Ангст

Присвячується Луїзі Д’Ангер

Частина 1

Лучше промолчи, прошлое забудь

Вряд ли ты сможешь его вернуть…

Взял на плечи бремя,

Предал своё племя,

Чтоб у нас с тобой один был путь!

КняZz — Ангел и Демон

— Із 176 населених пунктів станом на початок року 32 були спалені вщент разом з жителями. Усе населення 44 пунктів були насильно захоплене в рабство, а 67 пунктів окуповано янгольською армією, – уже з півгодини монотонний голос повідомляв про останні дані з поверхні. – Також, гере Ангст, згідно з повідомленнями нашої розвідки, в більшості окупованих селян уже більше десятка років панує голод. Це вся інформація, що стосується карнів на даний момент. Ваші розпорядження, гере?

— Ви поки вільні, гере Штраут. – Молодий чорнявий чоловік повернувся до вікна на шкіряному кріслі та закинув ноги на підвіконня. Крістоф Ангст, молодший син легендарного генерала Октавіана Ангста, героя останньої тисячолітньої війни, за словами усіх тих, хто знав їх обох, був лише неясною тінню батька, однак непересічні успіхи в Академії дозволили йому півмісяця тому зайняти місце магістра з питань карнів і поверхні. Злі язики чесали, що мов, сопляк-то під батьковим протекторатом проліз до крісла, однак ніхто навіть не міг подумати, що гер Октавіан був проти цього призначення. Місце він готував для свого улюбленця, старшого сина Юджина, який, на превеликий батьків жаль, не відрізнявся здоровим глуздом.

— Крісе, ну що ти думаєш? – З дивану в кутку кабінету встав Максиміліан, радник Крістофа і за сумісництвом син батькового товариша. – Невчасно ти вляпався в цей департамент. Янголи геть охрініли та сором втратили.

Крістоф продовжував втуплюватись у вікно, крутячи пальцями запонку з метеоритного золота.

— Гм-м-м, тут вже очі просто не заплющити. Слухай, Макс, ти довше в цьому казані варишся, як наш фюрер ставиться до ймовірності початку нової війни?

— Те, що війни не уникнути, розуміють усі, окрім нашого старпера. Він все вимагає об’єктивних та беззаперечних доказів. Але цього все одно недостатньо очевидно для того, щоб скинути старого дурня. Ніхто не хоче встрявати, хоча багато хто підтримує. Кому ж хочеться загрібати жар власними руками?

— Чортові демони, кожен переживає лиш за свою гидку шкуру. – Чоловік відштовхнувся від підвіконня та повернувся до Максиміліана. – Подай ту грьобану книгу на столі біля тебе.

— Мирна угода 4759 року? Та ви збоченець, батечку.

Впавши на стіл, книга відразу ж відкрилась на розділі з положеннями про карнів. На відміну від решти сторінок, від яких ще тхнуло їдкою фабричною фарбою, розділ був не раз прочитаний, покреслений пером та добряче зашмарований.

— Десь тут має бути якась зачіпка, якась прогалина. Сука! Я вже сотню раз прочитав ці бісові положення. І думаєш, хоч одна ідея з’явилась, як приструнити цих літунів? Дідька лисого! – З пересердя Крістоф гепнув книгою, а крила забарвились криваво-червоним.

— Гей, хлопче, охолонь! Знайшов за що переживати. Ніхто не засудить тебе за бездіяльність. Всіх хвилює це питання лише заради повалення фюрера, а не заради карнів. Вгомонись, кому до біса вони всрались? Краще замов якусь лярвочку, пляшку вина и заспокойся.

— Та йди до бісової матері зі своїми порадами, Максимілане! Зйобуй звідси, завтра поговоримо.

— Як скажеш, хто проти, так не я. Мене-то Анжеліка вже чекає.

— Ну то й звали вже, без зайвих подробиць.

— Оревуар, братику, не переборщи з роздумами. – Посміхаючись на кутні, молодий демон вийшов з кімнати.

Як тільки за ним зачинились двері, Крістоф видихнув. Синок батьківського друга в печінках сидів зі своєю обмеженістю і тупістю

Обхвативши голову руками, демон занурився в чертоги розуму. Звідки ці карни звалились на його голову?!

