Høsten

— Можеш посидіти з ним ще трохи? Джине, прошу тебе, залишися з Ісоном, хоча б поки він не засне. Я знаю, тобі треба на роботу, але…

— Я залишуся з ним, але… Ти ж не наробиш дурниць, правда? 

— Не хвилюйся, я знаю, що роблю, — переконуючи швидше себе, пробурмотів Чімін, натискаючи на “завершення виклику”. — Принаймні дуже на це сподіваюся…

***

Стискаючи у кулачку невеликий клаптик паперу, на якому записані цифри, що служать ключем до сейфа, Чімін, озираючись на всі боки, підійшов до кабінету генерального директора компанії. Він знав, що десь тут є камери, але на з’ясування місця їхнього розташування часу все одно не було, тому омега просто одягнув маску, що залишає відкритими лише очі. Але під козирком чорної бейсболки їх все одно не розгледіти… 

На це він сподівався принаймні. 

Зараз уже половина першої ночі, а значить навряд чи комусь спаде на думку зазирнути сюди, але все ж Чімін не наважився увімкнути світло, використовуючи ліхтарик на телефоні, щоб прокрастися до сейфа, прихованого в ніші стіни. 

Усі знали, де він, бо часто ставали свідками того, як заступник гендиректора ховає туди важливі документи. 

Глибоко вдихнувши, омега розгорнув листочок із цифрами. Противний писк кнопок у дзвінкій тиші кабінету так дратував нерви, що, здавалося, вони не витримають такої напруги. Тому клацання дверей сейфа, що, нарешті, відчинилися, стало буквально рятівним для омеги, який весь цей час затримував подих. 

Посвітивши ліхтариком усередину, Чімін одразу ж натрапив на потрібний документ, який лежав зверху, наче тільки й чекав цього моменту. То був якийсь договір, наскільки він пам’ятав. 

Його серце шалено стукотіло, коли омега тремтячою рукою торкнувся таких цінних для нього паперів. Насилу вдихнувши немовби налите свинцем повітря, Чімін уже хотів закрити сейф і піти, щоб швидше опинитися поруч із сином, коли погляд його упав на пачку грошей, що лежала під документами. 

Сполохано озирнувшись, він простяг руку до цих таких потрібних зараз папірців. Здавалося, випусти в цей момент хтось йому кулю просто у голову, він навіть не помітить, бо кров з такою силою пульсує у скронях, що перед очима буквально танцюють різнокольорові вогники, а єдиним звуком, що проникає в його свідомість, є гуркіт власного серця. 

Не залишаючи собі більше жодної секунди на роздуми, Чімін схопив гроші і сховав ззаду за пояс своїх пошарпаних джинсів. Зручніше перехопивши згорнутий руркою документ, він розвернувся до виходу якраз у той момент, коли кабінет осяяло яскраве світло. Зустрівшись поглядом з повними здивування очима людини, що стояла у дверях кабінету, Чімін перестав дихати знову… Хоч у тих очах і читалася повна розгубленість, навряд чи цей, судячи з усього, омега буде спокійно стояти і дивитись, як грабують його…      

— Ти ще довго там?.. — обурений окрик змусив заціпенілого омегу повернутися до альфи, що підійшов, і прошепотіти щось на вухо. 

Чімін, затамувавши подих, буквально відчував, як його серце розбивається на друзки, ховаючи під своїми уламками будь-яку надію на порятунок сина. Особливо коли темноволосий альфа, що з’явився, не спускаючи з нього повного ненависті погляду, дістав мобільний і набрав чийсь номер. 

— Те, любий, побудь тут, наглянь, щоб наш гість залишався в кабінеті… — з цими словами високий альфа вийшов у коридор. 

Чімін чув його приглушений голос, але не розумів жодного слова. Йому здавалося, що він узагалі перестав розуміти, що відбувається.  

Пульсування крові у скронях і гуркіт власного серця заглушали, здавалося, всі звуки Всесвіту, а грудок готових будь-якої миті пролитися сліз, що застряг у горлі, не дозволяв вдихнути ні грама повітря. 

Не думаючи про наслідки … Не думаючи ні про що … Чімін зірвав з обличчя маску, намагаючись вдихнути хоч трохи кисню. 

Все скінчено… Вони зателефонують у поліцію, його арештують і посадять, а Ісон… Цей янгол…       

Перший схлип, що зірвався з губ одягненого в усе чорне омеги, змусив Техьона здригнутися. Він плаче? Цей… злодюжка плаче? Хоча воно й не дивно. Напевно, злякався перспективи опинитися в поліції. 

Хмикнувши, Техьон дістав смартфон, перевіряючи кількість лайків на останньому пості в Інстаграм. Потрібно думати перш, ніж робити… 

— Ходімо, Те-Те. Я зателефонував Юнґі, він зараз підніметься і сам розбереться з цим диваком,— кинувши ще раз погляд на омегу, заціпенілого на межі істерики, Чонґук легенько підштовхнув Техьона до виходу. 

