Частина третя

Тоні снився сон. Він лежав у ліжку в абсолютно темній кімнаті. Було холодно, аж настільки, що дихання перетворювалося на пару. Він намагався накритися ковдрою щільніше, але щось йому заважало .

Це щось, або ж хтось близько притиснулося до торсу Старка й обійняло поперек грудей тонкою рукою. Тіло було тепле, підтягнуте, молоде й піддатливе. Тоні відчув як цей хтось поклав на нього ще й ногу і йому захотілося її доторкнутися.

Ніжна шкіра на стегнах ніби обпікала холодні долоні Старка. Тіло ще тісніше притулилося й чоловік міг поклястися, що почув тихий стогін.  Вільною рукою він погладив руку яка його обіймала, потім перейшов на плече, обережно провів долонею по ребрам. Сам перевернувся обличчям й притягнув партнера ближче до себе.

Сумніватися в тому, що це був чоловік не потрібно було. Також не тяжко було дізнатися хто саме це був. Молодий, підтягнутий, піддатливий і неймовірно теплий, а ще ці неслухняні  кучері, що сильно відросли й лоскотали щоку. Це був Пітер.

Тоні чомусь чекав що хлопець не зупиниться на обіймах, а буде діяти далі. Проте Паркер лише потерся носом об плече чоловіка й дали мирно сопів. Його поява у сні була чимось дивним, але ніби очікуваним. Їхня поза була на диво зручною і природною. Здавалося, ніби вони вже давно так сплять і чоловікові подобалася ця думка.

Проте, питання щодо того, що Пітер був у його сні мучило Старка. Що ж хлопець забув в його ліжку й чому так сильно його обіймав. Чому Пітер взагалі був у сні Тоні?

Вирішивши залишити ці питання на ранок, чоловік сильніше обійняв хлопця, поцілував його в чоло й знову заснув.

Та коли Старк прокинувся в реальності постіль поруч була тепла, хоча в кімнаті не було нікого. Йому здалося, скоріше всього так і є. Це просто був сон. Неймовірно реалістичний сон, який не втомив його, а навпаки ніби дав більше сил.

Трохи розгублений через сон, Тоні зустрів хлопця на спільній кухні. Той вів себе відносно нормально від його звичного стану. Навіть коли він помітив чоловіка, який весь цей час дивився на те як він готує для себе сніданок, то зреагував доволі спокійно, мало не впустивши склянку.

– Доброго ранку, містер Старк! Може вам також приготувати щось? Тітка Мей, зазвичай, відмовляється, постійно придумуючи якісь відмазки.

– Ні, дякую хлопче. Каву я й сам собі в змозі заварити.

– Ну от, знову, – промимрив Пітер, швидко відходячи від наставника.

– Ти щось говорив?

– Ні, а так! Містер Старк, я сьогодні не зможу попрацювати з вами. Мене Нед запросив на обід. У його бабуні сьогодні день народження, а я їй дуже подобаюся тож вона попросила Неда запросити мене…

– Добре, добре, хлопче. Я зрозумів, – по-доброму усміхнувся Тоні. Йому подобалося слухати, часто надто заплутані, розповіді хлопця. Але цей день трохи відрізнявся від інших і чоловікові складно дивится на нього і не згадувати того сну. – Ти вже маєш йти, чи може хочеш завершити вчорашню роботу?  Ні? То гайда, збирайся. Хепі буде чекати тебе внизу через п’ятнадцять хвилин.

Хлопець побіг за речами, кинувши щось на прощання. А чоловік так і залишився на кухні, а думками у тому самому сні.