планети лимонаду зі сльозами

 Вони всі залишаться світлячками у ромашковому полі. Сміхом на затертих касетах. Феліксу п‘ятнадцять, а у Хьонджіна потекло ягідне морозиво по обличчю. Чонін плутається в райдужних гумках на брекетах, а Чан знову проспав зустріч, бо всю ніч переписував конспекти для Мінхо. Той під місяцем цілував Джисона і, певно, сьогодні не прийде.

— Джисон з‘їв його.

— Поставимо свічку?

— За здоров‘я і упокій.

Фелікс бере ягідну від морозива долоню Хьонджіна. Хлопець тягнеться за прогризаючим кольорові стрічки Чоніном, інколи він схожий на дитячий ловець снів. Вони не згадують, але колись кавуновий чупа-чупс застряг у Чоніна між різцем і іклом. Фруктова слина змішалася зі сльозами та надіями не втратити щелепу. Від усього цього Чонін задилькотів. Це був перший раз, коли він показав свої зуби, хоч і в ягідно-цукровій крові.

— Візьмемося за руки, браття, бо бог відібрав у нас мявкяючого товариша.

— Ви бовдури.

Мінхо стояв під засохлим залишком абрикосового дерева і блищав усім підряд: сережками з пляшкових уламків «Львівського Різдвяного», намистом з акриловим бурштином, скобами на светрі і зірками на губах. Взагалі, спочатку він наклеїв їх на щоки, але, поважаючи феліксове ластовиння, переліпив, бо клею багато, а Фелікс — один. Мінхо носив круглі окуляри та карамельні цукерки у сорочці. Він на сто відсотків був упевнений, що Джисон закохався в солодощі, а не в Мінхо. Лі завжди одягав старі кросівки із секонд-хендів, дивлячись на які, мама зазвичай говорить «та то в них ховали якогось діда-хіпстера, не чіпай», а через пару хвилин їх, з посмішкою на обличчі, забирав Мінхо.

— Ми покликали його, дякую, бог різнокольорових гудзиків і відпалих котячих вусів. Дорогою втратив ще чотири руки? До речі, де Джисон, знову зловив карамельний тріп?

– Хіба тільки той, що подорож. Відлежується в ліжку, рахує квадратики на настінному килимі, сказав, що підтягнеться пізніше, коли зможе стати на ноги.

Джисон не перебував у їхній тусовці офіційно. Він, нібито, зависає з Мінхо, тому що той дуже любить увагу і широкі посмішки, а ще, коли його, до вилетівших пружин, вдавлюють у ліжко. Фелікс познайомився з Джисоном останній, але по розповідям знав, що це щось маленьке, в кип’ячених джинсах з трав’яними плямами на колінах і у величезних сорочках. Хан іноді дарує іншим значки, брошки та платівки з японським джазом, наче лісовим духам приносить жертв. Мінхо розповідав, що Джисон неймовірно малює та читає реп у місцевому клубі, а Хьонджін, що він — безробітний наркоман. Фелікс вірить Хьонджіну, але не коли справа стосується Джисона.

— Приніс?

— Приніс.

Мінхо віддає кульок Хьонджіну і вони, пригаючи і граючи зі сонячним промінням, йдуть до ставка.

Ставок цей — сховане від людської уваги місце, де по ночах плавають мавки і кумкаючі плазуни. Минулого місяця Чонін переплутав кишені і кинув у ставок хрізолітову брошку, яку Фелікс дуже просив берегти. Теоретично, Чонін зберіг, ніхто не вкраде те, що потонуло. Того вечора майже не сталося друге кровопролиття, перше було, коли Хьонджін поліз за шовковицею для Фелікса, забруднивши всю футболку в ягідній крові, а потім всю траву кров‘ю своєю.

