siriosly ?

—Хто?

Та відповіді ніхто не почув. За спиною Сіріуса вже стояв Ремус, поки Джеймс тримав за руку свою дружину. Вона боялася тільки одного – що буде якщо за дверима стоятиме він і вона не встигне врятувати свого сина.

Повтори питання, якщо ніхто не відповість готуй паличку і відкривай двері – як найтихіше сказав Ремус на вухо Сіріусові. В них немає права на помилку.

—Хто?

—Кассандра Блішвік

Всіх кинуло у холодний піт. Відчуття, неначе всі щойно стояли під зливою, а серцебиття вже і зовсім збилося.

Бути цього не може.

Останній Блішвік помер ще в кінці 19 століття. І дітей він не мав. Що там про внуків можливих-не можливих говорити.

Той хто стояв за дверима, був не тим за кого себе видавав

Відкривай

Змахнувши паличкою, Ремус відчинив двері. Невеликий проміжок дозволив безпардонно зайти у будинок холодному вітру. Лілі, яка стояла босоніж, навіть не відчула того холоду. Страх переважав все. Прочинивши двері ширше, у будинок зайшла старенька леді. Дивлячись на неї було складно сказати скільки їй років.

Рівна осанка, плаття, яке обтягувало її згори до низу, сиве волосся, яке зібране в тугий хвіст. Макгонагл, тільки щось між 60 і 100 роками. І не з тим обличчям. Руки були в мереживних рукавичках, які тримали тростину. Хоча навіщо вона, якщо її власниця явно немає проблем із здоров’ям.

—Дозволите пройти?
—Хто ви? – пролунав без емоційний голос Лілі. Вона не боялася вже навіть того, що можливо прямо перед її носом стоїть сама смерть. Їй починає все це набридати, неначе зараз час для ігор.
—Повторюся – Кассандра Блішвік – на диво її голос звучав спокійно, так ніби її не здивував холод Лілі, так наче вона знала, що так буде, – якщо ваша гостинність буде кращою, то я зможу вам більше розказати.
На її обличчі і м’яз не зімкнувся. Та що там м’яз, вона навіть не кліпнула.

В її рішучості, погляді, поведінці було щось таке… знайоме. Сіріус не міг відвести погляду від гості. Відчуття неначе він вже це все проходив не давало спокою. Особливо очі. Ох ці зелені очі і «ластовиння». Гостя помітила зацікавлений погляд на собі, та зробила вигляд, що їй самій не сподобалося це.

—Так що, я зможу пройти, чи и таки будете, дорогенька, мерзнути? Вам варто потурбуватися про свою жінку і принести їй щось одягнути. Ночі холодні – вона знала кожного з присутніх. Дуже добре знала, але звідки?

Джеймс зразу запросив гостю до вітальні і, послухавшись її слів, приніс Лілі теплі в’язані шкарпетки. Тепер не тільки Сіріус відчував цю знайомість між ними і Кассандрою. Ремус приніс ще один бокал для винна і поставив її перед «незнайомкою», та вона поставивши руку вперед – відмовила.
—Я б віддала перевагу теплому чаю, якщо можна – вже Лілі, яка вийшла із ступору пішла на кухню, по дорозі взявши за руку Сіріуса.

—Скажи мені, що не одній мені здається вона знайомою? – через кожний свій рух говорила Лілі. Сіріус лиш тільки сперся на стіл і в томлено потер перенісся.
Не варто було їм пити – тепер все виглядає якимось нереальним, навіть для їхнього світу.
—Її очі…- Сіріус не знав як сказати те, що майже неможливе. Чи таки можливе?
—В неї очі такі ж як і в Касс, це ти маєш на увазі?
—Це. І відчуття неначе це і є вона, не дають спокою.
—Неможливо. Дамболдор відправив її ще з декількома міністерськими чарівниками до Дурмстренгу. І їхній від’їзд не міг так швидко повернутися, він же спеціально її відправив подалі. Вона ніяк не могла вернутися саме зараз – логічне мислення Лілі мало свою правду.

Але як хотілося, щоб ця Кассандра виявилася його Касс

—Гаразд. Подумаємо логічно – на слова Сіріуса, Лілі відклала весь посуд і повернулася до нього обличчям – це не Дамболдор. Йому немає сенсу міняти свою подобу, щоб прийти до нас.
—Я про нього навіть не думала, він
—Ти про іншого думала – на ці слова, вона тільки опустила очі – але якби це був він, то він би не стукав. Двері б тоді лежали на підлозі і ми з ними – обійнявши Лілі за плечі, щоб заспокоїти її, Сіріус продовжив:-можливо це хтось із Ордену?
—Я не знаю. Але єдине що я знаю – нам варто вертатися до інших, щоб все дізнатися

***

У вітальні повисла неприємна мовчанка. Тільки потріскування дров в каміні і тихе посмоктування панні Блішвік було чутно. Елегантність це звісно про гостю, але етикет у неї кульгає.

—Дорогенька, тобі не варто так переживати. Ти скоро руку свого чоловіка зламаєш – посміхнулася Кассандра.
Хто ж ти в біса така
—Хто ви така? – безцеремонно і неначе читаючи думки Сіріуса, спитала Лілі. Вона вже змирилася з тим, що це може бути і непроханий гість – і не треба повторюватися, що ви Кассандра Блішвік. Ви нею бути не можете. Як ви нас знайшли, як пройшли закляття. Звідки ви нас всіх знаєте, а хай вам?!
Злість взяла вверх над стриманістю.

