого друга і, слідувало це визнати, коханого, жінка різко замкнулась у собі, не підпускаючи в свою сторону нікого. Та навіть це не було таким болючим, як дещо інше. Ерен. П’ятнадцятирічний Ерен, перший з титанів-перевертнів, з яким вона мала честь познаймотись. Ерен, з яким вона провела сотню своїх кращих дослідів. Ерен, про якого вона турбувалась, як своєрідна, та все ж сестра. І Ерен, який через кілька років увійшов у свій смертельний максималізм, який, навіть будучи за ґратами, міцно вчепився в її одяг однією рукою, без зусиль піднімаючи над підлогою, ризикуючи задушити. Ерен Йегер, який змінився, а вона цього навіть не помітила. Це не найстрашніше, що зробив хлопець за своє коротке життя, але цей вибрик коштував Ханджі нервового зриву. В той день вона кілька годин сиділа на підлозі в’язниці Корпусу десь в кутку, втираючись нескінченними сльозами та задихаючись вперше за останні роки, та тихо й бездумно проклинала Ервіна за його єдину помилку, що той залишив посаду командора саме на неї, слабку та недалекоглядну.

Вона потихенько приходила до тями. Кліпнула один раз, потім ще раз. І з острахом відпустила руки Пік, відсахуючись ближче до дерева, якомога далі.

— Пробач, Пік…це не те, що ти подумала… я…просто я… чорт, чому я забуваю потрібні слова коли вони потрібні? — Ханджі нервово посміялась, осмислено оглянувши дівчину навпроти. Лице Фінгер виказувало весь її смуток та нерозуміння

— Я зробила тобі боляче, — не запитала, а констатувала, як факт. Погляд, сповнений болю, надовго залишиться в пам’яті Пік. Співчуття в купі з сумом лунали в її голосі

— Та ні… ні, ні, — розвідниця судомно видихнула, — мабуть, я просто не готова.
Пік нічого не відповіла, лише хмикнувши. Вона усвідомлювала, що їй брешуть, але розпитувати у Зої нічого не збиралась

— Сама зрозумій, у мене… нікого не було. Останні чотири роки, — вона зніяковіло посміхнулась.

— О. Тоді я розумію. Мені треба було тебе справді запитати. — спокійно відповіла Фінгер.
Вони так просиділи у мовчанні, просто дивлячись одна на одну, поки Пік вкотре не порушила тишу:

— Йдемо спати, Ханджі. До світанку недалеко. Вона кивнула на затягнутий хмарами місяць. Розвідниця кивнула у знак згоди.

Однак, перед тим, як зібрати свої речі, марлійка залишила цнотливий поцілунок спочатку на лобі, а потім притиснулась губами до кутика чужого рота, прошепотівши: — Ми все ще надолужимо. Цей дотик був на межі пристойності та пристрасті, здалося обом жінкам.
Пік Фінгер встала з колін Ханджі, натягуючи на себе свій піджак та вже розвернулась, як тут за штанину її брюк схопилися.

— Пік, в знак вибачення за свій неочікуваний вибрик, я б хотіла, щоб ти поспала тут біля мене. Звісно, якщо ти того бажаєш.
Лагідна посмішка була відповіддю, на що командувача полегшено видихнула.

— Це наказ, командире? Якщо так, то я з радістю його виконаю, — Пік, не очікуючи відповіді, повернулась до Ханджі, щоб вальяжно, розмістити своє склубочене тіло. Наче вона справді якась чотиринога тваринка.

Засинали вони в повній тиші. Ханджі лише накрила дівчину своїм плащем, ніжно притискаючись до неї.

Мабуть, їх таки тут знайде розлючений Леві, який буде шукати свою чотириоку роззяву, але яка вже була різниця. Зараз є тільки вони та звуки нічного лісу.