— І що з ним тепер буде? — не зводячи погляду з екрана телефона, ніби ненарком запитав омега. — Він плакав, коли ти вийшов зателефонувати. Може, він просто пустував…       

Увійшовши до ліфта, Чонґук натиснув на кнопку першого поверху і відійшов, дивлячись на Техьона. Той здавався байдужим, але в його погляді читалося якесь дивне занепокоєння. 

— Яка вже різниця? Юнґі сказав, що з усім розбереться сам, а ми можемо спокійно їхати до ресторану. І взагалі, чого ти такий стурбований цим? — обійнявши омегу за талію, альфа притягнув його до себе ближче і підняв ледь помітно тремтяче підборіддя. — Ви що, знайомі? 

— Ні. Але… — глибоко зітхнувши, Техьон тихенько прошепотів: — Я нещодавно їздив до лікарні, щоб відвідати Міна і зустрів там його…       

— І що тут такого? Може, в нього теж там брат лежить… — все ще дивувався Чонґук. 

— Син… — ледь чутно видавив омега. — Спочатку я його не впізнав. Але коли ми виходили, я ще раз добряче вдивився в його обличчя. Це точно він. А тепер він чомусь намагається щось вкрасти. 

— Ну то й що? — вийшовши з ліфта на першому поверсі, Чонґук одразу ж подався до виходу. — Мало що в нього в голові… 

— Ні!.. Ти не розумієш! Я чув його розмову з лікарем. Його син може померти будь-якої миті, якщо не зробити операцію. Я питав у доктора Кіма, як можна допомогти, але цей омега не звертався за допомогою до дитячих фондів… 

— Ось бачиш. Якщо йому все одно, буде його дитина жити чи ні, то чому це має турбувати тебе? Все, тему закрили. Зараз Юнґі з ним розбереться, і ми всі разом, як і збиралися, поїдемо до ресторану і відсвяткуємо моє призначення директором Сеульської філії. Все ясно? 

Коротко кивнувши, Техьон із сумом в очах обернувся назад. Він щиро сподівався, що це якась помилка і все буде в порядку.

Зрозумівши, що він залишився один, Чімін кинувся на вихід, все ще стискаючи в руці документи. Може, йому все-таки вдасться вибратися звідси сьогодні? 

Озираючись назад, омега не помітив людину, у чиї тверді груди врізався, і, голосно скрикнувши, полетів на підлогу. 

— Отже, це ти заліз у мій офіс? 

Цей грубий з хрипотою голос змусив Чіміна завмерти. У ньому було щось надто знайоме, але що саме омега ніяк не міг зрозуміти. 

Піднявши сповнені сліз і розпачу очі, він наштовхнувся поглядом на ідеально випрасувані чорні штани. Потім на такого ж кольору сорочку, рукави якої були закатані і дозволяли до дрібниць розивитися повиті венами передпліччя. Мабуть, якби володар цих рук захотів скрутити йому шию, він би зробив це не докладаючи жодних зусиль. 

Відсахнувшись, Чімін трохи відповз назад, упираючись руками в підлогу позаду себе. Його серце, що від страху ніби завмерло, раптом упало кудись униз, а потім закалатало з такою силою, що омезі стало боляче фізично, коли чоловік, зробивши два короткі кроки, присів поруч навпочіпки і висмикнув з його вологої від поту долоні зім’ятий документ. 

Підвівши голову, Чімін крізь сльози ледве зміг розгледіти в напівтемному коридорі силует широких плечей і схиленої до нього голови. 

А ще цей голос … “Крихітко, вставай давай!” 

Чомусь згадалася та далека літня ніч, яку омега всіма силами намагався забути. «Крихітко, ходи сюди. Не допомжеш мені?..» 

Раптом до горла підступила нудота, а тіло почало сильно тремтіти. Омега не бачив обличчя чоловіка, що сидів перед ним, але впізнав все-таки цей хрипкий низький голос. Він був там тоді… Це він покликав його допомогти… Значить… 

Не зводячи широко відкритих очей з альфи, Чімін навряд чи зміг би поворухнутися. Він навіть ніяк не відреагував на різкий ривок, коли чужі пальці сталевою хваткою обхопили його передпліччя і потягли вгору. Тільки відчувши зовсім поруч терпкий запах бергамота, омега спробував вирватися, але сил ледь вистачило на ще один глибокий вдих. 

Щось дивне відбувалося з усім його тілом. Його трусило так, що, здавалося, можна почути звук зубів, що б’ються один об одного. І це тремтіння ставало все сильнішим. 

Зароджуючись десь глибоко всередині, воно проникало в кожну частинку його тіла разом із чужим запахом, що забився під шкіру гострими голками. Не встоявши на ватних ногах, Чімін відчув, як летить кудись. А потім була темрява і невагомість, і важкий подих над самим вухом… 

Høsten — з норв. падіння