Мурашник

Якби у Солони запитали на що схоже життя у Колі магів, то вона, а ні на мить не вагаючись, відповіла — мурашник. У башті в кожного своя роль, свій обов’язок та свої складнощі. Чарівники вивчають магічне мистецтво, практикують його. Храмовники стежать за безпекою та порядком, служителі церкви займаються вихованням моралі у  дітлахів, а впокорені стежать за чистотою та зручністю для всіх. І вдень, і вночі навколо вирує життя. Якщо подивитися неозброєним оком, то суцільна ідилія, взаємоповага та любов. Та от тільки брехня це все. Будь-яка медаль має зворотній бік.
Маги, які сьогодні говорять про взаємодопомогу і підтримку, вже завтра встромляють палиці в колеса й поливають брудом.
Храмовники – втілення честі, стійкості та захисту справедливості. І водночас, часто зловживаю своїми повноваженнями, нав’язують свої правила та “компанію” навіть тоді коли в цьому нема потреби.
Служителі церкви — оплот моралі та чесноти. Милосердні сестри, які дбають про всіх дітей у колі. І в той же час вливають їм у вуха, що маги – це породження гріха, так що магам необхідно як слід замолювати свою сутність і вибачатися за талант. Багатьох учнів це зламало.
І впокорені… Про них не прийнято говорити, й майже всі тримаються на відстані від нещасних. Маги, які не пройшли Муки, або відмовилися його проходити стають впокореними — людьми та ельфами без емоцій та почуттів. Слухняні маріонетки, які виконають будь-яке завдання, ніколи не скаржаться, ніколи не брешуть, не зляться і не радіють… Не живуть, а просто існують. Багато учнів бояться і ненавидять впокорених саме тому, що ті нагадують майбутнім магам про їх долю, що чекає на тих, хто не впорається з Муками, обрядом, який проходить кожен чарівник кола магів, аби довести сою придатність.
Впокорені викликали у душі Солони лише співчуття і певну симпатію, а Овейн, той що завідував коморою, навіть пошану. Він завжди ввічливо і спокійно стверджував, що після ритуалу впокорення люд не перестає бути особистістю. Молодий чоловік стверджував, що світ став для нього простим і зрозумілішим, й тепер його не мучать докір, сумління та пристрасті.
Дівчині не подобалося в колі. Вона терпіти не могла всі ці політичні ігрища й танці навколо одне-одного. Її стомлювало постійне носіння масок із посмішками та смиренністю, від яких так і тхнуло брехнею та нещирістю. Але учениця намагалася залишати свою справжню думку при собі. Хто знає, як склалася її доля, якби Амелл не навчилась вчасно замовкати.
І все ж це був її дім, нехай навіть не дуже неприємний. Своє життя за межами фортеці Амелл мало пам’ятала. У цитадель Кінлох вона потрапила в ранньому дитинстві, їй було трохи більше шести літ, а через деякий час зовсім забула про світ до вежі. Їй говорили, що з дітьми таке трапляється через травматичний досвід, що вони переживають, тож нічого дивного не відбулось.
Спочатку дівчинці було складно пристосуватись до тутешнього життя. Вона багато вередувала:  їжа надто прісна, ліжко грубе, на вулицю не пускають. Й купа не зрозумілих правил: туди не йди, там не лазь, цього не чіпай. А потім, від інших вихованців, вона дізналася, що все не так вже й погано, що буває і гірше. Деякі з дітей були сиротам, деякі буди дітьми голодранців, які якщо й мали крихту черствого хліба за день у роті, то вже вважай щасливі. А власне ліжко для них було наче дивом. Тож маленька Солона швидко збагнула, що для декого опинитись тут було рівнозначно спасінню. Й швидко змирилась з цим місцем. Принаймні до перших уроків Пісні Світла з присвятою матір’ю. Тоді в неї закрались перші зернята відрази до служителів пророчиці Андрасте.
