Єврейська вдача

Доброго здоров’я, ця частина ведеться від лиця Зої. Хочу запропонувати вам, включити творчість Скрябіна та групи Жадан і собаки. Глава буде довга, тому бажаю вам міцної витримки та не закинути все напівдорозі.

З повагою, пані відьма.

 

————————————————————————————————————

Я прокинулася від дивних звуків. Декілька секунд не могла сфокусувати погляд на чомусь конкретному, але шум знизу ставав ще голоснішим. Моя помелена логіка просто кричала і підказала, що Давид натрапив на Владу. Я швидко накинула на себе татів халат, який волочився по землі, і збігла вниз. Спустившись, я побачила картину, яку б назвала «Злий гном проти велетня».

— Будь ласка, поверни турку. Я просто хочу зварити каві та й все,- Лада говорила через зуби, через що її вилиці виглядали ще гострішими ніж вони є.

— Ми перейшли на ”ти”?- брат посміхався і підняв турку ще вище, коли Лада намагалася доскочити до бажаного предмета.

— Я і не зверталася до тебе на “ви”, а тепер, будь ласка, поверни це,- продовжувала подруга.

— Слухай, мало того що ти, вчора зіпсувала мою нову сорочку, так сьогодні вирішила мене приворожити?- з награною серйозністю щебетав Давид.

Тут я вирішила увірватися в їхню перепалку, щоб дорогий братик не довів Владу до білого коліна.

— Що тут сталося? На кого кричати?- в жартівливий спосіб почала я.

— Що-що, твоя люба подруга, хоче мене причарувати, – Давид тикнув пальцем в у Ладу. Від цього дівчина насупилася.

— Я просто хотіла, зарити кави, а він… і сама бачиш,- взявши приклад із брата, подруга так смачно тицьнула йому нігтем у груди, від чого він зкривився на мить.

— О, та ти вже пальці розпускаєш?

— Ти перший почав!

— Ви зійшли з розуму? Особливо ти, брате – не встигла договорити, як почула тиху мелодію. Подруга зірвалася з місця

— Я це зійшов з розуму? Ця,- він махнув рукою в бік дівчини, яка нервово приклада телефон до вуха і продовжив: з самого ранку, щось робить на кухні.

—Ну і що? Ти не міг просто не займати її, Лада нічого ж не зробила,- майже, кричала я і краєм вуха ловила занепокоєний гомін Громової.

— Моя сорочка, думає інакше, чи не так, Владочко? – закінчивши фразу Давид почав сміятися. В цей момент я зрозуміла що цей дурень весь час жартував і прикрила очі від роздратування.

На фоні Лада намагалася поговорити з кимось, але потім різко обірвалася на півслові. Я вже почала підходити до неї, як дістала гроші з кишені та впевненим кроком наближалася до брата.

— За сорочку, – промовила Лада протягуючи руку Давиду.

Той від здивування замовк і просто дивився в одну точку. Я теж була зачарована її діями. Моя спокійна подруга Лада, яка б не була ситуація і щоб не творилося завжди тисячу разів подумає, а потім зробить щось настільки емоційне. Хоч і ми дружимо не мало часу це другий випадок, яким вона мене дивує, причому це все за останні декілька годин. Спочатку Мартіна, потім цей дурень. А далі що? Якщо я, то це дуже погано закінчиться для мене. Я це відчуваю всіма клітинками тіла. З роздумів вивів не сильний стукіт вхідних дверей. Давид моментально зірвався з місця, мабуть, теж був шокований. Єдиний висновок для нас обох який я можу зробити це те, що ми тугодуми, або треба менше пити. Дверима знову гримнули, але зараз цей звук був в декілька разів голосніший. Ще трошки таких гостей і жителів і вони, напевно розсиплються на тріски, як і моя голова, якщо хтось ще зробить голосний звук. Я повернулася на кухню, дістала пігулки від головного болю, налила водички в кружку, яка більше нагадувала мисочку для супу. Поки тут у квартирі жили батьки та Давид, це керамічне диво ми називали султанською кружкою.

