Друзі.

***

До закінчення літа залишалось два тижні. Блек сиділа на ліжку в кімнаті та запаковувала подарунок для слизеринця. Хоч і в кінці навчального року вони посварилися, але привітати потрібно.
А сварка зав’язалась через нових знайомих Блек, хоча з Теодором Нотом вона також познайомилася минулого року, тобто після вступу до Гоґвортсу. Не з одним Нотом відбулася сварка, ініціатором була подруга дитинства Пенсі Паркінсон або все-таки нова знайома Дафна Грінграсс.

Блек сиділа на пагорбі з якого було видно хатинку Геґріда, заклала чорне, неслухняне, густе волосся в хвіст та продовжила готуватись до іспитів, перечитуючи конспекти. Ззаду долинули голоси та кроки. Через дві хвилини, поруч присіла дівчина з чорним, прямим волоссям підрізаним під каре, а блондинка із завитим волоссям залишилась стояти. Обидві дівчини були в шкільних мантіях із зеленим значком змії.
– Треба дещо обсудити – швидко промовила слизеринка та закрила конспекти Блек.
Ґрифіндорка всю свою увагу звернула на дівчат.
– Що ж слухаю вас – спокійно відповіла Марі – Ти чому не сідаєш Дафно? – поглянула на постать Грінграсс та зажмурилась від сонячних променів.
– Не думаю що розмова пройде сидячи. – фиркнула Дафна.
Паркінсон також піднялась і стала около одногрупниці. Не маючи вибору, Блек вчинила так само, з цікавістю поглянула на дівчат. В зелено – карих очах брюнетки було розчарування. А от погляд блакитних очей Дафни був зверхнім та спопеляючим.
– Нам не подобається, те що ти спілкуєшся разом з Візлі та тією бруднокровкою – нарешті оголосила Паркінсон.
В її голосі були відчутні ревнощі та образа.
– По-перше з маглонародженою, по-друге чому ВИ , як ти виражаєшся Пенсі, виставляєте мені ці притензії ?! – шоковано запитала Блек.

– Ти..
Почала Паркінсон , та її прервала блондинка.

– Спілкуючись з ними ти стаєш зрадницею крові, цей статус носив  спочатку  і твій батько, а як відомо зараз він утік із Азкабану.

– Замовкни Грінграсс – прошипіла ґрифіндорка – Не тобі про це судити!

Повертаючись, до першої теми їх перервала Паркінсон

– Мене вже около трьох місяців дратує твоє спілкування з тією довбаною Ґрейнджер! –

– Що ж , мені дуже прикро – удавано приклала руку до серця Блек. – Що я не питаю у ВАС, з ким мені спілкуватись!

– Що за галас та й без бійки – весело запитав Забіні, який разом з Мелфоєм та Нотом літали на мітлах і вирішили приземлитися, саме біля дівчат.

– Ви також вважаєте, що маєте право забороняти мені з кимось спілкуватися!? – гнівно запитала Блек, зіштовхуючись, спочатку з карим поглядом темноволосого мулата , потім з сірими та зеленими очима блондина та брюнетка з білосніжною шкірою.

– Що за муха тебе вкусила Марі ? – вражено запитав Драко та підійшов ближче до кузини – Спробуй тобі щось заборони, зробиш наперекір – закінчив він та всівся на зелену траву біля конспектів Блек, уважно розкрив один з них та роздивлявся почерк та малюнки.

– Пенсі, Дафна, що відбувається? – спокійно запив Блейз.

– Ми обговорюємо її спілкування із бруднокровцями – відповіла Грінграсс.
Звертаючись до ґрифіндорки Паркінсон вже спокійніше мовила
– Послухай, Марі, я не хочу руйнувати нашу дружбу, але дивитись на те як ти стаєш такою ж як Візлі я також не можу.-

Відповідно, спілкування з бру… – Теодор кашлянув – з тим типом чаклунів, псує репутацію твого давнього та чистокровного роду, тож тобі краще припинити спілкуватись з такими.

Стверджувально закінчив слизериниць та підійшов до Пенсі та Дафни.

– А МОЖЛИВО МЕНІ КРАЩЕ ПРИПИНИТИ СПІЛКУВАННЯ З ВАМИ?!- крикнула Блек, та різко розвернулась, від цього ризинка на волоссі розірвалась і чорні локоти впали на щоки, які палахкотіли червоним кольором. Дівчина відкинувши помахом голови волосся назад, ринула з пагорба до лісу.

– Марі!! – підхопився Мелфой.
На плече хлопця опустилась долоня.
– Їй потрібно побути самій – тихо мовив Блез.

Сіра невеличка коробка огорталась в золоту стрічку, яку зверху Марі зав’язала у бант, скочила з ліжка, на тумбі взяла уже написану записку загорнену в конверт , підійшла до сідала з совою та підставила палець, сова слухняно скочила на нього. Блек прикріпила до лапки конверт та коробочку.