У Хьонджіна з Феліксом довірливо-цілющі стосунки. Про них ніхто не згадує словами, але очі завжди бережуть краплю їхньої любові, що тече у повітрі медовим цукром. Кімната Фелікса зі спертим повітрям, там пахне цикорієм і сушеним яблуком. У кімнаті Фелікса збіговисько звуків та польових квітів у банках. Тут дзижчить настільна лампа, б‘ються одна об одну планети з компакт дисків, шипить придбаний виноградний лимонад, і сміються два сонячних хлопчики. Хьонджін читає Феліксу норвезькі казки і закутує у тепло. Вони познайомилися на другому тижні існування банди, коли Чонін привів «очманіти якого сонячного старшого, ви будете шоковані. Він — великий сонцеприймач». Інші й справді були шоковані. Мінхо подарував Феліксу набір наліпок із зірками, Чан прикрашений блискітками кастет (вони, до речі, відвалилися після першого використання, але Фелікс так Чану і не сказав), а Хьонджін віддав себе з усіма тельбухами. Вони, як маленькі цуценята, грали, кусалися, кричали і зализували рани.

Хьонджін і Фелікс — двоголовий пес, що має чотири різні ока.

— Посунься.

Хьонджін заповзає під ковдру та перебирає блондиністу холку. Цілує за вухом, шепоче щось ельфійською, і планети під ребрами Фелікса вибухають, залишаючи рожеве каміння. Від шепоту серце майже вивалюється з грудної клітини. Про них ніхто не згадує словами, але всі знають, що Фелікс за Хвана розірве на шматки, потім по всьому району не збереш.

Книжково-помаранчеву романтику було прервано стукотом у вікно і звуком падаючого в кущі тіла.

— Відчиняйте, сопляки, Чонін програв кущу шипшини. Нам потрібні бинті, щоб зупинити кров і щось солодке, для заспокоєння кровоточивої людини.

Поки Хьонджін затягував Синміна і Чоніна через вікно, Фелікс бігав по квартирі і шукав спирт.

— Спирту нема, є Джин.

— Загадуємо бажання?

— Приклеюємо Чоніну його м‘ясо, ну і загадуємо бажання.

Синмін був не найстаршим, але найрозумнішим. Таким, що прочитав усі книжки з бабусиної бібліотеки і розповідав її подружкам про ідеї Гризінгера упереміш із варіаціями рецепту яблучного пирога. Синмін прийшов у банду випадково, переплутавши кабінет фізики із вкраденим у біолога кабінетом «за свободу», де Фелікс та Мінхо будували ракету з пляшок кока-коли і енергетиків. Зрозумівши, що такого треба брати, бо хто ще не втиче, коли тут таке відбувається, у Синміна не було і шансу. Він носив мініатюрні книги у внутрішній кишені сорочки і лист з ручкою для «наукового конспектування того, що відбувається в зовнішньому світі, плюс, як зізнатися Чоніну у коханні». А у Чоніна зводило серце. В них не було запального характеру Хьонджіна чи неймовірної щирості Фелікса, вони не могли зізнатися один одному у бажанні цілувати носи і обніматися до смерті. Тому зараз, сидячи на феліксовому ліжку, і дивлячись на те, як Синмін ліпить йому пластирі на коліна, Чонін від страху затримав подих. Його обличчя червоніло, поки синмінові пальці клеїли стрічку. Від думок про пальці Синміна у Чоніна з вух побігла пара.

—Вставай, зараз кімнату задимиш.

Фелікс, оцінюючи цю картину, вирішив рятувати молодшого, що тому не дуже сподобалося, але це все ж таки краще, ніж сніговиком розтіктися перед Синміном.

— Хто випив увесь джин?

— Мінхо, начебто. Він пішов за Джисоном кричати щось про любов і солодощі. — Хьонджін, не відриваючись від телефону, відповідав з максимальною байдужістю.

— Бляха, ми ж збиралися на річку.

Фелікс побіг шукати Мінхо, бо п‘яний Мінхо — страшний Мінхо. Хьонджін колись назвав його мартівським котом і не помилився. Бо так довго пхати свого язика до джисонівського рота треба вміти. Мінхо знайшовся у коридорі, весь у сльозах і спирті.

