трансформація

..але ти спробуй пригадати.

Вже час засинати на зиму квітам на підвіконнях, тому у пляшці від акційної пепсі (плюс десять відсотків у подарунок) вода буде застоюватись,

і полив рослин перетвориться не на обов’язок, а на свято, на чарівний ритуал раз чи два на місяць, та врешті-решт знову стане

просто обов’язком.

А тобі вже час прокидатись: збирати розкидані шкарпетки і білизну, збирати волосся у тугі коси, заправляти постіль.

Тобі холодно вилізати з-під ковдри, і ти кажеш подумки, що це останній раз в цьому році ти лягаєш спати без піжами, без футболки, загалом – без нічого.

Вже сама знаєш що, вже знаєш, що літа немає, знаєш, як ніхто.

Десь об одинадцятій ти вже сидиш на рибацькому мостику, біля тебе стара вудка, яку тобі подарував якийсь знайомий,

а можливо навіть дуже близький чоловік.

Ти не вмієш рибалити, хоча не виключено, що колись ти це вміла, але сидіти на рибацькому мостику ти просто обожнюєш,

і тобі здається, що без вудки тебе туди не пустять.

От і береш.

Дивишся на інший берег, на будинки, які знаходяться там: біля деяких бігають діти, радіючи канікулам в школі,

пенсіонери з маленькими песиками їздять на велосипедах.

Із будинків око чіпляється за величний, десь ближче до центру вулиці, в якого дах з сонячними панелями.

Останнім часом такі будинки подобаються тобі більше за інші, навіть більше, ніж квартири: ти б і сама хотіла збирати сонце як ті панелі.

Тобі смішно, що ти дивишся на них і ніби змагаєшся з ними, ніби хочеш довести, що ти краще за них: так, ти за життя назбирала набагато більше сонця,

так, ти ще і набагато романтичніша, ніж сонячна панель.

Кожній речі та кожній людині своє.

Ти сидиш на цьому мостику, і все питаєш себе і питаєш, все вертаєш до одного й того ж: коли ти стала такою?

Коли, в який момент з тобою відбулась ця дивовижна трансформація? І ця трансформація, що вона тобі дала?

Це було дуже давно, але ти спробуй пригадати. Адже це дуже важливо. Це дуже важливо для всіх нас, Осінь.

Ти завдяки цьому віднайшла себе чи навпаки, втратила?

Це дуже важливо, ми маємо знати, бо кожного року, бо з року в рік ми йдемо за тобою, Осінь, ми прислухаємось до тебе, ми віримо у твій шлях.

Ми віднайдемо себе, ми себе віднайдемо чи втратимо й те, що маємо?

Осінь сидить на рибацькому мостику й причаровано дивиться на тиху воду у річці, гріється в останніх теплих промінчиках сонця.

Радісні діти, нові будинки, іноді вітер видає свою присутність серед стеблів очерету.

Яка вам різниця, яка вам різниця? Ви все одно не зможете

зійти з цього шляху.