coda d’aragosta

Три місяці романтичних стосунків із Му Ціном допомогли Фен Сіневі приблизно зрозуміти, що подобається йому, а що – ні. Він може із впевненістю сказати, що його хлопець не любить показувати свої емоції, навіть найбезглуздіші з них, тому він змушений завжди читати між тим, що Му Цін демонструє і його відношенням. Йому потроху вдається: вони проводять багато часу разом і пізнають один одного.

Фен Сінь може із впевненістю сказати, що Му Цін також любить солодощі і усілякі десерти, будь-якого виду, із будь-яким смаком; неважливо, чи є там крем, шоколад або фрукти, він все одно із задоволенням смакує. Але проблема, звичайно ж, у його безглуздих (принаймні, Фен Сінь вважає це доволі безглуздим) гордощах. Навіть коли його очі сяють як у малечі кожного разу коли вони проходять повз пекарню під час їхніх побачень, на питання Фен Сіня: “Хочеш чого-небудь?”, Му Цін завжди відповідає: “Ні, дякую”.

Але цього вечора він вирішив, що зобов’язаний зробити Му Ціна щасливим – особливо тому що сьогодні він був дуже стомлений через надзвичайно важкий екзамен.

З цією метою він вийшов з дому і Му Цін напевно подумав, що він ідіот, але так, він і був безпорадно закоханим ідіотом.

Він прийшов до найближчої пекарні й купив достобіса солодощів, обравши ті, де більше шоколаду. Жіночка за прилавком посміхнулась йому, наче знала, що у нього дуже складний момент у житті. Так і було, тому що він би не хотів зробити щось, що засмутить Му Ціна, але він мав спробувати.

Коли він повернувся, Му Цін сидів де і до цього, на дивані.

– Агов, я купив дещо, – сказав він, сідаючи поруч і обережно поставив пакет із солодощами на журнальний столик.

Му Цін подивився на нього, заздалегідь роздратований, а потім на пакет і завмер. Він кліпнув, шокований.
– Ти з глузду з’їхав?

– …Можливо.

– Серйозно. Навіщо ти все це купив?

– Ну, я подумав, тобі сподобається. Просто хотів зробити тебе щасливішим! Ти такий напружений останнім часом.

Му Цін закотив очі, ховаючи посмішку.
– Я не збираюся це їсти.

Фен Сінь засмутився і, звісно ж, Му Цін це помітив.
– Чому?

– Я завжди виглядаю по-дурному, коли їм щось таке, – пояснив він, а його лице горіло. Фен Сінь посміхнувся. Зрештою, тепер він усе зрозумів.

– Дурнику! У чому проблема? Тобі не потрібно соромитись переді мною!

Му Цін знову почервонів і схрестив руки на грудях.
Він засміявся і сердце Му Ціна заціпеніло.
– Вибач, вибач. Нумо їсти.

І він, певна річ, не відповів.

Фен Сінь надув губи і обійняв його.
– Не хвилюйся, ти завжди прекрасний, незалежно від того, що ти робиш.

Му Цін знову почервонів ще сильніше.
– Я з’їм це. Але ти їси зі мною.

– Добре, – відповів він, сміючись.

Він подивився на зніяковіле лице Му Ціна, коли той взяв один смаколик. Як фен сінь і думав, він обрав той, у якому багато шоколаду (пекарка пояснила йому, що це дуже відомий десерт у її країні, в Італії, він має назву “coda d’aragosta”, що буквально означає “хвіст омара”, і це дуже приголомшило його).

Му Цін зітхнув.
– Їж, бовдуре, – сказав він, стримуючись, аби не вдарити Фен Сіня.

Фен Сінь врешті-решт взяв один смаколик та із задоволенням з’їв, тому що на смак це виявилося дійсно дуже добрим. Тим часом він подивився на Му Ціна, вуста якого були у шоколаді. Його серце розтало – Му Цін виглядав чарівно і здавався дуже щасливим.

– Фен Сіне, йолоп ти такий, ти дійсно занадто добре мене знаєш.

– Звичайно ж знаю. Наступного разу, коли захочеш чогось, то скажи мені, гаразд? Я буду тільки радий дати тобі все, що ти захочеш.

– Якщо хочеш.

Фен Сінь посміхнувся, задоволений. Хоча, взагалі-то, він був геть не задоволений. Його просто з розуму зводило те, як Му Цін облизує свої вимазані у шоколаді губи. Фен Сінь танув.

Вони обидва доїли, і Фен Сінь, звісно ж, не став втрачати час. Му Цін шукав що-небудь, аби витерти рота. Фен Сінь, усміхнувшись, притягнув його за стан ближче до себе.

Му Цін закотив очі й Фен Сінь невинно поцілував його. Му Цін завмер, намагаючись стримати соромливе скавучання, коли Фен Сінь почав смоктати його нижню губу. Проте, зупиняти його він не хотів.
Це надихнуло Фен Сіня на те, аби продовжити із задоволенням милувати, вилизувати його напіввідкритий рот, наче маленьке кошеня. І це просто зводило му ціна з розуму. Він продовжував до тих пір, доки вуста обох не були вимазані у шоколаді, якого тепер стало трохи менше.

Му Цін почервонів – його лице буквально було червоним. Фен Сінь облизнувся, безглуздо посміхаючись.

– Я тебе ненавиджу, – сказав Му Цін, ховаючи своє лице долонями і відвернувшись.

Фен Сінь ніжно посміхнувся йому. Знов-таки, він закоханий.

– Ходи до мене, – сказав він, взявши Му Ціна за руки й знову притягнув ближче до себе.

Проте Му Цін не дивився на нього більше, йому було занадто ніяково.

– Цьомнеш мене? – спитав Фен Сінь, надувши губки.

– Ні.

– Того мені було замало.

– Дістав, – сказав він, м’яко, вже не так роздратовано, як раніше, але все ще не дивився на нього.

– Ну-бо! Цьомни мене, – Фен Сінь почав вимагати знову.

Тож Му Цін нарешті подивився на нього, цьомнувши його у куточок рота.

– До речі, м-мені сподобалось. Це було дуже мило з твого боку.

– Я радий. Все, що завгодно, для тебе, любий.

Му Цін знову почервонів і поцілував його, почуваючись до нестями щасливим. Потім він пересів на його коліна, невинно посміхаючись.
– Все, що завгодно, кажеш?

І вони знову поцілувалися, вже не так невинно, як до цього.