єнот на горищі

Колись давно Жовтень жив у будинку з великим горищем. Як називалась вулиця він не пам’ятає, тому що її назви торкнулась декоммунізація,

і тому стару назву було стерто із пам’яті всіх людей.

Звісно це жарт, звісно, Жовтень просто забув, як там називалась та вулиця, але що правда – то правда, назву було змінено.

Просто забув і згадувати йому ліньки: він такий, що, насправді, може все та більше, але він лінивий.

Це було в Массачусетсі, так, цей будинок був десь там і не те, що сильно з краю, навпаки: він ніби ховався серед інших схожих будиночків

з великим горищем.

Яка декоммунізація в Массачусетсі запитаєте ви. Що там, в Америці, можна декоммунізувати? Радянських розвідників, які досі працюють і не знають,

що все розвалилось тридцять років назад?

Жовтень переконує, що в Америці він точно бачив і вулиці Лєніна, і вулицю двадцятава партс’єзда, і навіть вулиці Карлсона та Енгельсона,

але звісно зараз їх немає.

Ну справді, якщо американці не використовували такі назви вулиць то вони, напевно, дурнуваті якісь, чесно.

На горищі в цьому будиночку у Жовтня завівся єнот, завівся, прямо скажемо, смугастий шкідник та бандит, який постійно там шарудів,

який ось цими своїми маленькими пальчиками, ручками, копався в старих речах і щось звідти крав.

Жовтень назвав його Джобс, він вилізав до нього на горище, залишав йому склянку молока та тарілочку печива, просто як Санті,

і спочатку єнот не мав довіри до Жовтня, як не маємо всі ми…

Жовтень зітхнув. Ім’я Джобс тому шкіднику він вигадав з хвилини три назад, і ніякого печива він йому не носив, ніякого молочка,

але було б круто завести собі товариша єнота, не приручити його, як рекомендує шизофреник Екзюпері,

а саме нормально потоваришувати.

Пити пиво, їсти корн-доги, дивитись разом футбол, чи бейсбол, чи що там дивляться американці, Жовтень тому і повернувся до рідної країни, тому що не зміг,

не зміг стати американцем.

Єнот і той більше американець, ніж він. Він би навчив його, точно навчив би, можливо навіть допоміг отримати грін-карту,

у крайньому випадку тупо б вкрав її для нього.

В новій квартирі на батьківщині тихо, ніхто і ніде не лазить, немає сторонніх звуків. Жовтень сумує, трішки сумує, що впустив таку класну можливість,

можливість товаришувати з єнотом, який жив на горищі.

Можливо то був не єнот. Він же навіть не піднявся жодного разу, жодного разу, щоб подивитись, що там.

Жовтень холодний. Жовтень байдужий. Він сам себе таким робить, він сидить і розуміє, він сам себе таким робить.

Тож все залежить від нас. Саме ми маємо допомогти стати йому краще і зробити для цього все, що в наших силах.

Чи станемо таким ж, як він. Чи лишимось самотніми єнотами

на його горищі.