А ти зміг би забути?

Фантазії – це чудово. Але будьмо реалістами, нам ніколи не бути разом. Я говорю собі це не перший рік. І мені здається, що знаю, про що говорю.

― Томас має дівчину?

― Так, причому досить давно, вже як років зо три.

Тоді я зрозумів, звідки ця нещирість. Чому ти здавався мені дуже підозрілим. Інтуїція мене не підводила.

«Чому він зацікавився мною?»

Ти казав, що знаєш відповідь на це запитання. Чи це так?

― Місяць сьогодні гарний, чи не так?

Я глянув на небо.

― Так, такий гарний… що померти можна…

Я запитував, як так вийшло, що Міла про це знала, а я якось прослухав. Чому ви з Мілою спілкувалися так добре, але при цьому визнання одержав саме я.

Я не хотів питати про твої стосунки, бо й так чудово все розумів. Саме цієї деталі мені й не вистачало, щоби доповнити картину.

«Я дійсно виявився не потрібним».

Зчеплені у замок руки.

«Листівка», що ти надіслав мені, зробила боляче. Подарунок на Новий рік. Я зрозумів, що вона була від тебе. І що це означає «прощавай». Може здатися інакше, але я подумав про це. Я був здивований. Як ти дізнався, де я живу?

І це лише відродило те минуле у моїй пам’яті.

Ти ж живеш собі щасливо, навіщо тобі я?!

Навіть якби ми зробили те, що було «неправильним». Навіть якби ти захотів побудувати зі мною стосунки – такі, що мають нормальні люди. Я знаю, що все б закінчилося погано. На місці тієї дівчини був би я, тільки й усього. Ти знайшов би когось іншого, ким зацікавитися. А я ненавидів би тебе.

Так сильно, що може дійшов би й до вбивства.

Тому я віддав цю роль комусь іншому. Це ніколи не закінчиться, доки ти не зупинишся.

Так я зрозумів, що таких людей, як ти, Томасе, варто обходити десятою дорогою. І таких людей, як я. Адже ми дуже схожі.

Так закінчилася наша історія. У ній немає хорошого, ні поганого кінця.

Так, я можу побудувати нові стосунки, познайомившись із привабливою дівчиною на курсах. Або хлопцем. Побудувати здорові, нормальні стосунки. Завести сім’ю. Жити щасливо.

І ти можеш себе зупиняти, перш ніж потонути в комусь. Зробити пропозицію, одружитися. Завести сім’ю. Жити щасливо.

Я ходив би до психотерапевта, щоб позбутися цих спогадів. Постійних снах про тебе. Тому що це не здорово. Це заважає мені жити.

Ми вже дорослі, рухаємось різними шляхами.

Я радий, що в тебе все гаразд. Це лист, який я не можу змусити себе написати. Не можу тобі відправити. Може, ми зустрінемося колись, років за десять, двадцять. Але питання залишається відкритим.

«А ти зміг би забути?»