Пролог
від Кулабухова АнастасіяГрай хапала вустами повітря. До самої вершини Скулдафна залишалося всього нічого. Щойно дівчина вийде за двері, на неї знову чекає бій. Але поки що, перебуваючи в невеликій коморці біля входу, у неї була можливість перевести дух і зібратися з силами.
Але було б що збирати… Грай тяжко зітхнула. Від колись міцної шкіряної броні залишилися лише шматки тканини, що ледь могли втримати нитки; на тілі не було жодного живого місця, вся шкіра була вкрита синцями, саднами та ранами; її улюблений ебонітовий кинджал розлетівся на частини, і тепер вся її надія була лише на Сяйво Світанку.
Світанок… Скільки сенсу люди вкладають у це слово… Коли вона вилітала з Вайтрана верхи на Одавінгу, люди їй слідом кричали, що новий світанок принесе її славну перемогу. А якщо… сонце більше не зійде над Нірном? Що буде, якщо вона впаде перед силою Алдуїна, і він все ж таки виконає своє призначення і пожере цей світ? Може, цьому світові судилося загинути, а на його руїнах має виникнути новий, досконаліший світ?
Грай струснула волоссям. Ні! На сумнів немає часу! Вона стільким пожертвувала, щоб потрапити до будинку Пожирача Світу, і вона не дасть так просто занапастити цей світ. Великий довакін не може помилятися, у неї просто на це немає права. І саме в її руках зараз перебувають усі живі та мертві душі. Ставка як ніколи велика: або життя, або порожнеча і смерть.
Дівчина повільно встала з колін і відкоркувала останнє зілля лікування. Що ж, права на помилку вона не мала. Вона залпом випила вміст флакона і відчула невелике полегшення.
Грай підійшла до дверей. Вона й так надто довго затрималася у передбаннику, збираючи сили. Яка різниця, що буде, якщо все одно дороги назад немає? Раз боги накреслили їй цей шлях, вона його пройде або загине як належить справжньому воїну.
І довакін відчинила двері, готова зробити останній ривок до своєї мети всього свого життя…
Так круто!! Дуже гарна ідея, чекатиму що буде далі *0*