Розділ 7

Сліпило сонце, черговий хіт 80х лунав з колонок, машина мчала по майже пустому шосе, Джеймс постукував по керму в біт треку, а Джон насчепивши сонячні окуляри якраз вийняв цигарку, аби закурити. Звісно, для Мей він кинув курити, проте зараз він у відпустці від сімейних буднів.
— А з другом поділитися? – повернув до нього голову Стерлінг
Мовчки сунувши йому між пальців вже запалену цигарку, він зробив затяжку.
— То який в нас план?- поцікавився він, випускаючи сіруватий дим, що в момент вилітав у привідкрите вікно автомобіля.
— Чесно тобі скажу, друже, я полягався на твою кмітливість та мати фортуну.
— Тобто плану в нас немає? – він повернувся до Стерлінга, що також обернув свій погляд на друга, азартно посміхаючись.
— Ну, я б так не сказав…. Але коли це нас зупиняло? – протягнув той і відкинувшись на спинку сидіння знову затягнувся.
— Стерлінг, ти під кайфом? – все ще дивлячись на нього в повному здивуванні сказав Джон.
— Чувак, пара доріжок з ранку для жвавості ще ніколи не були зайвими!
Він занурився однією рукою в портфель, що стояв біля Джонових ніг і видобув брошуру готелю й фото привабливої на перший погляд дівчини.
Кинувши папери на коліна Джона він продовжив:
— Наша перша ціль – вона, це я знаю точно. Дівка фінансує розкопки за таткові гроші, здавалось би, звичайна розвага багатіїв, але навіщо їй це?- він знову відвернувся до дороги, а Джон затиснувши цигарку в зубах підняв фото і брошуру.
— Беладжіо? – перепитав він, дивлячись на назву шикарного готелю.
— Саме так. Наша краля є в списку гостів закритої вечірки у віп залі сьогодні ввечері.- він вистромив руку з цигаркою у вікно, стряхуючи пил. — і завдяки деяким знайомим ми тепер теж є в цьому списку.
— Іноді забуваю, що ти можеш бути корисним навіть під кайфом – хмикнув Джон і підніс до очей фото тендітної блондинки у шикарній сукні, що підкреслювала фігуру. — А вона нічого так.
— Не мені тобі нагадувати, що вдома тебе чекає наречена – штовхнув його в плече Джеймс і широко посміхнувся.
Раптом, в бардачку задзвонив телефон і Джон побачивши там знайомий номер, натиснув на екран і притулив мобільник до вуха.
—Роб?
—Так, Джон, це я- донісся знайомий голос. — Я розумію, що сьогодні твій вихідний, але ти знаєш, де зараз Джеймс?
Почувши це, Стерлінг впився поглядом в друга і агресивно закрутив головою, показуючи жестом мовчати.
— Ти ж знаєш його, друже, він може пропадати місяцями, а потім з’являтися, ніби нічого й не було – повільно кивнув брюнету Джон.
— Так, але знаєш, сьогодні вони нібито неполадили з шефом, тож я вирішив спитати, чи не дзвонив він тобі. Але, якщо ти впевнений, що все як завжди, я довірюся тобі. – в слухавці почувся нервовий смішок, а згодом Венс скинув виклик.
Джон пару секунд затримав погляд на телефоні, а потім запхав його назад у сумку.
— Дякую, що не здав. – всміхнувся другий чоловік, не відволікаючись від дороги.
— Ти досі сумніваєшся в мені, засранцю? – просміявся той і знову видихнув дим.
***
Червоне сонце освіщало своїм останнім промінням перед заходом, а Вегас починав оживати.
Тисячі вогнів зустріли агентів своїм сяйвом на в’їзді в місто і супроводжували до самого готелю.
Вийшовши з автомобілю, Стерлінг кинув ключі хлопцю при вході, аби той відігнав машину і обернувся на Джона, що дістав їх багаж.
— Знаєш, я вже й забув, яке це місто вночі.
— Доведеться згадувати, якщо роспланував влитися в цю течію, друже мій! – відповів Мюллер, відкриваючи скляні двері перед входом в казино, що знаходилося на першому поверсі готелю.
Він був правий.
Влитися в цю течію доведеться і надовго.
Проте, яку ціну доведеться заплатити, аби випливти з неї?