Підчас одного із таких уроків, перший чарівник Ірвінг звернув увагу Солону, що в котрий раз виводила преподобну матір з себе своїми провокаційними питаннями. Маленькій Солоні ніхто не пояснив, що свої власні думки щодо змісту пісні світла треба тримати при собі, а краще навіть не думати про подібні речі і не ставити завіти церкви під сумнів, бо такі помисли вже брехня і за них потрібно молити пробачення у Творця. Та вперте, язикате дівча ніяк не хотіло визнавати поразки та авторитету старшої. Саме тоді вона справила неабияке враження на Першого чародія. Він прийшов на допомогу як дівчинці, так і святій матері, забравши малу до свого кабінету, на, так би мовити, важливу розмову. Саме так Амелл стала ученицею Ірвінга.
Згодом Солона усвідомила, що займає серед учнів досить високий стан. У неї був доступ до рідкісних книг, деякі потреби учениці, в межах розумного, задовольнялися досить швидко, чи то нова мантія чи палиця краще, та й храмовники трималися з нею значно ввічливіше ніж з іншими учнями. На це не раз вказував Йован, її товариш.
Амелл добре розуміла, що все це має тільки завдяки майстру Ірвінгу. Учениця прагнула відповідати старанністю у навчанні. Після кількох розмов зі своїм учителем вона закріпила за собою маску зразкової дівчинки. Через такі зміни в поведінці багато однолітків трималися з нею підкреслено ввічливо , тримали певну дистанцію. Вони боялися, що та про все розповідатиме старшим чарівникам і, як наслідок, їх частіше будуть карати. Були й ті, хто намагався нав’язати їй свою компанію і потоваришувати в корисних цілях, сподіваючись таким чином покращити своє становище. Останніх Солона старанно оминала, часом не надто ввічливо.
Дівчину часто втягували у політичні ігри. Часом Солоні здавалося, що на її шиї стягується мотузка, все сильніше й сильніше, душить її аж поки вона не почне задихатися. Там усміхайся, там кивай, тут мовчи, а якщо говориш, то тільки завчені фрази, що нічого не значать. Адже ти тільки учениця і ще не повноправний маг, тож будь чемною та примірною лялечкою, без власної волі та бажань.
Коли ставало зовсім нестерпно, Амелл ховалася серед книг у бібліотеці башти. Це місце було тихим та затишним. Серед безлічі томів вона ніби розчинялася. А потім знову збирала себе до купи, знаходячи спокій і умиротворення серед книг. Минаючи чисельні стелажі з темного лакованого дерева, вишукуючи на незліченних полицях, що злегка припорошені пилюкою, ту саму книгу, яка дасть можливість дізнатися щось нове, зробити невелику подорож у світ мрій та фантазій. І було не так важливо підручник це чи художня література. Хоча звичайні оповідання про пригоди героїв зустрічалися значно рідше, оскільки святі сестри вважали, що вони підривають моральний дух серед магів і спонукають їх до спроб втечі.
Солона обрала кілька підручників та поглядом почала шукати місце, де можна сховатися від усіх. Бібліотечна зала була розділена на кілька секцій кованими арками, прути яких спліталися у візерунок, що нагадує кущі плюща. Стіни кімнат прикрашали кілька статуй пророчиці Андрасте, які тримали в руках жаровні, що освітлювали приміщення. В одній із частині читацької зали вогонь миготів особливо затишно. У тому ж кутку розташовувався простий дерев’яний стіл з канделябром на три свічки, поруч лежало кілька підручників, які впокорені пізніше приберуть на свої місця. А головне, що за столом було порожньо, і ніхто не відволікав би дівчину від навчання.
Мимохідь поправивши пасмо чорного волосся, і взявши ще кілька книг, дівчина попрямувала до столу, як раптом незграбно зачепилась за край своєї мантії. Все з рук полетіло вниз, але саму Амелл від швидкої зустрічі з кам’яною підлогою врятувала чиясь міцна рука, закута в сталеву рукавицю.
“Храмовник!” – з прикрістю подумала дівчина.
Воїни церковного ордена, перебуваючи у Колі, постійно ходили у повному обмундируванні, щоб завжди бути готовим до нападу з боку магів. Наче хтось і справді зважиться на таке. Солоні іноді було цікаво: а сплять вони теж у латних обладунках?