Вийдя на балкон я подивилася в низ з надією побачити когось з цих двох. Зла Влада намотувала довгий шарф, який ніяк не хотів триматися. О, вже і брат вибіг…

Ще б попкорну і взагалі буде схоже романтичну мелодраму про два закохані серця. Так, стоп! Зоя, які закохані? Мабуть, треба менше пити, а то різні дурниці в голову лізуть. Взагалі треба думати про сьогоднішні пари живопису і про перегляд, який вже через десять днів.

Не довго думаючи я вийшла з балкона. Хай розбираються самі, а у мене по плану водяні процедури. Через деякий час я вже була готова і набирала номер Давида. Він пообіцяв підвести нас з Владою, але музика, яка долинала з його кімнати говорила про інше.

Мені нічого не лишається, як самій іти пішки. Виходячи я згадала, що забула строкату сукню в якій позує натурниця, а це треба нагадати Дані взяти яблука. Знову роззуватися і підійматися на верх чи може, не треба, так проскочу. Коридор, сходи та моя кімната. І куди ж я засунула цю ганчірку? Вже час вибратися тут… через хвилин п’ять, змирившись з тим, що сукня так і не знайдеться, я всілася серед кімнати.

— Алло, Даночка, ти сьогодні будеш в коледжі?- прощебетала я дивлячись під ліжко.

— Ну, звичайно, сьогодні ж будуть пари, а не так, як вчора,- трохи обурено відповіла Дана.

— Боже, ще одній потрібно дзвонити в католицькі дзвони. У нас взагалі-то були пари з історії мистецтв… ай!- я боляче вдарилася головою.

— Лиш не говори, що та відьма з лікарняного вийшла. А ще чим ти вдарилася?

— Я не впевнена, що після ваших з Ладою відьомських молитов хтось може так швидко вилікуватися… Я зараз шукаю сукню в якій позувала Марія.

— Знову закинула не зрозуміло куди? Можливо вона за диваном, або на підвіконні? Як підказує моє нутро нам знайшли заміну за два тижні до перегляду, а пар за весь семестр було лише дві?

— Заспокойся, залік перенесли на кінець квітня початок травня. Тобі взагалі не цікаво кого взяли на заміну? – я відсунула зеленкаву фіранку, і чуда не трапилося, на жаль.

— Знаючи тебе, ти так просто не скажеш

— Скажу! Але ти маєш сказати чому не пішла з нами в бар ти таке пропустила…

— У мене була старша група, сиділа з ними до півночі. Ти ж знаєш робота на першому місці, особливо, якщо вона просить задоволення та гроші. А тепер перестань відтягувати інтригу

— Та невже! Ти мала рацію, сукня за диваном,- я витягнула тканину і радісно збігла вниз

— Зоя, говори кого взяли на заміну! А ще не забудь, попрасувати, ну дурнувату синьо-зелену ганчірку.

— Кого-кого, Давида, а сукня і так нормально виглядає, – я кинула сукню в коридор до інших речей, і заскочила у ванну, щоб причесати волосся, яке лізло в різні боки.

— Зоя, мені що праску тягнути з дому? А той Давид, твій брат?

Бідні вхідні двері розкрилися ще з більшим і страшнішим скрипом ніж зранку.

— ЗОЯ, ТИ ТУТ!

— Тут я, нащо, так голосно кричати,- я помахала рукою з ванної.

— Добре, через хвилину виходимо,- промовив Давид піднімаючись наверх.

— Дана, не забудь взяти яблука, зустрінемося на лавочках, зателефонуй Ладі.

— Зоя, той Давид то твій…

Я збила і весело посміхнулася

— Зоя! – крикнув брат і я кулею вилетіла з ванної.

