Гаррі Поттер // Що ти робиш зі мною? (Альбіус)

*

— Що ти робиш зі мною…

В гіркому голосі — гостра образа, так схожа на ненависть. А срібні очі ніби продовжують глузувати з нього, так холодно і жорстоко… Ал скиглить поранено, стискаючи в пальцях комір чорної мантії; Ал згрібає його і припирає до стіни, Ал з відчаєм і болем вдивляється у мерехтливі райдужки.

Чого він такий, ну хіба нема в нього душі, серця немає, хіба не відчуває хоч трохи — нехай не тепла, нехай співчуття, нехай навіть жалю?.. Ну ж бо він знає. Ал зізнався йому одразу, як щось кольнуло, вони були друзями тоді, найкращими друзями, а друзі не ховаються один від одного, коли закохуються, авжеж?

Цей мудень натомість зійшовся з Роуз. З усіх людей — з Роуз! Але Альбус виніс і це знущання, Альбус не хотів ставати між ними, сестричка здавалась щасливою, а кохані губи все частіше вигинались замріяною посмішкою, коли Скорпіус дивився на неї. Яскрава, енергійна, повна життя Роуз наче вдихнула життя під бліду, завжди крижану шкіру, і Алу це подобалось. Просто слідкувати за тим, як кружляють іскорки в таких завжди сумних раніше очах, як від їх куточків пролягають тонкі смішливі промінчики. Він знав Скорпіуса шість років, але ніколи не бачив його таким.

Це здавалось схожим на справжню магію. Набагато більше, ніж всі ці чари і чаклування.
Але магія почала вичерпуватися потрохи.

І Скорп вже посміхається інакше. Темно й лякаюче, втискаючись губами в рот бідолашки Роуз наче завсім не від любові — а лише заради того, щоб зробити боляче. Двом близьким людям одразу.

(І собі самому.)

— Дражню, — спокійно тягне зміюка з в’їдливою посмішкою. Ця посмішка Алу наче вгризається у самісіньке серце.

Він не вірить, не вірить, що така жорстокість може існувати, що колишній друг міг зненавидіти його настільки сильно, від цих думок фізично боляче, і він майже плаче.

Та помічає, як чужий холодний погляд раптом опускається трохи нижче.
Скорп більше не дивиться йому в очі. Вони близько, дуже близько, і Скорпіусу раптом наче важко дихати від цієї близькості. Він розгублено видихає через рот.

Ал щокою відчуває цю коротку мить тепла.
І, забивши на залишки чемності, ривком скорочує сантиметри.

… Тонкі пальці тремтять, торкаючись його талії за кілька секунд.
Тонкі губи гнуться у розчулену недовірливу посмішку.

Альбус задихається від захоплення і від того, як сильно колоитться серце під ребрами.

*

— Що ти робиш зі мною?

Ал шепоче, задихаючись під жаром та ніжністю рідного, сильного, потрібного тіла. Вигинається і стогне, подаючись назустріч рваним рухам, і обвиває ногами вузькі стегна

— Цілую, — просто й насмішливо констатує Скорп, у підтвердження дотягуючись губами до губ.

Темрява факультетскої спальні та важкі складки оксамитових портьєр поглинають всі звуки. Тихий стогін тане під стелею, задушений поцілунком; Альбус під Скорпіусом розкривається ледь не навиворіт. Він відверто підставляється, пропонує себе, він затримуючи подих ловить на собі кожен дотик, кожну зміїну ласку, кожен шепіт блідою шкірою поглинає, забирає собі. Він так радіє всьому, що Скорп готовий йому віддати. Він такий щасливий. Він про цю мить мріяв, здається, останні півроку, і уявляв собі так яскраво, але все здається набагато прекраснішим зараз, коли відбувається насправді.

Різкі подихи стають частішими, і сплетення двох тіл під ковдрою досягає космічного абсолюту, розсипаючись міріадами сузір’їв під прикритими очима.

*

— Що ти робиш зі мною.

Він дивиться так тихо, і від цього стає страшно. Альбус звик відчувати страх, але цього разу він не витримує: відчуття якогось безнадійного, всеосяжного провалу коротить розрядами струму по ламких кістках.

— Скорпіус!

У відповідь летить посмішка. Гостра, болюча, нервова. Прощальна. Це так смішно, їм вчитись разом ще принаймні рік, як би Скорпу не кортіло забути його назавжди, йому це не вдасться… Ал йому не дозволить.

Але в срібних очах — вперше в житті — йому не вдається прочитати ні-чо-го.

Скорп відгортається безмовно і йде коридором. Трохи хитаючись, ніби в самого паморочиться в голові.

Альбус відчуває те саме.
Як симптоми розбитого серця.

Сльози.
Запаморочення.
І смерть.

В його смерті срібні очі і пальці, що танцюють повітрям розгублено, бліді губи і гострі вилиці, якими можна порізатись.

Альбус відчуває себе ізрізаним до нутра.