Вона підвела голову, і погляд її сіро-блакитних очей зустрівся ясно-карим, що належав молодому храмовнику Каллену. Дівчина видихнула з полегшенням. То був юнак із світлими кучерями, який всього кілька років як надійшов на службу в цитадель, був на доброму рахунку у магів. Ще не зіпсований «владою». Багато дівчат вважали його привабливим, чи то через високий зріст, чи то через відкрите обличчя з сором’язливою усмішкою, чи через добродушний характер.
Переконавшись, що Солона міцно стоїть на ногах, хлопець опустив руку і тихенько промовив:
— Ви мало не впали, учениця Амелл.
Солона обтрусила темну мантію з тонкої блакитної вовни і чемно посміхнулася.
— Дякую, сер Каллен. Трохи незграбно вийшло, зазвичай я спритніша, — дівчина спробувала виправдатися за невеликий конфуз. Молодий чоловік підняв кілька книг, принагідно оглянув. Це були старі, злегка пошарпані підручники історії.
— Виглядають важкими. Куди їх донести? — якби це запропонував інший храмовник, то Солона одразу відмовилася. Але цей хлопець і справді хотів просто допомогти, з ввічливості.
Інші нічого просто так не робили, і за їхні «послуги» майже завжди слідували або прохання неоднозначного характеру, або сальні натяки, від яких починало тіпати. Каллен відрізнявся від решти. Він ніколи не дозволяв собі зайвого, тримався з магами дружелюбно.
Вони у двох попрямували в дальній кут кімнати, що помітила собі Солона. Каллен дбайливо поставив книги на стіл, він помітив не лише том з історії Четвертого Мора, а й атлас Тедаса. Хлопець чув, як старші маги казали, що Амелл комплексно підходить до вивчення матеріалу. Це трохи розвеселило його. А ще там була книжечка з логічними завданнями та головоломками. Юнак здивувався, щось хотів спитати, але дівчина встигла першою взяти слово:
— Дякую вам за допомогу, — майже пошепки сказала Солона.
І якщо говорити по правді, то дівчині хотілось, щоб Каллен скоріше пішов, а вона могла взятися за читання. Не так багато особистого часу діставалося учням, і витрачати на розмови з храмовником не хотілося.
— Дивлюся ви полюбляєте головоломки? — вказуючи на збірник завдань, запитав він. Каллену завжди бажав трохи більше спілкуватись із Амелл, пізнати її як людину. Тому кожен раз він шукав привід бодай словом перекинутись з нею.
— О! Так, це непогане тренування для мислення. Але, на жаль, таких завдань надовго не вистачає. Як тільки починаєш розуміти принцип роботи, то відразу головоломка перестає бути як такою. Постійно потрібно шукати щось нове.
— А як щодо гри в королеви? Там безліч різних способів рішень і завжди потрібно вибирати нову тактику, ¬—очі у чоловіка азартно спалахнули, нарешті він знайшов спільну тему.
— Це досить цікаво, але мені складно знайти гідного суперника, — Амелл ніби замислилась, знову поправляючи волосся. — У багатьох не вистачає терпіння зіграти зі мною.
Хлопець трохи невпевнено пом’явся, він не знав, чи слід продовжувати розмову. Але невпевнено почав:
— Д-дома я часто грав з старшою сестрою. Вона хороший гравець і навчила мене всьому: які фігури як ходять, як б’ються, яка з них за що відповідає…
— Ви сумуєте за нею? — поцікавилася у співрозмовника юна чарівниця.
— Звісно, трохи, але я часто їм пишу, а вона мені…
— Мабуть, це чудово, коли є кому писати листи, — гірко помітила Солона.
Повисла пауза. Каллен не мав що відповісти дівчині. Він зав про те, що маги не мають права на зв’язок з родиною, тай не кожна родина бажає спілкуватись з дитиною, яка має магічний дар, адже такого зв’язку соромились. Маги вимушені жити окремо від усього світу, а він тут з власної волі. Хлопець тепер задумувався: чи нормально, якщо він буде говорити щось про свою сім’ю?
