Ще слово – сам готувати почнеш

Фартух, лопатка, рецепт, вивчений на зубок, й Кунікіда, що стоїть і намагається нарізати моркву. Тим часом його партнер, стоїть позаду та постійно викрикує своє улюблене “Кунікіда-ку-у-у-н“. Дурні жарти, недоречні питання й просте відволікання Доппо від готування їжі.

– “Так дратує” – каже собі десь у голові Кунікіда, якому не дають зусередитись.

Ще одне слово з вуст Дадзая, й різка відповідь Доппо:

— Ще звук – сам готувати почнеш.

— Але ж, Кунікіда-а-а-ку-у-ун, ти й сам знаєш про мої кулінарні навички. — Звично драматично протягнув Дадзай. — Але ж якщо тобі та-а-к сподобалося лікування у нашої любої Йосано, то не маю нічого проти.

Дадзай доторкнувся до плечей Кунікіди, й вже надумав щось нашептати, звісно, це планувалось продовження колкого отруйного жарту. Але Кунікіда зненацька повернув голову й дивиться вже прямо в очі Осаму. Доппо виглядав розлючено, начебто ось зараз зашипить від злоби, що давало змогу горе партнеру зрозуміти, що все він робить правильно. Не встиг Дадзай кинути коментар, як Кунікіда видихнув, й несподівано відійшов від плити. Мовчки попилив поглядом пару секунд задоволену дурну морду Дадзая та взяв його за плечі. Зараз повинне бути звичне тіліпання Осаму туди-сюди, але Доппо несподівано розвернув й підштохнув партнера до плитки. Кунікіда стояв по заду, він пересипав з дощечки нарізаний лук на сковорідку, після чого вручив лопатку Дадзаю, й тримаючи його руку, Доппо звидко пермішав вміст сковорідки.

— Смажемо одну хвилину, після чого.. — Кунікіда додає моркви, паралельно продовжуючи говорити. — й так 2 хвилини.

Дадзай трішки здивований, й, здається, притих, він просто мовчки спостерігає за діями Доппо. Поки видалась хвилинка, Осаму хотів повернути голову, подивитись, на скоріш всього забавне зусереджене лице партнера. Але почув тверде:

— Не відволікайся.

На пательні вже смажився буряк. Через деякий час вони перейшли до картоплі, що в варилася, весь цей час. Додали капусту, напевно. Осаму не запам’ятовував, не дії, не коментарі, які люб’язно залишав Доппо. Дадзай думав про щось інше. Й не помітив, як борщ вже був готовий та стояв на столі. Наче повернувшись до тями, Дадзай знов прийнявся до акторських замашок.

— Ох, Кунікіда-кун! Ти впевнений, що це можна їсти? — Після чого додав. — А якщо ми приготували нову смертельну отруту?! Та я ж забов’язаний перший це скуштувати!

Реакцієй Доппо було лише втомлене зітхання й очікування, дегустації від дурня, що сидів навпроти нього. Ложка борщу: одна, друга, а після вердикт:

— Живий… — Ніби розчаровано проскулив той самий дурень.

— Їж давай. — Сказав Кунікіда, й теж став їсти шедевр кулінарного мистецтва від Дадзая.

Ще пару з’їдених ложок в тиші.

— Якщо ти запам’ятовував, що я казав, то, може, в тебе й буде вихо-

— Не цікавить. — Обрізав слова Дадзай.

Осаму, наче, на щось відволікшись, дивився в пусту тарілку. Після чого продовжив:

— Сподіваюсь, мені ніколи це не знадобиться. — Після чого первів погляд на трішки не розуміючого Доппо.

На цей раз, Дадзай виглядав особливо дурним й без звичної посмішки.