Філіжанка

Тиждень за тижнем перед очима калейдоскоп, порожнеча виглядає як хаос зі знайомих облич та речей, бачити які він більше не може. Дози не допомагають, збільшуй їх чи ні, все одно недостатньо. Йому потрібно тільки декілька людей, троє, йому б вистачило трьох, але двоє з них мертві, а останній відвернувся.

Але що це? Гучний удар в гонг, дзвін в вухах, різка біль в правій руці. Шерлок ще сам не знає, чому зі швидкістю світла несеться за цією милою філіжанкою. Кава з молоком, чай з молоком — так п’ють англійці. А ще: філіжанка та яблуко. Так пив він.

Шерлок вже і забув, чого це вона падає, її політ здається нескінченним.

Політ.

Рука хапає блюдце, краплі виходять за межі, але філіжанка врятована! Вона так йому потрібна, вона така гарна, він любить її та не може не дивитись на ці розмальовані чорними плямами бока. Шерлок не діставав її з шафи більше п’яти років, тому що серце не давало, воно стримувало та оберігало само себе.

Чому він піймав її швидше, ніж зрозумів це? Чому від доторку до неї пальці починають свербіти?

Чому губи хочуть торкнутися края, чому їм хочеться лизнути, спробувати на смак?

Шерлок хвалить себе та небеса за те, що встиг її піймати, коли нарешті згадує той самий день, присмак яблук на його губах, солодко-кислий, який залишився тоді на ободку та на губах іншого.

Як добре, що вона не розбилась. Вона є у нього і завжди буде.

Філіжанка є, а Джима більше нема.