Дівчина все чекала, коли храмовник вирішить піти до свого посту, як раптом у бібліотеку забіг хлопець, хапаючись рукою за бік, він намагався віддихатися. Високий і тонкий Йован здавався ще худішим через фіолетову мантію, яка була надто широкою для нього і висіла на вузьких плечах. Він спробував пригладити каштанове волосся, що відросло нижче вух, щоб трохи привести його в порядок. Очі мага швидко бігають бібліотекою в пошуках когось. Молодий учень швидко помічає свою подругу і охоронця. Не довго думаючи, він підбіг до них і схопив Амелл за руку. А потім дивлячись прямо в очі Солоне видав:
— Я тебе всюди шукаю! — голос хлопця звучав навмисне голосніше, ніж треба. – Перший Чарівник тебе кличе, це терміново!
Йован, відразу повертаючись до Каллена, швидко, щоб його не встигли перебити, видає:
— Сер Каллен, нам треба йти. Майстер Ірвінг не любить чекати. Покарає якщо запізнимося…
Каллен трохи розгубився від такого натиску, але чинити опір не став. Він лише скоса глянув на Солону, а та лиш на мить здалася здивованою, але швидко впоралася з обличчям. Витончені губи розпливлися у ввічливій усмішці на витягнутому обличчі, а в лисячих очах промайнуло розуміння.
— Що ж, коли вчитель кличе, то мені слід вирушати негайно. Дякую за бесіду, Каллен.
— А? Т-так, — з легкою досадою відповів той, — Сподіваюся наступного разу нам вдасться зіграти партію?
— Я грізний суперник, якщо боїтеся програти краще навіть не намагайтеся, — усміхнулася дівчина і пішла за Йованом у коридор.
Високі стелі, кам’яні стіни та слабке освітлення робили свою справу, в цій частині вежі було моторошно. Холодне повітря гуляло коридором і змушувало тендітну дівчину зіщулитися. Вона швидко йшла за своїм приятелем, розуміючи, що направляються вони геть не той бік.
— Йоване, стій! — різко обсмикнула та друга. Більше не потрібно було показувати свою маску старанної учениці, можна побути самою собою.
— Куди ми прямуємо?
— Далі звідси, чи в тебе побачення з цим типом? — у тон їй відповів маг.
— Що ти верзеш? — спочатку дівчина не зрозуміла, але потім до неї дійшло, як виглядало це збоку. — Ох ти ж Андрастова дупа, що в тебе в голові клепки не вистачає? Я та церковний хлопчик? Та не в життя!
Хотілося штовхнути Йована за таке припущення, але в чомусь її друг міг мати рацію. Її ввічливість часто могли сприймати не зовсім вірно.
— А може, він силою тебе утримував? Мені те, як знати? — надувшись бурчав парубок, йому здавалося, що він правильно зрозумів становище подруги в ситуації.
— Мабуть, збоку й правду виглядало дивно. Вибач і дякую.
Йован часто доглядав дівчину, а та, натомість, допомагала йому з навчанням. Хлопець був першим другом Сол, пізніше до їхньої компанії приєднався ще один ельф з долійського клану. Алім Сурана — упертий хлопчик, який швидко завоював довіру Ірвінга, і на місці з Солоною став учнем Першого чарівника. Але зараз вони намагалися рідше згадувати про нього, хоча рани від втрати друга вже почали гоїтися.
— От і добре, — хлопець стрепенувся. — Скоріше б вечерю, помираю з голоду!
— Йоване, а де ти останнім часом пропадаєш?
— О! Нічого такого, просто були справи, важливі… — маг намагався ухилитися від відповіді.
— Ти щось приховуєш, — наполягала на своєму та, — Та й виглядаєш, останнім часом, не дуже добре… Слухай, якщо в тебе виникли проблеми, то можеш мені розповісти…
— Сол, все гаразд, правда. Щось, звісно, сталося. Але це стосується не лише мене. Тому я не маю права що-небудь розповідати. Принаймні поки що.
— Ти що, завів подружку? — скосилася та на нього, а про себе молилася, що саме це виявилося правдою, а не ті чутки, які вона чула раніше.
— Я тобі цього не казав, — але на його зовнішній вигляд можна зробити висновок, що Солона влучила в саму ціль.
