Гучні ночі

Наруто ворочався. Розумів, що Саске незручно, але все одно ніяк не міг умоститись.

Саске мовчав. Ледь проводив пальцями від скроні до маківки, перебираючи світле волосся Наруто, вмостившого голову на його ногах, тільки іноді відволікався на монітор ноутбуку, що єдиний розвіював пітьму ночі.

Наруто тулився до нього, намагався чи то зігрітись, чи знайти опори, а може навіть врости в чуже тіло. Тремтів.

— Лякливе кошенятко, — колись це було образливо, але зараз Саске мовив лагідно, заспокоююче.

Сирени волали.

Наруто не боявся їх. Не боявся гуркіту, з яким здригнулась підлога під ними.

— Я злий. Я ще ніколи не був такий злий, — поділився він.

Руки від тої злості трохи тремтіли. Десь у грудях розпалювалась лють —розросталась, текла по судинах у кожну клітину тіла.

— Я знаю. Лежи. Зараз просто лежи, — попросив Саске.

Наруто вірив йому. Розумів — Учіха знає навіть краще за нього. Він проходив цей шлях.

Узумакі боявся, що життя поведе його тією самою стежкою.

— Коли вже закінчиться ця доба? — питання риторичне, але хоч би так розвіяти ту напругу. Ці подовжені комендантські зводили його з розуму. Треба було діяти, а не сидіти вдома, чекаючи з неба “дарунків”.

Смартфон, блимнувши сповіщенням наче вмить розбудив його.

“Ми впорядку, ви як?” — навіть без привітання — чи осмислював хтось раніше вагу таких простих слів?

Чи спадала гора з пліч, коли раніше мама віталась, питаючи як там справи? На мить, але він все одно відчув спокій.

Відповідь лишилась непрочитанною. Не вперше. Наруто знав, що зв’язок для батьків став розкішшю.

Чекаючи, зазирнув у мережі. Знову вмостив голову у Саске в ногах. Стрічка не принесла нічого нового — знову розруха, пожежі, смерть-смерть-смерть, тортури. Надія — відбили якийсь населенний пункт.

І знову затоплююча лють, від цинізму катів.

Саске погладив його, заспокоюючи. Поклав на чоло прохолодну долоню.

— Я не знав, що вмію ненавидіти, — зізнався Наруто, — ну, ти розумієш…

— Знаю я, знаю, дурнику.

— Але я ненавиджу… Знаєш, є “від любові до ненависті…” — я думав, це про невдале кохання, чи ще щось. А тепер зрозумів — в моєму житті, певно, було забагато кохання. Його можна було черпати руками, і відчувати, як густіша від нього повітря. Я не знав, що може прийти така ненависть, затьмарююча все. Ненависть і страх за рідних. Не знав…

— … бездіяльність мене просто вбиває.

— Випусти пар, — підказав Саске, — йди поцькуй ворогів в інтернетах.

— Та з них як з гуся вода, вони ніц не розуміють… Мама відповіла!

Наруто трохи розслабився, заплющив очі, відчув ніжний дотик руки. Іноді любов проступала навіть крізь лють.

Але тепер вона не була така всеоб’ємна — скоротилась до рамок однієї країни, однієї сім’ї і до Саске, який безумовно був її частиною.

За вікном гримнуло, що задрижали шибки. Навіть Учіха здригнувся.

— Щоб вас чорти з’їли!

— Це в них такі збочені салюти — святкують наш ленд-ліз, курви, — огризнувся на це Саске. — А може те, що я тільки-но відправив їх сраний рутуб за кораблем.

— З кінцями?

— З кінцями.