Fortvilelse

У житті ніколи нічого не відбувається так, як людина того заслуговує. Це просте правило Чімін усвідомив ще коли йому було п’ятнадцять. Інакше як пояснити те, що відбувається з ним все його бісове життя?!

Спочатку смерть батьків від лихоманки під час перебування в Африці… Хоча вони й самі були лікарями. Потім нелегке життя з татовим молодшим братом, коли двом омегам доводилося буквально вимолювати гроші на їжу. Жорстоке насильство у віці першої тічки… А тепер…      

— Все буде добре, маленький… — заледве стримуючи сльози, Чімін акуратно торкнувся м’якого, просоченого потом волосся маленького альфи, чиє життя зараз висіло на волосині. — Татко тут, з тобою… — омега ледве утримувався від гучного схлипу. Він повинен бути сильним заради цього п’ятирічного хлопчика, довкола якого і крутилося все його життя останніми роками. — Все буде добре…

Неприємний писк безлічі підключених до тіла сина апаратів змушував щохвилини здригатися все сильніше. Цей крихтка не заслужив такого… Півроку тому у нього діагностували ваду серця. У будь-який момент воно могло відмовити, а єдине, на що був здатен в цій ситуації Чімін, – мовчки дивитися, як його син помирає…

По блідій округлій щічці повільно скотилася прозора сльозинка, опускаючись прямо на білосніжну ковдру, якою була прикрита дитина. Здавалося, вона мирно спала: його нижня пухка рожева губка час від часу злегка тремтіла, а рівномірне дихання піднімало всипані трубками груди.

У Чіміна серце кров’ю обливалося, коли він бачив свого дорогоцінного синочка у такому стані. Міцно заплющивши очі, омега стер з лиця доріжки від сліз і глибше втягнув неприємне, просякнуте запахом медикаментів повітря.

Що ж робити? У нього залишилося зовсім небагато грошей. Цього навряд чи вистачить ще на тиждень перебування в цій клініці, не кажучи вже про ту операцію, про яку вчора ввечері говорив лікар. І навіть якби у нього були гроші на операцію, як довезти хвору дитину до Сеула? Стиснувши у своїх маленьких пальчиках неслухняні темні пасма, Чімін з силою смикнув за них. Раз, другий, третій… Мабуть, цей несильний біль міг ненадовго відволікти від страшної думки про те, що він знову втратить найважливіше у своєму житті.

— Чіміне… — у палату заглянув невисокий омега років двадцяти п’яти. — Тобі варто піти додому і трохи відпочити. Тут ти все одно нічим не допоможеш,— він тихенько прослизнув до кімнати, піднімаючи Чіміна з його місця за плечі. —Я побуду з Ісоном. Іди додому…      

— У нього знову був напад… — ледь чутно і якось надтріснуто прошепотів Чимін. — Джине… Я… Він міг померти сьогодні,— піднявши на мить на дядька заплакані набряклі очі, омега знову опустив їх.

— Лікар сказав, що потрібна термінова операція, — шморгнувши носом, Чімін проковтнув застряглий у горлі ком, — але в мене немає таких грошей. Немає, і ніколи не було. Розумієш? — він знову підвів очі на Сокджина, який навіть не смів заговорити. — Мій син помре, бо його тато не має грошей на бісову операцію!.. 

– Чіміне… Заспокойся. Все буде добре,— обійнявши племінника, Джин ледве міг стримати сльози. — Ми що-небудь вигадаємо…

– Що? — з силою стиснувши в кулаці чужу сорочку, Чімін трохи відсторонився і підняв вологі від сліз очі на обличчя Джина. – Ти серйозно? У тебе десь під ліжком випадково завалялися сто тисяч доларів?..       

— Я не це… — Джин правда хотів допомогти, але все, на що він був здатний, — міцно притискати до себе тіло племінника, яке тремтіло від ридань. — Можна взяти кредит…

Остаточно заспокоївшись, Чімін з силою розчепив руки, що його обіймали. Джин у чомусь має рацію. Здаватися він не має наміру.

— З кредитом нічого не вийде. Я лише мию підлогу, ніхто не повірить, що я зможу повернути таку суму. Та і я не впевнений, що зможу. Позики під відсотки також не підходять. Вони вимагають у якості застави майно…

– Квартира! — це був вигук розпачу. Єдине, що залишалося зробити,— продати квартиру. Але її навряд чи хтось купить. Не в такому районі… І Джин це чудово розумів. Але якщо її куплять, то хоча б частина грошей у них вже буде…      

— Навіть якщо ми продамо квартиру… Та навіть якщо я продам обидві нирки, грошей все одно не вистачить… — Чимин стер зі щоки чергову сльозинку. — Я подумав… Мінсок казав, що є люди, які добре заплатять за якісь документи з…

— Навіть не думай! —Джин знову сильно стиснув чуже передпліччя. — Цей блазень  тільки й може, що язиком молоти. Не встигнеш отямитися як він кине тебе. Я зараз же зателефоную до знайомого нотаріуса і дізнаюся, скільки можна отримати за квартиру. А потім ще раз про все подумаємо.

Кивнувши, Чімін проковтнув сльози, які підступали до самого горла. Він знову обернувся до сина. Його янголятко нічим не заслужило такого, але з дитинства страждає через свого недбалого тата.

Підійшовши ближче, омега нахилився над сплячим альфочкою і акуратно торкнувся губами його прохолодного від поту чола.

— Все буде добре… — знову повернувшись до старшого омеги, він ледь чутно прошепотів:

– Побудь із ним, поки я не повернуся…

– Не хвилюйся, я можу залишитися до самого вечора. Іди додому, прийми душ і поспи хоч трохи. Ти виглядаєш як мрець.

Просто кивнувши у відповідь, Чімін ще раз глянув на сина і мовчки вийшов із палати.

***

Спати? Чимін боявся очі прикрити, тому що постійно бачив перед собою сина, який помирає.

Єдине, що він міг зробити,— насилу проковтнути пару ложок рису. Але навіть це здавалося йому блюзнірством у такій ситуації.

Набравши добре знайомий номер сусіда, омега сів на край пошарпаного дивана. Це був єдиний спосіб швидко заробити гроші, і він скористається ним.

— Який придурок так рано?! — воістину слова рятівника, подумав Чімін, назвавшись. — Ти все-таки вирішив пристати на мою пропозицію? Чудово. Завтра…

– Сьогодні, – ледь чутно, але досить твердо прошипів омега. — Я зроблю це сьогодні ж, коли знатиму, скільки мені заплатять.

— Не бійся, малий, грошима не образять. Один дядечко дуже хоче підписати супер вигідний контракт з філіалом сеульської компанії, що займається будівництвом або щось таке. І він добре заплатить за документи, які допоможуть йому в цьому. Тобі треба тільки знайти ці папери у кабінеті свого боса і принести мені…

– Мене можуть арештувати за крадіжку… Та… виходу в мене все одно немає… Надішли мені назви документів. Якщо в мене вийде, вони будуть у тебе сьогодні ввечері.

– Не так швидко. Спочатку зайди до мене і забери ключ від сейфа. І потім… Тобі треба буде з кимось помінятися, щоби вийти в нічну зміну. Наскільки я знаю…

– Тобі ж потрібні документи? Значить, не треба мене вчити, і без тебе розберуся, що мені робити. І ще … Не дай Боже, я не отримаю грошей! Тут же здам тебе поліції…      

— Добре… Зайди, візьми ключ. Які папери мені потрібеі, скину на телефон.

Fortvilelse (норв.) – відчай