Хто такі карни насправді ніхто не знав. У постійних війнах демони та янголи не помітили, як на поверхні з’явився ще один народ. Самі карни вважали себе нащадки глибин космосу. Можливо, вони були недалекі від правди, бо було в них щось нетутешнє, чуже. Як же ще в полум’ї війни на планеті міг з’явитися  зовсім миролюбний народ?

Демони називали їх «пістрявими» за різнобарвне вбрання та безліч яскравих стрічок у волоссі і загалом ставились достатньо тепло. Янголи ж терпіти не могли мешканців поверхні. Їм здавалось, що карни – нащадки темних янголів, племені, яке було знищене своїми ж світлими братами,  тому карнів вони прозвали «нижчими», зверхньо підкреслюючи свою власну буцімто перевагу.

Мирна угода, що завершила Тисячолітню війну, визначала нейтральний стан карнів та їхню повну незалежність. Майже півтори тисячі років демони і карни жили досить мирно, змішанні шлюби не були надзвичайними, а карнська мова стала обов’язковою в Академії. Хоча у вищих колах шлюби з пістрявими були негласним табу, начебто для збереження чистоти крові.

Нічого путнього так і не прийшло до Крістофової голови. Час був пізній, тому демон попрямував додому. Він завжди намагався приходити якомога раніше і йти якомога пізніше, щоб менше співробітників магістрату бачили його, а тим паче його недолік – кульгавість на ліву ногу, що залишилась після дитячої травми.

Біля дверей вартовий віддав честь, Крістоф мовчки кивнув у відповідь. Скрипнули двері, і в обличчя вдарило прохолодне повітря. На поверхні уже на повну панувала зима.

Квартира зустріла Ангста уже звичною незатишною тишею. Але лише тут, за закритими дверима, він міг бути собою. Склав крила, які потрібно було випинати на підтвердження статусу, розпустив зібране в тугий хвіст волосся кольору смоли. Наостанок він зняв лінзи, єдину умову батька для роботи в магістраті. Чорні лінзи, які ховали батьків сором, очі Крістофа видавали його карнське походження. Його матір’ю була карнська жінка, яка працювала нянею старшого сина Ангстів. Його спогади про неї були неясними, пам’ятав лише її сумні зелені очі, які він і успадкував. Вона померла, коли йому ще не було і двісті років – ще дитина за демонськими мірками. Життя карнів не довге, тому старий Ангст переживав за сина. Але, на його радість, очі були єдиною зовнішньою ознакою зв’язку з карнами.

Крістоф підійшов до тераріуму, насипав трохи корму парі хамелеонів. Сів за робочий стіл і дістав звіти розвідки про положення в карнських поселеннях. За п’ятдесят років окупації все більше і більше жінок ставали жертвами сексуального насилля, їхній вік навіть не хвилював янголів. Також багато з пістрявих ставало рабами, виконуючи всю брудну і часто навіть небезпечну роботу в містах янголів. Курва! І як легалізувати ці дані? Розвідданими не кинеш в мордяку янголам: стаття 7, пункт 3.5 про заборону діяльності розвідки на території населених пунктів карнів. Трясця, інспекція – та ж легальна розвідка! Мать твою, все правильно. Стаття 3, пункт 8.7. Крістоф підійшов до карти, поселення №134, найближче до воріт і, згідно з даними, тут помічені особливо сильні наслідки голоду.

Уже наступного ранку прохання про організацію інспекції лежало на столі верховного магістра.

Ввечері Крістоф насолоджувався терпким, майже чорним вином, в якому вигравали відблиски полум’я в каміні, обмірковуючи деталі майбутньої вилазки. Без сумніву, дозвіл від демонської сторони він отримає, а від кінчених янголів?

Роздуми грубо обірвав дзвінок телефона.

— Гей, Крісе, – на іншому кінці дроту лепетав п’яним Максиміліан. – Ну і шурхоту ти наробив у магістраті. Молодчага!

— Ти подзвонив мене похвалити? – Холодно відповів Крістоф, якого зовсім не радувало вторгнення в його вечір.

— Ік, нє, братішка, тут яке діло. Я зняв двох чарівних дівчаток. Одна з них – карн, як ти любиш, точно тобі сподобається. Не хочеш приєднатись? – На фоні почувся дзвінкий дівочий сміх.

— Йди до бісової матері. Я зайнятий! – Кров в жилах починала закипати.