– Теодору Ноту – повідомила вона та піднесла птаху до відчиненого вікна, хижак одразу ж злетів у небо.

Поглянувши донизу, вона помітила в саду між деревами двох рудих хлопців та дівчину.

Усміхнувшись самій собі, вона вийшла з кімнати , повернула на право по коридору та зупинилась навпроти комірчини. Відчинила двері, та знайшовши мітлу, побігла назад до кімнати.

Вилізла через вікно на дах , осідлала мітлу і стрімко полетіла вгору, відчуваючи немов крила виростають за спиною. Дівчина зробила три кола навколо дому, перш ніж приземлитися ззаду “гостей”.

-Марі! – кинулась до неї молодша Візлі – Чорт, а хотілось зробити сюрприз – засмучено прошепотіла Джіні.

– Ви би не змогли зайти до будинку. – констатувала Блек.

– Якого будинку? – задумливо мовив Фред озираючись довкола.

– Захисна магія ? – припустив Джордж та підійшов ближче до дівчат.

– Не зовсім, але так. Джордж Візлі, Фред Візлі та Джіні Візлі запрошую вас до будинку Блеків.

Після цих слів  на очах Візлі появився двоповерховий будинок з гостроверхим дахом. Світло – сірого кольору та з темно-коричневим дахом. З трави поперевертались плити, які утворили алею.

Марі показала друзям майже весь дім, окрім кімнат Реґулуса, Вальбурги та Сіріуса. Компанія підлітків вирішила осісти у саду під гіллям дуба, в затишному холодку.

– А чому Гаррі, Рон та Герміона не прийшли з вами?

– А ми  не знайшли їх.

Фред підморгнув Джорджу

– Точніше не хотіли шукати.

Підхопив його думку Джордж та посміхнувся, на правій щоці з’явилась ямочка, посмішка виявилась заразною , тому що Блек навіть не розуміючи того теж посміхнулась.

– Та вони зрадники – ображено мовила Джіні. – Шепочуться про щось завжди, остогидло уже.

Блек припускала що можуть приховувати золоте тріо, але сказати не могла.

– Ми думали про те, щоб напакостити їм – почав Джордж

– Але , якщо мама взнає знищить ще навіть не початі вироби. – задумливо закінчив Фред.

“Бабця не схвалить цього, але звідки вона дізнається” подумала Марі та вже сказала

– У мене достатньо кімнат, більшість із них просто стоять з різними речами, тому якщо мотлоху побільшає ніхто не помітить.

– Блекі ти серйозно!? – враженно сказали одразу двоє близнят.

– Е, я також в долі , якщо шо – змовницьки викрикнула Джіні.

Всі четверо засміялись.

***

Далеко від людського ока , в гущавині лісу, захищений не одним закляттям, стояв сірий маєток, з конусоподібними вежами та чорним парканом. Вид з вікон східного крила був на яблучний та вишневий сад, відокремлений алеями. Із західного крила – клумби квітів : нарцисів, тюльпанів, троянд. Вдалині виднілось озеро. Алея від воріт до дверей мала болотний відтінок, по обидва її боки був ідеально вистрижений зелений газон, з правого боку кущеві статуї тварин, а з лівого – мармурові, білосніжні грецькі боги. Чорні громіздкі двері, зсередини відчинив ельф – домовик.

– Вітаю, господарю.

Чоловік років сорока, передав прислузі папку – портфель, після зняв чорне пальто та шляпу і забравши портфель, передав усе ельфу та наказав

– Поклич сина.

Ельф заметушився і зник з очей господаря.

Чаклун рушив до вітальні першого поверхну, зазирнув у бальну залу, спостерігаючи за підготовкою до “Літнього балу” : величезна кімната, срібні люстри, зелені стіни, оксамитові чорні стільці стояли біля столів з білими скатертинами. Чоловік провів рукою по короткому, чорному, хвилястому волоссі та пройшов далі по коридору, повернув ліворуч та зайшов у вітальню. Праворуч одразу біля стіни, яка була поєднана з дверима стояла книжкова шафа два метри заввишки, вікна заслоненні зеленими шторами. Пройшовши кілька кроків, чоловік опустив портфель на стілець біля столу, який стояв около вікна, навпроти на одному з крісел біля журнального столика дрімав білий кіт, з боку розміщувався камін. Господар присів на диван та поглянув на картину, точніше портрет на стіні. Він про шось ретельно думав та розглядав зображення. На нього споглядала жінка із зеленими очима та каштановим прямим волоссям, легкий усміх, бордова сукня та рубінове кольє на тендітній шиї. Хід думок перервав спокійний та холодний голос.

– Ти кликав ? Щось термінове? Бо там Забіні в бібліотеці, не хочу щоб він нудьгував.

