Неочікувана поява на кораблі

 Звичайним сонячним осіннім днем 20 річний хлопець зі своїм другом одноліткою, повертався додому після навчання, вони йшли дорогою до загального транспорту та розмовляли про бойові кораблі минулих часів. З особливим захопленням вони говорили про дредноути часів першої світової війни:

— «Гельголанд» з класу «Остфрісланд» був вражаючим кораблем, його ромбічна схема була доволі гарним рішенням, це дозволяло йому вести вогонь по обидва борти, ­— мовив хлопець.

— Так, це дійсно гарне рішення але лінійно-піднесена схема розташування башт головного калібру як на британському «Айрон Дюку» чи німецькому «Кьонігу» мені більше подобається, вона також дозволяє вести вогонь по обидва борти але й залишає елеватори більш захищеними. А також просто залишає більше місця на палубі. — Відповів йому друг.

Так за розмовою два друга дійшли до місця, де їх шляхи по домівкам розділилися. Хлопець провів свого друга та сів на свій автобус, де очікував часу коли транспорт рушить, як раптом він почув шум хвиль, якого посеред міста бути не могло. Все яскраво запалало зеленим світлом, і наче по клацанню пальців він опинився на головній палубі корабля, а відчутний запах солоної води, давав ясно зрозуміти, що він по серед моря, а поряд з ним лежала незнайома дівчина. Все виглядало так наче хлопець впав з надбудови, де знаходився штативний бінокль, звідти ще збентежено виглядав інший спостерігач, але звідки дівчина не зрозуміло.

Хлопець оглянув себе, він був дуже здивований тим, що був одягнений як німецький матрос кайзерівської германії, він не відчував надмірної ваги через нездоровий образ життя, а також йому здавалося що він наче пострункішав і навіть може звернути гори. Дівчина ще була непритомна, вона була вдягнена, як «принцеса», здалося хлопцю.

Роздався гуркіт пострілу від якого у юнака заклало вуха, він швидко зрозумів що опинився не просто в морі на кораблі, а в великій битві. З відкритого люку в надбудові було ледь чутно наказ німецькою мовою: Швидше до нього, треба занести його всередину!

—Тут ще якась дівчина!

— Що? Несіть її теж всередину! — на здивування юнака, ця мова була зрозуміла йому, хоча він її ніколи не вивчав.

І знову все запалало зеленим, корабель почало помітно трясти, як і раніше неначе по клацанню корабель перемістився разом з усіма людьми що залишилися на борту в не знайоме місце. Де більше не відчувалося сильного вітру, де небо здавалося таким незнайомим особливо враховуючи жовтий й більший місяць, який було ясно видно у день, а також ледь помітні зірки, а повітря здавалося більш теплим. Це був інший світ.

«Де це я?, — задався питанням парубок оглядаючи мед-відсік корабля. — Виглядає як медичний відсік…».

— Бачу ви отямились, — запитав лікар який весь час сидів тут, — Назвіть своє повне ім’я, щоб переконатися в здоров’ї вашої пам’яті.

— Варін Етінгер, — Відповів хлопець потераючи свою голову.

«Моя пам’ять покірно дала це ім’я неначе я все життя з ним живу», — подумки здивувався хлопець.

— Тебе чекає капітан в своїй каюті, якщо добре себе почуваєшь, то вперед, — мовив лікар.

— Слухаюсь! — відповів Етінгер, після чого встав з кушетки, одягнув форму і направився до каюти капітана неначе він вже знає маршрут.

Як дійшов до каюти капітана він постукав в герметичні двері, відчинивши їх хлопець побачив простору кімнату де в очі сильно кидалась велика карта північного моря перед письмовим столом, під картою знаходилася спеціальна полиця з тубусами для карт, в іншій частині каюти було вишукане ліжко поряд з яким: був гардероб, сервант з скляним сервізом та декількома бокалами, і невеликим арсеналом спиртних напоїв, а посеред кімнати був розкішний диван з кріслами та столом перед ними, на стінах висіли різні грамоти і фотографії. Варін все уважно оглянув але зовні не видав свого захоплення після чого викрикнув:

— Матрос Варін Етінгер прибув!  — віддав честь парубок.