— Ну і ладно. Привіт дракончикам! – Трубку поклали.

— Мої дракончики хоч не лицемірні підлі курви.

Гм, карнські дівчата – це ще те задоволення, у свій час Крістоф віддавав їм перевагу перед звичайними демонесами. У глибині душі він розумів янголів, які використовували дівчат для плотських утіх. Але всі карнські дівчата віддавались йому з власної волі.

Все було в минулому. Їхні доторки були ніжними, але обпалювали холодом, в їхніх очах була лише жалість та хіть. За вісімсот років своєї розгульної юності непостійність набридла Крістофу настільки, що єдиними його супутниками вечорами була пара хамелеонів. До біса хотілось спокою і затишку. Зжатий в руці келих розлетівся вщент сльозами скла і кров’ю вина. Сука…

Через чотири дні історія з інспекцією продовжилась цілком очікуваним твістом. Крістоф за звичкою сидів в кріслі, закинувши ноги на підвіконня, Максиміліан із захватом розповідав про якийсь прийом, де він злигався з якоюсь породистою демонесою. Раптом двері з гуркотом відчинились, і в кабінет ввалився огрядний янгол в білому хутряному мундирі. На ланцюгу за ним волочилась колись красива жінка, з пістрявих, в легкій відкритій сукні, яка виглядала жахливо абсурдно на фоні господаря. У минулому вона була вихідцем із вищих кіл, на що вказувало розкішне татуювання на всю руку.  Не вітаючись, янгол підійшов до столу і люто кинув на нього папку з документами і забелькотів янгольською:

— Це ти – виблядок Ангста? Що за херню ти понаписував? Ти зовсім йобнувся чи в крилах заплутався і головою об сходинки пизданувся? Яка, нахрен, інспекція? Ти ким себе уявляєш, вишкребку?

Крістоф підвівся і розправив уже червоні від гніву крила.

— Магістром з питань карнів та поверхні, ким і є насправді, – повів демон янгольською, адже іншої мови янголи не знали. Після закінчення війни проводилася робота з підготовки двосторонніх перекладачів з обох боків. Тут і виявилося, що всі ангели надзвичайно тупі, щоб вивчити хоча б одну мову, крім рідної. – А це прохання про організацію інспекції населеного пункту №134, згідно зі статтею 3, пункту 8.7 Мирного договору 4759 року. Сподіваюся, що ви з ним знайомі. – Демон уперся руками в стіл і, по-звірячому прогнувшись, майже прогарчав. – Відмова з вашого боку є приводом для початку воєнних дій.

Янгол був на півтори голови нижче демона, і йому доводилося безпорадно задирати голову.

— А ти, сучий сину, війни захотів? Ти хоч знаєш, в що ти вляпався, шмаркачу?

Крістоф, знущаючись, скинув брову.

— Чий я син, не вашого розуму справа. Чи дозвіл, чи війна. За нами не заіржавіє.

— Так хоч двадцять, виблядку. Все одно нічого не доведете. – Янгол з люттю вирвав перо з рук Крістофа і підписався під ім’ям Верховного архангела. – А ти, молокососе, краще б із курвами кувиркався за спиною батька, а не ліз у політику. Ти ніхто, сопля, бруд на черевику свого батька….

— Двері за вашою спиною, тільки видихніть, щоб пролізти. До скорої зустрічі.

Янгол люто глянув на демона, обернувся до рабині і вгамселив її тростиною.

— Пішла геть, тварюко. – І вийшов із кабінету. Ланцюг натягнувся. У останню мить пістрява глянула в очі Крістофа і прошепотіла карнською:

— У 134-му моя донька. Амаріє. Врятуйте її. – І зникла за дверима.

У коридорі почулися глухі удари та істеричні вигуки янгола.

— Ну і виродок! Привів пістряву, щоб показати нам, на якому саме хую вони вертять і нас, і угоду, – з спересердя неочікувано в точку вигукнув Максиміліан, зачиняючи двері. – Крісе, ти красава, але не заганяйся так. Деякі почали думати, що ти на місце фюрера мітиш. А переходити дорогу тим, хто мітить туди раніше тебе, я не раджу.

— Заткнися, і без тебе хріново. – Кристоф сів у крісло і знову закинув ноги на підвіконня. — Мені треба все обміркувати. За два дні виїжджаємо.