Перемога

Нарешті. Якою ціною їм обійшлася ця війна. Але Шигаракі більше немає.

Бакуго щасливо і переможно посміхається.
— Ми перемогли… — хлопець дивиться на Ізуку. Він підходить до нього і підіймає руку до неба.
— МИ ПЕРЕМОГЛИ! — Кацукі кричить що є духу, він не знає звідки в нього на це сили.
— Так, — Деку сміється і плаче одночасно. Коли Кацукі помічає це, він підходить до Ізуку  і тримає його за плечі. Хлопець сам ледве стримується, але розуміє, не зараз, спочатку Деку. Він нічого не говорить, просто притискає Ізуку до своїх грудей. Вони повільно опускаються до землі і сідають. Тепер вони усвідомлюють наслідки. Бакуго помітив в якому стані руки Деку. На них було тяжко дивитися. Він не знав чи зможуть лікарі щось зробити. Ізуку не знав, він був впевнений, що все пропало. Все чого він навчився і все до чого йшов, тепер це все немає сенсу. Все що він зараз може, це сидіти отак з Каччаном, напевно, єдиним хто розуміє розміри втрат. Рана Кацукі кровотичить. Деку помічає це тільки коли випадково торкається крові на грудях Каччана. Він не може повірити, що це справді кінець. Рана глибока і велика, як він раніше не помітив. Як Кацукі взагалі вдалося встати. Деку спробував піднятися, але Каччан вже налягав на нього і тільки Ізуку вставав на коліна — одразу ж падав. В руках тепер був нестерпний біль, він більше не може їх контролювати. Все, що йому лишається — піддвинутися до Каччана, який вже лежить на землі. Ізуку притискається до його грудей і слухає як б’ється його серце.

— Деку, все буде добре… — Бакуго говорив повільно і тихо, як ніколи до цього в житті.
— Так, нас вилікують, ми продовжимо вчитися, станемо про-героями і тоді…— Ізуку ледве стримував сльози, — …тоді будемо працювати в дуеті, так? —він подивився на Бакуго з посмішкою та дивною щирою надією в очах.
— Обов’язково, — Кацукі не хотів сперечатися. У нього просто нема на це сил.