І це трохи вибивало з колії. Із стосунками у колі було складно, існували певні правила. Офіційно відносини були заборонені. Між магами служителями церкви, чи то храмовники, чи послушниці, взагалі суворо каралися. Але коли велика кількість чоловіків та жінок жила під одним дахом, то втримати когось від спокус украй важко. І якщо два маги між собою про щось домовляться, то на них дивилися з крізь пальці. Хоча про повноцінні стосунки та сім’ю мови бути не могло. І ось її друг наважується на таке. Тепер зрозумілі його відлучки невідомо куди і трохи пом’ятий вигляд. Солона усміхнулася, вперше за цей день щиро.
— І що, навіть зовсім не натякнеш хто? – дивлячись молодому магу прямо в очі і строячи щенячий погляд, випитувала вона, — Ні на крапельку тайну не відкриєш?
— Гей-гей, Амелл! Так не чесно! — удавано обурився той. — Не суй свій милий ніс куди не слід, без нього лишишся.
Так жартуючи, вони дісталися загальної їдальні, запах свіжоприготовленої пряної їжі нагадав, наскільки голодною була дівчина. І перед вечірніми заняттями з Ірвігом Солоні слід трохи поїсти.

***

Заходячи до кабінету першого чарівника у встановлений час, самого вчителя вона не застала. Іноді справи кола затримували його, а учениця не дуже й засмучувалась. Адже це була чудова можливість добре озирнутися та знайти щось нове. Як і у всій вежі тут були височенні стелі, тому завжди здавалося, що вони знаходяться на дні колодязя. Стіни із сірого каменю прикрашали гобелени з геральдикою Ферелдена: величезні пси Мабарі гордо сиділи на зображеннях. Майже по всьому периметру кімнати виставлені стелажі із рідкісними книгами. Найважливіші та найнебезпечніші томи зберігалися тут, в особистій колекції першого чарівника. Просто так їх було не дістати, тому що накладено охоронні заклинання. Поряд із стелажами знаходилися прості, але міцні дубові столи, на яких зазвичай можна побачити цікаві магічні артефакти. Перший чародій часто показував їх Солоні, розповідав історії, пов’язані з ними. Він ніколи не був проти того, щоб його учениця розглядала предмети, ставила запитання, пов’язані з ними, та допомагала їй шукати відповіді.
Серед невеликого хаосу на одному зі столів Солона знайшла пошарпану книжку. Вона не могла пояснити, що в маленькому непримітному примірнику було такого, що її зацікавило, на вигляд це звичайна книга, але ось одну мить і руки самі потяглися до неї. Тонкими пальчиками дівчина акуратно перегортала сторінки, щоб не завдати шкоди крихкому пергаменту. Уважно читаючи, вона не могла повірити очам підручник присвячений магії крові, забороненої у Ферелдені та й у всьому Тедасі. Солона не розуміла, що подібна річ може робити тут, у вежі? Дівчина швидко переглянула ще кілька сторінок, але тут за спиною пролунав кашель, що привертає увагу чарівниці до себе. Вона повільно розвернувся на носочках і застигла з книгою в руках. Її очі округлилися від суміші страху та здивування. У дверях стояв Перший чарівник Ірвінг. Спочатку він усміхався, радіючи своїй учениці, але потім його погляд перемістився на книгу. Старець насупився.
— Ця книга… — почала Солона, намагаючись правильно підібрати слова.
— Так, це підручник з магії крові… — він не заперечував очевидного. Амелл не дурна і про побачене говорити не стане.
Ірвінг потер перенісся і простяг руку, щоб забрати підручник.
— Нещодавно було знайдено в бібліотеці, — голос у нього був стомлений, — хтось контрабандою протягнув цю заразу в коло. Такі небезпечні речі не повинні залишатись без нагляду. Книгу сховають у сховищі, де ніхто не добереться до неї.
Маг обережно опустився в крісло за своїм робочим столом, а потім поглядом запросив Солону присісти на табуретку з іншого боку столу.
— Я дуже сподіваюся, що ця ситуація залишиться секретом, між нами, дитя, — звернувся спокійним тоном до учениці, але було видно, що він прийме відмови.