Давид стояв з всіма моїми речами й нервово постукав ногою. Побачивши мене він відкрив двері та вийшов. Я, знову, накинула куртку та обережно зачинила двері.

Спустилися ми мовчки й лише коли виїхали з дворика я наважилася заговорити.

— Ну, що там?- не впевнено почала я.

— Ти будиш промивати мені мізки тим, що я паскуда?- запитанням на запитання відповів Давид.

— Буду, але не зараз, але ти маєш можливість стати в моїх очах меншим…

— Далі можеш не продовжувати. Якщо коротко я підкупив Владу кавою, повернув гроші й тисячний раз сказав, що мені шкода і на цьому все. після цього в машині знову повисла неприємна тиша.

— В тебе сьогодні скільки пар?- запитала я, щоб хоча б якось розбавити ситуацію.

— Дві останні, можу тебе додому відвезти потім, – якось не весело промовив Давид.

— Не знаю, я б хотіла ще сходити в креатив і Дана говорила, що хоче погуляти, бо в неї вихідний сьогодні.

— Зрозумів, а хто така Дана? – спитав брат

— То моя одногрупниця, її вчора не було на парі, бо вона була на роботі.

— А завтра будуть всі, я надіюся…

— Ой, та напевно…

— І куди котиться моє життя? То мені треба було минулого тижня забирати з коледжу?- жалівся Давид

— Тебе ж ніхто не просив заходити у самий коледж, почекав би мене на дворі та й все. А зараз мене не треба робити винуватою. Ти ж сам вирішив зайти до завуча.

— Хто ж знав що там буде і директорка, і Олеся Семенівна.

— Ти, зовсім, дивний, як можна було забути те, що Олеся кума Віри? А то, що там була директорка то вже, просто імовірність. Взагалі, якщо ти не хотів, то міг відмовитися.

— Я знаю, лиш мені вчора після пар сказали, що швидше за все мене беруть на постійне місце.

— Оу, як я розумію Відьма звільнилася?

— Угу, Віра сказала що ви її довели та вона більше не може це витримати. Навіть, сказала через яку групу.

— Це я знаю, її вічно бісили металісти та керамісти. Трохи ненормальні та не адекватні люди.

— У мене сьогодні з ними пари…

— Ось і настигла тебе карма. Мабуть, приготую вечерю сьогодні, – відповіла і посміхнулася всіма тридцять два зуби

— Може не треба? Давай я зроблю твою улюблену лазанью, а ти до кухні не будеш підходити? – сказав Давид це, коли ми вже поїхали до коледжу.

— Ну, подумаєш трошки підгоріло тісто.

— Трошки! Та я витягнув вуглик. А потім за три дні не можна було вивітрити кухню і перший поверх. До повного щастя ти звалила кудись на весь цей час,- ображено говорив Давид, вживаючи руки в руль автомобіля.

—Не кудись, а до Влади. Ми шукали Сатану, я ж тобі говорила.

— Кого шукали? – Давид вже припаркував авто і просто вилупив очі на мене.

— Кота,- спокійно відповіла.

— Кота назвали Сатана… Вже краще було б назвати Мухтаром Мені просто цікаво, як Влада до цього додумалася

— А хто сказав, що то Лада придумувала кличку. Вона хотіла назвати Вуглик, але через те, що вона програла в карти бажання мені й Дані, ми вирішили відігратися на котикові.

— А та опера про то як кота… Ой, не кота, а корабель,- сам себе поправи Давид і продовжив: Як корабель назвеш, так він і попливе.

— Як би ж то, ми з тою надією і назвали кота Сатаною, а він слухняний і максимум, що він зробив та це два рази втік і кружку розбив. Він, навіть, жодного разу не подряпав Ладу. Просто спокійний і врівноважений, як і власниця.

—Ти хочеш сказати, що Владислава спокійна?

— А хто, буде спокійний, якщо ти з самого ранку доколупуєшся до людини? – Давид услужливо відкрив двері ми увійшли у хол коледжу.