«Будь ласка, Лілі, помовчи, заради сина» – Джеймс надіявся, що ніхто не почує його слів, але він сказав все занадто голосно. Він це помітив по очах своїх товаришів, які стояли позаду Кассандри

—Не знаю, чи я вас здивую, чи обрадую, але Гаррі мені не потрібний. Навіщо мені моє золотко чіпати?
—Золотко? – для чого ці загадки, для чого зразу не кажуть, що треба
—Так, золотко. Дозвольте тепер все пояснити – ставивши горнятко із чаєм на стіл, жінка підвелася – твоя звичка закочувати очі, досі з тобою лишилася? – тепло посміхнувшись, запитала вона у Сіріус.

У всіх побігли мурашки по спині. Вона ж не могла побачити, стоячи спиною до Сіріуса і Ремуса, як хтось з них щось показував. А так як вона це сказала… Вона знала про його звичку.

—Отже…
—Якщо ви дозволите, я б хотіла стати на ваше місце, мені треба трішки місця – звернулася вона вже двох друзів, які тільки кивнули головою.

Поки вони в секунду опинилися біля подружжя, Кассандра неспішно йшла до середини кімнати. З кожним кроком в її зовнішності щось змінювалося: волосся від голови до кінчиків переливалося із сивого в вогняно-червоне каре. Знявши пальто, всі тепер могли побачити забиті татуюванням руки.

Фази місяця… Невже?

Тепер всі дивилися на спину молодої дівчини, аж ніяк не жінки старшого віку. Вінтажне плаття-костюм ідеально підкреслював фігуру дівчини. А руки… Кожен знав їх, а особливо кілька тату на них, адже саме вони давали згоду на певні ескізи чи самі їх вибирали. Змахнувши паличкою вона підкликала до себе маглівські сигарети, які належали Сіріусові. І вона це прекрасно знала, адже спокійно витягнула із упаковки одну сигарету і прокрутила в пальцях.

Свист

Напевне всі чули пришвидшене серцебиття Джеймса. Лілі, яка тримала за руку свого чоловіка, відчула своєю долоню його жар і мокру долоню. Запнувшись, Джеймс відповів:

Свист

—Я надіюся ви не проти якщо я закурю? – повернувшись до всіх обличчям, запитала усміхнена дівчина і поставила між зуби сигарету.
—Касс! – спіткнувшись об власну ногу, Джеймс «поцілував» підлогу. Вони не бачилася вже останніх півроку, а тут вона стоїть так, неначе нікуди і не їхала.
—Я обурена брате, що ти навіть не впізнав мене – надувши губи, сказала дівчина. Подавши руку братові, вона помогла піднятися йому із землі, після чого вона опинилася в таких рідних братових обіймах.
—Боже, невже це ти? А як? Звідки? Чого на листи не відповідала? А… – та не встиг договорити Джеймс, адже долоня Лілі на губах трішки заважала
—Дорогенький, може дозволиш кожному привітати Касс? – відпустивши плечі сестри, дівчата голосно сміючись, обнялися. Напевне Касс для Лілі стала ж такою рідною, як сестра.

Поки Касс перекидалася із Лілі і Ремусом кількома словами, Джеймс не переставав говорити і ставити запитання, здається, самому собі.
Тільки Сіріус не зрушив зі свого місця біля дивану. Його відчуття не були марними. Та розум вірити у дійсне не хотів.

Її посмішка була незмінною. Вона багато чого вже встигла побачити і з багато чим вже билася, та її дитяча посмішка досі залишалася на обличчі.

—Місяць викликає Сіріуса? – перед очима хтось помахав долонею, – ти довго на мене так п’ялитися будеш чи врешті-решт обні…

Для Касс його обійми були найтепліші. Було б дивно, якби це було не так.
Вона відчула, що він досі користується тим самим парфумами, що вона йому подарували, коли він випускався зі школи. А також те, що він досі курить. Хоча і вона не переставала. Як вони колись сказали: «Якщо вмирати, то разом і однаково».

—Знаєш хто ти? – запитав він, не опускаючи її на землю і не дивлячись їй у вічі
—Я? Дай подумати. Я дівчина, яку ти кохаєш, так? – він відчув шиєю як вона посміхнулася. Її гумор не змінився.
—Ти ще та зараза!
—Яку ти кохаєш.
—Так, зараза, яку я кохаю – підвівши погляд, хлопець помітив, що очі Касс нову ізюминку, – тепер ластовиння ти маєш не тільки на обличчі, а й на очах.
Таких слів дівчина ще не чула, тому щоб сховати почервонілі щоки, вона опустила своє лице на плече Сіріуса.

Тихе хіхікання, яке переростало в більший сміх, змусив пару повернутися на інших присутніх в кімнаті. Джеймс намагався стримати сміх, але в нього це дуже погано виходило.

—Не заздри Джеймсе, це шкідливо.
—Ой, та я ж просто знаю що б сказала наша матуся, якби побачила вас двох.

Дівчина не довго думаючи, змінила свою постать, на постать своєї матері. Одну руку вона сперла на стегно, а іншу піднявши уверх з піднятим пальцем, почала говорити до болю знайомі всім слова із заплющеними очима:

—Кассіопея Поттер, що ти собі дозволяєш? В присутності інших людей! Ми тебе так не виховували. Флімонте, скажи їй щось!

По всій кімнаті залунав гучний сміх. Відчуття легкості всіх окутало. Як всім цього бракувало, а Касс неначе це відчувала…