— Так, звичайно, — відповіла та якомога спокійніше і тихіше.
Їй було трохи незатишно від таких новин. Хотілося запитати чому такі небезпечні речі не знищують, а просто сховають, адже до кожного сховища можна підібрати ключ.
Перший чарівник не затримувався на цьому питанні та почав урок. Солона поступово освоювала школу створення. Дівчина намагалася вивчати все потроху, але через рекомендації першого чародія, вона наважилася посилити сої знання у даному напрямку. На думку Ірвінга, так у Солоні буде більше можливосте для того аби частіше подорожувати й мати право частково покидати башту в майбутньому, і як цілитель вона зможе подорожувати Ферелденом. Це звучало цілком привабливо.
Магія творення має справу з природними силами та займається трансформацією існуючих речей та створенням нових. Також Створення вимагає особливої уваги і точності, тому Солона займається особистим наглядом першого чарівника. Декілька років їй навіть вправи пов’язані з медитацією, проводились тільки в присутності Ірвінга. Але згодом дівчина її старання принесли сої плоди.
Сьогодні вони вивчали нові магічні формули для накладання захисних рун. Справа була копітка, Амелл досить довго утримувала концентрацію і малюнок формули в пам’яті, поступово намагаючись розподілити манну. І в черговий раз припустилася помилки з її потоком. Повітря навколо завібрувало, почувся низький гул, малюнок формули засвітився, а потім щось різко грюкнуло, і формула згасла, залишаючи за собою трохи їдкий запах.
Солона мало не зашипіла від досади, ще б трохи і все вийшло як треба.
— Ай нічого, — взявся заспокоювати Ірвінг своїм сиплим голосом, — не все одразу. Не треба поспішати, повільно та акуратно.
— Але ж формула зовсім маленького розміру, — від досади дівчина готова була мало не тупотіти ногами, але стрималася.
— Пам’ятай: від центру до країв, повільно та обережно. Час в тебе є. Нема куди поспішати. Спробуєш ще раз? – терпляче запропонував наставник.
Солона одразу завзято взялась за виконання завдання. Якщо вона вірно розрахувала сили, то ще кілька спроб мани має вистачити. Поступово малюючи в умі картинку, ніби нитками викладаючи візерунок, періодично вона робила легкі паси руками, щоб допомогти собі. На цей раз у неї вийшло, руна навколо свічки спалахнула блакитним світлом. Перший чародій спробував її задути, але бар’єр-оберіг не дав пройти повітрю. Солона радісно посміхнулася .
— Ось воно! Запам’ятай це відчуття! Молодець, вже краще,— похвалив старший маг,— Ти вже втомилася, люба. На сьогодні достатньо, перервемося. Постарайся позайматися самостійно з концентрацією, і все буде гаразд.
— Дякую вам!
Вони одночасно піднялися зі своїх місць і повільно попрямували до виходу.
— Тобі сьогодні наче щось заважало зосередитись, — зауважив старий, — Чи все в тебе гаразд? Можливо, тебе щось непокоїть?
Його голос звучав тепло. Маг із турботою дивився на Амелл, а вона не хотіла зайвий раз засмучувати старого.
— Що ви, вчителю, у мене все гаразд, — Солона не могла сказати Ірвінгу про те, що в цитаделі стає душно для неї, їй не хотілося виглядати примхливою дитиною. Але якщо промовчить, він точно почне думати про гірше.
— Просто обмірковувала ваші слова про духовне цілительство, ви правда вважаєте, що це може мені підійти?
Чарівник глибоко зітхнув, як їй здалося, з полегшенням.
— Духовні цілителі — це рідкість серед магів, мало кому вистачає майстерності засвоїти цю спеціальність. Ти вже знаєш, чому?
— Через те, що вона міцно пов’язана з тінню. Як там було? «Не всі жителі Тіні мають демонічну природу. Багато хто являє собою добрі сутності, що складаються з життєвої енергії, і їх можна закликати, щоб загоїти тіло або вилікувати хворобу. Духовний цілитель вміє перенаправляти енергію, яка виходить від таких духів»
— Все вірно. Сила волі та вміння не піддаватися спокусам дуже важлива для цілителів. У Ферелденському колі є лише один маг, який досяг високого рівня майстерності, це Вінн. І якщо серед усіх учнів комусь і під силу, то це тобі.