— Добре, а щоб ти на її місці зробила?

— Добряче вдарила б тебе сковорідкою,- випалила я.

— Боже, не кота треба було Сатаною назвати, а тебе.

— Ой, хто б говорив! А ти взагалі…Чупакабра руда!

—Ich auch libe dich… kleine Schweinchen.(1)

— Давид!

Але Давид вже не слухав і розривався від сміху. Смійся-смійся паразити, я ще тобі покажу де раки зимують.

Я вийшла з речами на подвір’я, де вже чекали дівчата, попиваючи щось гаряче.

— Привіт!- привіталася Дана і сильно стисла мене в обіймах, Влада помахала рукою і продовжувала курити.

— Як справи?

— Жити можна. Ось розповідала про нові причини не любити ранок і рудих…

Я театрально закотила очі й склала руки на грудях.

— Ми про хлопців, Зоя!- сказала Дана і продовжила,- ти краще яблуко жуй.

— Ну, тоді добре. Так на чому Владку, зупинила свою розповідь про вчорашні події?

— На моменті, що я забрала з пошти нову сорочу,- відповіла мені Лада.

— Яку ще сорочку? Коли?

— Хвилин десять тому, – а це вже відповіла Дана.

— Покажи,- не втрималася я

— Вже в класі,- відмахнулася подруга

— А ось і мої прекрасні подруги,- почувся веселий сміх за спиною

— І тобі привіт, Максе,- проговорила Дана, а потім вхопила мене під руку і потягнула в бік коледж,- я думаю ми вас тут залишимо

Відійшовши трохи далі, я не витримала й обернулася подивитися, що там коїться з тими двома. На що отримала легенький удар ліктем під ребра від зеленоокої.

— Це не наша справа… Лада якщо захоче, то розповість, ходи швидше в авдиторії, там на тебе чекає твій подарунок

— Подарунок? – оторопіло зупинилася я, а потім підхопила Дану під руку і додати швидкості руху.

— Зоя, ти зовсім як дитина.

Через хвилину ми вже стояли у класі і я стягувала куртку і чекала подарунку.

— Ну, де подарунок?- мені вже не терпілося дізнатися, що там і який він.

— Який, подарунок?- здивовано спитала Дана і я покосилася на неї

— Як який подарунок, ти ж у дворику говорила,- зачудовано проговорила я, а подруга по-доброму розсміялася

— На підвіконні, біля моєї сумки,- сказала Дана ізнову почала сміятися.

На підвіконні лежав не великий пакунок. я відкрила його і побачила масивні, металені сережки у вигляді сонця та півмісяця.

— Вони чудові!

Через деякий в кабінет сміючись валилися Влада і Макс. Ми ще дві пари просиділи та просміялися. Тик і закінчилося навчання

— Макс, ти точно не йдеш з нами в «Креатив»?- спитала Дана

— На жаль, прекрасні леді, я мушу вас покинути,- хлопець театрально вклонився і попрощався з нами.

— Ну, що дівчата встигаєте до перегляду?- я спитала коли Макса вже не було видно.

— Мені залишилося доробити живопис і один рисунок,- радісно відповіла Дана, а потім продовжила,- це перший раз коли я так добре з усім, а справилася.

— А тобі, Влад, ще скільки залишилося?

— Три рисунки. Два доробити та копія м’яким матеріалом з нуля. Можливо встигну за вихідні, а так часу багато.

— І в мене спитайте,- задоволено промовила я.

— Щось підказує мені, що в тебе все готово?- проговорила Дана

— Я і сама здивована, що все встигла, але мені залишилося підготувати залікові книги та відати відомості Вірі.

— Хочеш я допоможу із заліковими?- проговорила Влада.

— Ти ще питаєш? Я завтра принесу тобі їх, а ти за вихідні їх заповниш.

