take it easy, babe

/Тут вони щасливі/

Чарівний, галантний, загадковий – захоплюється кожна дівчина, яку Дазай зустрічав на своєму шляху.

Мразота, збоченець і моральний виродок — ледве не зривається з язика у Чуї, коли він потрапляє під мокрий від дощу плащ, який занадто довгий для його коротконогого тіла.

Осінь ніби знущалася з бідного хлопця у перші ще по-літньому теплі дні. Вересень єхидно підморгнув і підлив олії у вогонь, додавши пікантності до їхньої вечірньої зустрічі. Адже в голові Накахари побачення вбачалося трохи інакшим — кіно, ресторан, романтичні поцілунки на набережній і гарний захід сонця. У результаті ж — промоклі до останньої нитки два розпатлані хлопця, куплена неподалік пляшка вина і гірчичний батон у целофановому пакеті. На біду, Осаму захотілося голубів у парку погодувати (ну заодно і Чую напоїти його улюбленим напоєм). І ні, Чуя не хоче наголошувати на тому, що сам запропонував Дилді сходити до супермаркету за хлібом.

Дилда. Це прізвисько безсмертне і незмінне, тому що різниця у зрості в двадцять один сантиметр надто вже б’є по самолюбству Чуї Накахари. А цей гад кепкував із нього на цю тему ще з початкової школи. Так що заслужив. Хоч і зараз Чуя не бачить особливої ​​проблеми в такому розльоті, глибоко всередині навіть пишається, що його хлопець високий і статний, але називати його інакше не виходить. Будь-які котики-зайчики — це не про них. Соромно… але не Дазаю.

— Сонце моє ненаглядне, світ моїх очей, застудишся, — награно-світськи вклонився Дазай, вдягаючи на плечі рудого хлопця свій до біса довгий плащ. Взагалі Накахара ненавидить цей предмет дазаєвського гардеробу, тому що той носить його на постійній основі і виглядає річ, м’яко кажучи, не дуже. Але він, козлина, примудряється добре виглядати навіть у такій ганчірці.

Задоволена пика Дазая чмокнула мокрий лоб Чуї, а дурні пальці, заховавшись у мідному волоссі, почухали потилицю. Ні сорому ні совісті, адже, незважаючи на гидку погоду, людей у ​​парку було достатньо.

«Бісить абсолютно все. Його тупа либа, гарненька морда і прилиплива вдача. Але найбільше — довбаний зріст. Ти, придурок такий, не подумав про те, як я виглядаю поряд з тобою?»

У такі моменти невдоволення собою і ненавмисне порівняння своєї персони з коханою людиною Чуя знаходив себе дуже нещасним. Різниця у зрості була лише приводом. Насправді, Накахару гнітило зовсім інше… Він усіляко докоряв собі за те, що не може повною мірою висловлювати свої почуття. Якщо Дазаю це було простіше пареної ріпи, хоч і у своїй дивовижній манері напівфлірту-напівкепкування, то Чуя нічого не міг дати натомість, лише безглуздо червонів і розкидався дурними образами. Накахара всім серцем ненавидів у собі цю рису. Не те щоб раніше це сильно хвилювало, аж ніяк, він вважав свою колючість гідністю. Але рудий зустрівся з суворою реальністю з приходом першого кохання, і тоді невміння говорити про такі речі стало величезною перешкодою.

Але тоді Осаму все зробив сам. Перші кроки були саме з його боку, що вкрай здивувало (і, Боже, ощасливило) Чую. І тепер вони разом. Досі. Рудий упевнений, що це заслуга його хлопця. І лише дивувався, що їм вдалося налагодити контакт, та й взагалі вжитися. Але, повторюся, вважав це заслугою свого партнера.

Накахара у цій безтурботній атмосфері трохи притих і розслабився. Таке буває тільки в присутності Дазая, немов він універсальний заспокійливий засіб.

Потроху всі проблеми йдуть на задній план, аби довше цей чудик притискався до боку. Однак його присутність також розпалювала цілий букет почуттів, які змінювалися зі стрімкою швидкістю і змушували і так не дуже стійке самоприйняття хлопця хитатися.

— Про що задумався? — Чую від думок відвернув вкрадливий голос. Хлопці вирішили перечекати дощ під дахом якоїсь химерної альтанки. Так, не найрозумніше рішення, але бігти і шукати притулок тепліше, як це зробили всі розумні люди в парку, не було бажання в обох. Не цукор, не розтануть.

—  Та так, ні про що, —  і справді, у рудій голові зараз було практично порожньо. Але все-таки кілька черв’ячків зараз копошились у мозку і викликали деякі емоції.

Він повернув трохи голову, прямо і ясно глянувши на профіль Дилди. Прямий ніс, тонкі риси обличчя, кучеряві сплутані від вологи локони і хитрий погляд з-під пухнастих вій. Мимоволі залюбувався

—  Скумбріє, —  Чуя не зрозумів сам, як відкрив рот, —  Ти гарний.Дазай здивовано підняв брову і глянув у відповідь. Їхні очі зустрілися, і тепер Чуї не відвертітися від своїх слів. Він, дорослий мужик, густо вкрився червоним, але погляду не одвів.

«Що й треба було довести, я зовсім не можу в компліменти.»

Осаму прочистив горло. На його щоках проступив легкий рум’янець, але Накахара був дуже схвильований, щоб це помітити.

— Не часто від тебе таке почуєш.

— Ага, — Чуя все ще вдивлявся в обличчя хлопця, хоч той наполегливо не хотів дивитися у відповідь. Він не помітив що той зашарівся, але все-таки зазначив, що щось змінилося. Дазай став… ще красивішим? Як таке можливо?

Але зовсім інше почуття різко вдарило його по голові, і Чую трохи прорвало. Просто дуже довго все накопичувалося.