— Я? — спитала вона. — Сьогодні мені ледве вдалося накласти захисні руни, а ви кажете про магію вищого рівня.
— На все потрібен час та тренування. У тебе все ж таки вдалося впоратися із завданням. Продовжить в тому ж дусі і буде виходити краще і краще. Я хочу, щоб у найближчому майбутньому ти взялася за це. Скільки дверей тобі тоді відкриється, скільки можливостей.
Старий обережно поплескав її по плечу.
— Я добре подумаю. Можливо, старша чарівниця Вінн зможе мене навчати після поїздки в Остагар. Вони ж туди збираються?
— Звідки тобі це відомо? — здивувався наставник. — Але це правда. я не думаю, що вона там надовго затримається.
Чоловік довів її до дверей та відпустив відпочивати.
Солону непокоїла ситуація, що складалася у колі: старші чарівники йдуть на війну, деякі можуть і не повернуться. Коло дивне місце, тут вона почувала себе в неволі, але тут були й ті, хто про неї дбав. По цитаделі лунали різні чутки. Деякі казали, що у воєнний час маги мають гарну можливість показати себе і свої вміння, довести користь для суспільства і церкви, а значить з’явиться шанс подати прохання для послаблення контролю. Інші вважали, що це чудовий шанс втекти з-під нагляду.
Намагаючись не думати надто багато, Солона попрямувала до спільних спалень учнів, які перебували на нижніх рівнях вежі. То тут, то там маячили храмовники, котрі чергували в коридорах. Деякі з них відверто спали на посту, можна було сподіватися на спокійну дорогу. Тихим кроком вона пробиралася вздовж слабо освітленого коридору. До початку комендантської години залишалося не так багато часу і дівчині слід поспішати в кімнату.
Солона майже дійшла до сходів, як почула гучні кроки. Це, напевно, був хтось із патрульних. Зіткнутися з ними було дуже неприємно. Глибоко зітхнувши, вона пришвидшила крок.
— Гей! Амелл, порушуєш комендантську годину? — гугнявий та зухвалий голос пролунав зовсім близько.
Солона обернулася і побачила молодого чоловіка з тупим обличчям, а коротко стрижене солом’яне волосся стирчало на всі боки. Вона погано запам’ятала його ім’я, але не забула про поганий характер. Позбавиться цього йолопа треба було чим дужче, тим краще.
— Ви не знаєте мого розкладу, Сер Рендел? — ніби питаючи промовила Солона, — я повертаюся із занять. І першому Чародію дуже не сподобається, якщо мене щось затримає на шляху.
— О-о-о, — потягнув він гидко, так і не зрозуміючи натяку, — так ти не зайнята! Відмінно, значить, можеш скласти мені компанію і допомогти з однією справою.
Солона дуже сподівалася, що хлопець просто погано орієнтується у стані справ Кола Магів, а не є таким тупим, як здається на перший погляд. Її обличчя стало непроникним, а погляд холодним. Хлопця навіть трохи пересмикнуло.
— Боюся це не входить до моїх обов’язків, сер, — якомога спокійніше і владніше сказала вона, — Вам варто відвідати «Розпещену Принцесу», може там вдасться знайти хтось досить компетентного.
Рендел хотів щось сказати, як з-за рогу тихим кроком вийшов Овейн, широкоплечий молодий чоловік середнього зросту. Його обличчя, як і завжди нічого не виражало, а очі неупереджено дивилися вперед, одночасно ніби нічого не бачать і помічають кожну деталь. Церковна роба робила його непримітним, м’яке взуття тихим. Він схилив голену голову на знак вітання. Впокорений глянув спочатку на Солону, потім на її співрозмовника і сказав:
— Учениця Амелл, перший чародій дав розпорядження супроводити вас до спільних спалень.
Навіть голос його не висловлював жодної емоції, рівний, тихий, спокійний. Слова він трохи тягнув, ніби вимовляти їх складало йому величезних зусиль.