— У мене є плани на завтра, не впевнена, що прийду. – відповіла Лада.

— Як це?- спитала Дана

— У нас завтра пари

— Я прийду на другу або третю пару. – відповіла дівчина

— Першою парою історія мистецтв, – нагадала я

— Тим більше не прийду,- Влада у весь голос розсміялася і якась жінка шикнула на неї

— І які ж плани у нашої ділової подруги?- поцікавилася Дана

— Знаєте, Сімону із музею нашого коледжу?

— Ну,- в один голос промовили я із Даною

— А її чоловік працює реставратором, от він мені дасть ікону, яку можна буде відновити.

— Точно, ти ж вибрала реставрацію, а от у нас із Зоєю вже готові роботи.

— Я болото місити не буду, це ж бридко.- відмахнулася чорноволоса

— Зато у нас будуть вазочки та глечики, навіть, досить гарні

— Будуть, якщо їх не заберуть.

Ми щасливо дійшли до художнього магазину, скупилися і розійшлися по домах, але я так і не дійшла. Мені зателефонував Олесь і запропонував зустрітися. Не змогла йому відмовити. Ось через деякий час я вже заходила у кафе.

— Привіт, ще раз. Давно чекаєш? – спитала в Олеся

— Привіт, не довго…ти як поживаєш ?

Ми просиділи до самого вечора за різним розмовами. А поті ще прогулялися набережною, де побачили сидячих Ладу із Даною на балконі. Ті двоє, як побачили нас то махали та кричали нам, як малі діти.

— Зоню, я хотів тобі це сказати, це минулого разу, але ти так раптово поцілувала мене. І всі думки вилетіли з голови

— Ти хотів скази, що я неймовірна і чарівна. А ще красуня і ти мене любиш?

— Зоню, не перебивай мене, будь ласка. Те що ти казала, це звичайно правда. Ти дивовижна дівчина, яка зводить мене з розуму. Я тебе люблю. Я закохався, як маленький хлопчина.

Далі я вже не могла слухати та просто поцілувала хлопця. Він зразу відповів…

—О, блудна дівка додому повернулася,- тільки я зійшла додому і відразу почула незадоволений голос Давида.

— Давид, лиш не починай у мене знатно хороший настрій.

— Мий руки та ходи їсти, – втомлено промовив брат.

— А ти що такий сумний?- вимивши руки та сівши за стіл спитала я.

— Металісти та керамісти,- коротко відповів Давид.

— І що там, розповідай…

— З самого адекватного, це те що Шевченко автор Енеїди.

Давид ще довго розповідав про те які не розумні можуть бути студенти.

Ранок був спокійним і мирним, як вже завелося Давид приготував сніданок і ми разом вийшли з дому і разом зайшли в аудиторії.

— Добрий ранок, студенти. Сьогодні в нас тема про середньовічне мистецтво. Але для початку пройдемося по списку і відмітимо кого нема сьогодні. Зоя, сходи за журналом, будь ласка.

— Я вже його принесла,- піднявшись з місяця сказала Дана.

Потім подруга сіла, а Давид почав копошися із журналом. Зовсім не хотілося думати ні про що. Я дістала телефон і побачила повідомлення від Лади.

— Громова Влада?- Давид очима шукав дівчину поблизу мене, але потім просто став і підійшов до мене.

Як на зло, Лада відправила фото, яку існувала «Я їм смачну шаурму, а ви сидите на парі у старого лиса». Давид покосився на екрані, забрав смартфон і тихо промовив, настільки тихо що могла почути лише я.

— Це я старий лис? Можеш передати їй що якщо не прийде на наступну пару, то я її не атестую. А телефон віддам дома.

Що за єврейська вдача у Лади.

 

————————————————————————————————————

(1) Я теж люблю тебе…. маленьке порося.

 

вітаю тебе, ти дочитав до кінця!

буду вельми вдячна кожному за ваш відгук

дозустрічі