Промовив хлопець з каштановим кучерявим волоссям та склав руки на грудях оперся в шафу, яка була на сантиметрів 20 вища за нього, погляд смарагдових очей вдивлявся в спину батька, він намагався зберігати спокій, бо розмова з старшим Нотом не передбачувала нічого хорошого.

– Твій друг може і зачекати. Сідай біля мене Теодоре. – грубо урвав його батько.

“Починається” подумав хлопець.

Махаючи руками син пройшов і сів біля колишнього слизеринця.

– Цього тижня, а саме в неділю відбудиться черговий благодіний бал, я тобі вже казав, твоя явка обов’язкова.

Молодший Нот кивнув головою.

– Відбуваються різні речі, і ситуація на матчі це підтверджує, ти повинен що б там не було слухати і виконувати усе що я тобі кажу.

– Обіцяю що буду слухати, але виконання не гарантую. – пирхнув Теодор.

Та батько ніби і не чув його він втупився в портрет матері і бубонів щось нерозбірливе.

“Походу звихнувся”

Крізь набір букв які вимовляв батько , Теодор розібрав лише

– Лорд повертається.

Зрозумівши, що більше йому тут не місце, хлопець покинув вітальню та піднявся до бібліотеки.

Він знайшов Забіні у секції магічних тварин. Мулат щось уважно вичитував в книзі.

– Знайшов щось цікаве? – поцікавився Нот і зустрівся з байдужим поглядом карих очей.

– Та ні, зацікавився одними створіннями, Блек розповідала про них, от і вирішив почитати, доки ти відлучився. Все добре ? – поцікавився Блез та знов поглянув в книгу.

Він завжди так робив, таке враження ніби у нього були емпатичні здібності. Без слів розуміє стан співрозмовника, емоції, причину проблеми.

– Таа батько впав у мандраж. Все як завжди. Після смерті матері він кінцево звихнувся. – Нот вийшов з секції і сів на крісло, спершись на спинку.

Невеличке приміщення між секціями Теодор облаштував власноруч: два крісла сірого кольору, диван такого ж та прозорий столик. Це було єдине місце в маєтку, окрім власної кімнати, де хлопець відчував себе комфортно.

Через хвилину до нього підійшов Забіні з книгою , яку поклав на журнальний столик.

– Здай його в Мунго і майно перейде тобі – усміхнувся Блез також призимляючись в крісло.

Тео посміхнувся у відповідь.

– До речі доки ти спускався до батька – почав хлопець – Мені прийшла відповідь від Драко. Швидше за все усім чарівникам з 14 років дозволено відвідувати вечірні заходи.

– його погляд виявляв загадковість

– Ну не тягни кота за яйця – поглянув на друга Нот.

– Як мені уже відомо, Паркінсон, старша Грінграсс та Блек будуть присутні.

– Блек… Трясця – він стукнув рукою по бильцю крісла.

– Не хочеться цього говорити, але ви з Пенсі самі винні.

– Дякую що нагадав. – в’яло посміхнувся Теодор

– Вибачитися не пробував ? Чи береш приклад з Мелфоя? Який тільки те і робить, що грубіянить.

– Я писав і просив вибачення, вона не відповідає. – мовив Нотт та підпер рукою обличчя.

– Скільки ?

– Раз на місяць

Блез шоковано вдуплився в співрозмовника.

– Тобто лише двічі?

– Ну так.

– Який же ти бовдур.

Забіні почесав підборіддя

– Як я тільки з вами зв’язався.

– А в тебе вибору не було – безневинно посміхнувся Нот.

Роздався крик пташки, хлопці завмерли прислухаючись,та марно, безшумно в край спинки крісла Теодора вчепилась сова попільного кольору з жовтими очима. Хлопець взяв зі миски шматок печива та напів розвернувшись дав поштальйону ласощі, лише після цього забрав з лап хижака коробку та лист. На конверті висвітлювались дві великі літери “М. Б.”

Нот широко усміхнувся та показав конверт другу.

– Відкривай дурню. Швидше за все, вона як ввічлива панна привітала тебе, то ж не дуже радій. – опустив його Забіні.

Хлопець відкрив конверт і дістав звідти квадратний аркуш паперу, вголос прочитав.

– Вітаю з днем народження, сподіваюсь цей невеличкий подарунок, здавить твою шию і ти більше ніколи не зможеш говорити дурниць.

P.s Побажання від щирого серця

Мулат залився щирим, гучним сміхом.

– Не здивуюсь , якщо там мотузка. – продовжуючи хохотіти, припустив хлопець, у якого вже сльози від сміху виступили.

– Завались

Зеленоокий потягнув за бант, а після того як він спав розірвав подарунковий папір. В руках опинилась фіолетова коробочка 6×6 сантиметрів. Нот відкрив її, на чорному, м’якому на дотик матеріалі, був прикріплений срібний ланцюжок, посередині була літера “Т” яку обмотувала змія із червоними камінчиками на тілі…