—Ти що не бачиш? Ми розмовляємо! — почав заводиться храмовник.
— Я лише виконую доручення першого чарівника. Якщо у вас є сумніви з цього приводу, прошу вас поговорити з ним особисто.
Амелл не стала гаяти час і підхопила Овейна за руку. Чим швидше вони підуть звідси, тим краще.
— Що ж, коли перший чарівник наказав, ведіть.
Вона попрямувала вниз сходами злегка пропускаючи упокореного вперед.

***

Загальні спальні учнів це були дві величезні зали з високими стінами і такими ж, як і всюди, кам’яними підлогами, окремо чоловічі, окремо жіночі. Хоча ніхто не забороняв відвідувати одне одного. При вході до кожної спальні стояло кілька храмовників. Уздовж стін знаходилися полиці з особистими речами учнів, а в центрі стояли двоярусні ліжка в кілька рядів, у кожної пари ліжок знаходилася особиста скриня, в якій зберігалися запасні комплекти одягу, а на підлозі, для певного затишку, були розстелені ткані доріжки.
Неподалік свого ліжка Солона помітила групу учениць, які шушукалися між собою, не дуже побоюючись, що їх підслухають. Мимоволі Солона прислухалася до них.
— Він чіплявся до мене, і я правда не знала, що робити, — тихо плакала ельфійка, вона здавалася наймолодша, хоча з ними не можна сказати напевно. Витерши очі хусткою, продовжила, — а потім прийшов Каллен… І якби не він, то я не знаю, як далеко зайшло все цього разу…
Вухата кинулась в обійми старшої подруги і затремтіла, приховуючи ридання.
— Не бійся, ми тебе в образу не дамо, скрізь з тобою будемо ходити, — намагаючись заспокоїти, сказала велика дівчина з каштановим волоссям. Вона погладила ельфійку по її світлій голові і тихенько обіймала у відповідь.
— А може, розповімо старшим чарівникам, га? І Каллена попросимо підтвердити наші слова? Йому точно повірять, – з ентузіазмом запропонувала третя повненька рудоволоса учениця.
— Ага, тільки храмовники своїх прикривають. Чи не стане нам ніхто допомагати! Я чула, як дістається тій впокореній. Не можна, звичайно, так говорити, але я рада що це сталося не зі мною, ті все одно нічого не відчувають, ось нехай з ними і розважаються, — зло кинула темноволоса.
Далі Амелл їх не слухала, бо нічого нового вона не почує. Не у всіх тутешніх учнів були сильні та впливові покровителі. Деякі залишалися беззахисними перед кривдниками. Солоні було гидко від поведінки деяких храмовників, і від байдужості старших. Допомогти ельфійці дівчина не могла, а тих хто співчуваючи зітхає у неї вистачало. Можливо, пізніше вона поговорить з Ірвінгом на цю тему, та тільки користі від подібних розмов нуль.

Солона почала спокійно переодягатись, готуючись до сну, краєм ока помітила, як один із чергових намагається підглянути, але його смикає напарник. По її тілу пробігли мурахи, вона мимоволі смикнула плечем, але тут же змусила себе заспокоїтися.
«Всі вони нудотні, і життя тут мерзенне!» – подумала Солона, укриваючись ковдрою.
Вона скрутилася калачиком, накриваючись з головою, щоб заснути якнайшвидше. Амелл не хотіла чути, як хтось із варти вирішить раптом вибрати чергову жертву, а їм усім доведеться слухати і мовчати.
Сурана не терпів би подібного, він заступився б за того, хто потребував допомоги. Їй було шкода, що Аліма більше немає поряд. Солоні не вистачало його обіймів, розповідей про життя за межами вежі, веселих жартів. Вона знову згадала рудоволосого ельфа із зухвалою посмішкою та ясними очима. Амелл хотіла бути трохи схожою на нього. Та найбільше дівчина жалкувала, що не послухала хлопця.
«Сол, давай втечемо? Разом!» — тихий голос друга долинув із глибин спогадів.
І вона не помітила, як поринула в сон…