В кімнаті стояла поважна постать капітана Фон Камеке, тогочасного капітана Гельголанда, це був високий стрункий чоловік з гарною бородою та строгим виразом обличчя, він був вдягнений в капітанський кітель. Перед ним в кімнаті була та невідома дівчина, яку хлопець бачив на палубі, вона була: невисока тендітна, груди доволі невеликого розміру але не безнадійні, вузька талія, також в неї було довге каштанове волосся та кругле миле лице з оливковими очами, тонкими губами та маленьким носом, вдягнена вона була в блідо-жовту сукню с закрутками, яке гарно підкреслювало її вузьку талію. Дівчина сиділа в кріслі і уважно дивилася на Варіна.

Капітан озернувся на матроса і мовив:
— Як самопочуття, матрос?

— Не так погано як здавалося але можна було би і краще, герр капітан!

— Ти знаєш її?

— Вперше бачу герр капітан!

— А ти принцесо, знаєш його?

— Він дуже схожий на мого знайомого, але в нього не було такого міцного тіла скільки його пам’ятаю, отже ні.

— Але ти все ж таки звідки взялась на кораблі, — задумався капітан, — тебе з екіпажу ніхто не знає, виходить твої слова про переміщення з іншого світу мають якийсь сенс…

«Інший світ? — ці слова змусили задуматись Варіна: — Так вона теж з іншого світу? Хоча це логічніше всього враховуючи те що про неї ніхто не знає…»

— А ти що про це думаєш? — Запитав Камеке матроса.

— В це важко повірити герр капітан, але перед втрачанням свідомості я бачив як ми теж перемістилися.
Зненацька в каюту увірвався моряк і голосно доповів капітану:

— Герр капітан, на схід від Гельголанда було помічено кораблі невідомого флоту на горизонті, дистанція 11миль (20км), рухаються на захід від нас, швидкість приблизно 50 вузлів, контакт через 13 хвилин!

— Зрозуміло, повертайся на свій пост.

— Слухайюсь герр капітан! — Матрос пішов за наказом.

— А ти вставай біля дверей та стережи дівчину, — звернувся капітан до Варіна.

— Слухаюсь! — Етінгер встав біля шлюзу зовні каюти думаючи про те як йому не пощастило.

— Ти дівчино залишаєшся тут, при потребі звертайся до матроса.

Капітан залишив дівчину всередині каюти та пішов на місток.

Дівчина підійшла до дверей та постукала поки хлопець її не привідчинив. Крізь невелику шпарину привідчинених дверей він міг побачити дівчину яка стояла і уважно дивилася на нього.
— Як ти гадаєш, то ворожий флот? — Запитала дівчина.
— Звідки мені знати? — Трохи підвищив голос відповів Варін. — Якщо це все що ти хотіла, то я зачиняю двері.

— Почекай, може сходимо подивитися?

— В мене наказ тебе охороняти, тому не чекай що я тебе звідси випущу.

— І тобі самому не цікаво? Давай просто подивимося і швиденько повернемося, ніхто і не помітить. — Намагається вмовити моряка.

— Я не можу і не хочу порушувати наказ, якщо то й справді ворожий флот, то тут куди безпечніше. Отже сиди тихо в каюті і сподівайся що сталь витримає! До того ж ти зовсім мала. — Розсудливо відповів Варін.

— Але я вже доросла! — обурилася дівчина.

— Розповідай… — насміхаючись відповів матрос.

В результаті дівчина демонстративно хмикнула і пішла оглядати каюту. А Варін продовжив гадати де він і як опинився, та чи все це насправді.

(Відредаговано 23,01,2023)