Розділ четвертий

Фанфік: Портал

           Розділ четвертий

Весь вечір всі веселилися, танцювали, дорослі пили алкоголь і таке інше. Коли всі розійшлися, то настав час відкривати подарунки. Як і обіцяла, першим глянула презент Алі. Там була камера, стара як світ, а з нею всі приладдя для проявлення фото. Більшість гостей мені подарували гроші, батьки не виключення.

Здається, я тепер найбагатша в сім’ї.

Останнім подарунком була сумочка від Хлої. Я ще раз її оглянула. Вона дійсно була дуже гарною. Відкривши сумку, я зазирнула в середину і побачила купу косметики. Це трохи шокувало мене, адже я не з тих, хто дуже сильно фарбується…Проте мені всеодно було приємно.

Я дуже замучилась сьогодні, тож вирішила піти спати раніше. Прийнявши ванну і одягнувши свою піжаму, я вмостилася в ліжко. Мені не спалося, тож, взявши до рук камеру, заправивши її плівкою, моє тіло перенеслось на балкон. Я вирішила зробити фото вечірньої вулиці. З мого балкону відкривався гарний краєвид на вулицю. Я клацнула на кнопочку в фотоапараті, був яскравий спалах. В моїй голові закралася ідея проявити фото. Це ніби треба робити в темному місці… В підвалі! Я взяла пакетик з тим приладдям і тихенько спустилася в комору.

Цей процес зайняв в мене десь пів години. Потім я підвісила шматочок плівки на мотузку і дала просохнути. Ще через трохи часу в мене вже було готове фото. Я уважно вдивлялася в нього, але замість повністю порожньої вулиці побачила силует хлопчика. На вигляд йому років десять. Але що він там робить? Я впевнена, що вулиця була спустошена…

Після декількох годин міркувань мої очі зліплися і я заснула.

                                       ***

Сонце яскраво світило мені в очі. Я намагалася сховатися під ковдрою, але різкий звук битого посуду донісся до моїх вух. За мить, моє тіло вже перебувало на місці, звідки це сталося. Переді мною стояв Міхель. Його очі були перелякані, а сам він тримав у руках уламки скла.

–Що ти робиш? Викинь це, ти можеш поміщатись!

Він слухняно тряхнув скло з рук і відійшов убік.

–Взуй капці і принеси мені віник і якийсь пакет.

–Добре…

Поки він ішов на кухню, то я більш-менш зібрала це в одну купу. Коли Міхель прийшов, то я замела вітальню і все сміття разом зі склом опинилося в пакеті.

–Що тут трапилось? Де батьки?

–Вибач, що розбудив тебе— сказав мій брат. Його голос дрижав від…страху?

–Я просто хотів попити води, а склянка випала з моїх рук. Пробач, Марінет, пробач! Зараз Міхель заливався слізьми.

–Хей,сонце, все ж добре. Я всеодно вже не спала. Ти не порізався?

–Ні.

Я обійняла його і погладила по спині. Це завжди заспокоює Міхеля.

–Де батьки?

–Вони пішли в торговий центр.

–Добре. Сідай на диван. Я піду вмиюсь, почищу зуби, переодягнусь і прийду. Окей?

–Окей.

Я швиденько з цим впоралася. Спустившись до брата, я запитала, чи він голодний. Відповідь була позитивною. Отже, ми пішли на кухню, щоб щось з’їсти. Я не надто вмію готувати.

–Давай щось замовимо? Міхелю,ти «за»?

–Так.

Нашим сніданком були суші і апельсиновий сік. Приємно ось так проводити час із братом…