— Кляті шнурки. — Він намагався зав‘язати свої кросівки, не випускаючи з рук пляшку, і шепочучи якесь прокляття. Через сльози, що текли по обличчю, на підлогу падали збиті зірки. Комічне зарево.

Сповістивши інших про знахідку, Фелікс пішов збирати жучків-курильниць. Мінхо провів із Чоніном дихальну практику на заспокоєння, а Хьонджін витирав кров з підвіконня.

Якщо ставок був місцем-сховищем, то річка — місцем купання та полюванням на вужиків.

Синмін розстелив покривало, Фелікс дістав електричні свічки та різнобарвну гірлянду, Хьонджін милувався, як волосся Фелікса переливається у світлі гірлянд, а Мінхо обіймав пляшку джина і думав про всесвітню несправедливість, а ще про молочний шоколад. У цьому було щось своє, не в молочному шоколаді, а в чомусь теплому, що пахло трояндовим варенням і оголеним дротом. У тому, як всі вони обкладали ковдру подарунковими грілками, які Чонін знайшов у ящику.

— Чан-хьон із Джисоном прийшли!

Чан був лідером цієї зграї, хоча про це вони теж не говорили вголос. Вони взагалі всі важливі речі обговорювали одразу на телепатичному рівні. Тому що так відвертіше. Вони мали правило: або відверто, або тобі відрізають язик, навіть якщо від правди сльози з очей течуть. Так було, коли Джисон вперше зізнався Мінхо, а той так заплакав, що Джисон не на жарт злякався і зомлів. Чан був тим, хто відніс Джисона додому, а потім всю ніч пояснював Мінхо, що якщо в нього швидко стукає серце, то це не інфаркт і не рак. Чан був м’яким і ментоловим, з платиновим волоссям і вічно в чорних толстовках. Такий пахне будинком та листовим чаєм.

— Я содову приніс.

У кожного були батьки, прізвище і фотографії з пологового будинку, але сім’єю вони вважали одне одного. Мама Фелікса намагалася змити його ластовиння оцтовою кислотою і плакала, коли Фелікс просив зупинитися. Батьки Хьонджіна накачували його пігулками, щоб отримувати соціалку, та закривали у ванній. Чоніну пощастило найбільше, у Чоніна батьків немає.

– Чанбін прийде?  – Мінхо сидить у джисоновій кофті і перебирає плетені браслети.

– Та ні, він сьогодні не в дусі.

— Він уже півроку не в дусі.

Якщо Чан був лідером, то Чанбін дивився, щоб лідер не згас. Він поділяв людей на феєрверки та лампочки. Феєрверки гаснуть дуже швидко, існуючи тільки для того, щоб приваблювати людське око, а лампочки світять цілодобово, але нагріваються настільки, що в якийсь момент плавлять своє скло, тому іноді їх треба вимикати. Чан був точно лампочкою, а Чанбін цю лампочку вмикав і вимикав, підтримуючи стан скла.  От тільки п’ятий місяць він не з’являвся ні на річці, ні в ставку, навіть на піцу до Мінхо не приходив.  «Подорослішав»,— говорив Чан, і від цього ніяково ставало. Начебто по печінці били ножем. Про це ніхто вголос теж не говорив, бо в цьому випадку слова можуть зробити лише гірше. Десь ззаду вже заплакав по-цуценячі Синмін.

— Я вам цейво, браслетики сплів. І на Чанбіна теж, бо ми своїх не кидаємо.— Мінхо почав ритися в плетеному рюкзаку гуркочучі значками та камінчиками в банках.

  Ось у цьому і була вся краса шкільно-карамельної банди, де жуки повзають по колінах, де місце зустріч будується зі старих бетонних плит, а від кропиви сверблять долоні.  Де тече кров із носа від випадкового прильоту книжки в обличчя, поки всі сміються та розливають чорничний чай. І навіть коли їх не стане, вони будуть світлячками в ромашковому полі, що наздоганяють один одного. В обіймах та вовняних светрах. Танцюючі діти сонця, що навіки залишилися в ягідних відбитках.