— Я… пробач мені, Осаму. Я надто поганий для такої людини, як ти. Ти навіть не уявляєш, наскільки приголомшливий, — Чуя швидко відвів погляд, вдивляючись у розмиті береги набережної, щоб не збитися з думки і знову не напортачити, — Ти явно гідний кращого… Мені здається, що… Ні, навіть не здається, так і є… Я просто гублю тебе.

Чує далося це легше, ніж він припускав. Слова просто вилилися одним потоком, ніби весь час сиділи і чекали свого часу.

Чоловік під боком здригнувся наче від холоду, і Накахара, зітхнувши, зняв із себе чужий плащ і накинув його на законного власника. Проробляючи це все, він задумливо дивився вперед і не бачив навколишній світ, рухаючись на автоматі. Тому коли він поправляв плащ на плечах, холодна рука Дазая на своїй щоці стала для нього несподіванкою. Немов оклигавши від гіпнозу, Чуя нарешті звернув увагу на те, що відбувається навколо.

Злива, що наполегливо не хоче вщухати. Гул безлічі крапель, що відбивалися від землі та даху альтанки. Сама альтанка, досить простора, з широкими поручнями та куполоподібним дахом. Пакет із вином та батоном, що був недбало залишений біля однієї з балок. І людина, така кохана і далека, що зараз тримає свою холодну долоню на гарячій щоці Чуї і стурбовано намагається зловити його погляд.

— Чує, ти що… кидаєш мене? — Дазай сказав це тихо, але надломлено.

— Якщо захочеш, я зникну з твого життя, — Накахара з гіркотою припав до дазаєвської руки, намагаючись її зігріти, — Якщо ти й надалі будеш зі мною… Я ж постійно тебе ображаю, навіть у думках, Дазай… Я не хочу, щоб ти знову…

Накахара затнувся. Він не закінчив свою фразу, але вони обоє чудово зрозуміли, що рудий мав на увазі. Адже шрами на зап’ястках Осаму красномовно біліли і не сходили, щодня нагадуючи, що раніше відбувалося у житті хлопців.

— Я хочу щоб ти був щасливим, — Накахара ніколи не говорив таких слів, і хоч вони й мають бути приємними, у грудях Осаму віддавали якимсь тупим болем.

Вони притулилися один до одного лобами, хоч Дазаю і довелося трохи нахилитися, але йому було начхати. Дощ посилився, закриваючи їх від зовнішнього світу. Осаму розумів, що Накахара зараз намагається попрощатися. Але у Дазая такого бажання не було.

Хлопці простояли так хвилин п’ятнадцять, кожен думаючи про своє. І коли дощ трохи вгамувався, Чуя спробував відсторонитися. Не вийшло, адже Дазай раптом міцніше обійняв його і почав говорити:

— Скажи мені, Чує… Ти пам’ятаєш, коли я востаннє намагався нашкодити собі?

Накахара заплющив очі, одночасно і насолоджуючись близькістю, і страждаючи від надуманої швидкої розлуки. Він спробував згадати, дати відповідь на запитання, але в голові було надто порожньо.

— Не хочеш відповідати? Чи не пам’ятаєш? — Дазай незлобно хмикнув і цмокнув напруженого юнака у маківку.

А й справді. Чуя не пам’ятає.

— Не пам’ятаєш,— ніби прочитавши думки, Осаму відповів за нього,— Тому що я жодного разу не брав леза в руки з того дня, як ми почали зустрічатися. Гей, малий, глянь на мене, — він уже двома руками стиснув розпалене обличчя хлопця, — Бачиш? Я вже щасливий. І все завдяки тобі.

Чуя невірячи вигнув брову і окинув поглядом Дазая. На його обличчі була справжня ніжність і сліпуча усмішка, а в очах, сповнених обожнювання, Чуя побачив своє відображення.

— Ну, бачиш? Дивись, я схожий на нормальну людину.

Справді, якщо порівняти того похмурого хлопчика в бинтах із дитинства і теперішнього вельми привабливого чоловіка, видно не кволий такий прогрес. Але Накахара чудово знає, через що довелося пройти Дазаю. Він навіть із заплющеними очима може вказати на всі його шрами та порізи, а на задвірках пам’яті вже давно складено графік його походів до лікаря та прийомів ліків. Рудий, як ніхто інший, знає, що його кохана людина пережила. І називати його перетворення своєю заслугою було майже святотатством.

— Дурник ти, Чує, — Дазай клацнув того по носові, — Перестань рефлексувати. Невже не віриш мені?

— Осаму, твій нинішній стан — результат твоїх зусиль і…

— Але без твоєї підтримки я навіть не задумався б про те, щоб жити далі, — перебив кучерявий, зручніше перехоплюючи тільце свого особистого якоря в цьому житті. Так, такі асоціації проводив у собі Дазай: життя — це холодний непривітний океан, Чуя — міцний і надійний якір, що дає свідомості спливти кудись за межі цього океану.

Накахара, в свою чергу, трохи заспокоївся, але не повністю:

— Вибач, що називаю тебе Дилдою.

— Ага.

— І Скумбрією…

— Пф-ф, добре, — пирснув Осаму.

— І суїцидником, — видушив Чуя, — За цю хрінь можеш мене взагалі покинути.

— Нізащо. Розслабся, сонце. Я чудово знаю, що ти не спеціально. Мені навіть подобається. Заводить.

— От придурок, — беззлобно видихнув низький хлопець, розслаблено пригорнувшись до жахливого плаща.

— І я люблю тебе.

Самотні краплі безшумно опускалися на землю, залишаючи по собі калюжі та петрикор. Двоє закоханих ніжилися в обіймах, забуваючи про свої тривоги.