Духмяні нахощі вечора
від Kyu KetsuНіч, у вікнах вже гасне останє світло, але на вулицях, ще видніються ліхтарі. Час відчасу чується, як проїжджають машини, світло від фар потрапляли у вікна офісу. Темний офіс і лише один екран досі горів. Від швидкого натиску на клавіаткуру звук надходить аж на перший поверх. Блондин який сидів за цим монітором знову ковтнув трохи кави і глянув на чоловіка, який залишився лежати після закінчення роботи.
-Чому ви, ще не пішли додому Дазай-сан?
-Я тобі заважаю?–з легкою усмішкою на лиці промовив старший.
-Ніяк ні, просто мені цікаво невже ви хочете сидіти в цьому запиленому офісі?
-Повір, у мене в квартирі ніяк не краще. А тут більш затишно)
-Як скажете…
Брюнет відставив навушники в яких вже закінчила грати мелодія. Глянувши на підопічного,він встав і швидкими кроками опинився біля Ацуші.
-Я іду за кавою, тобі взяти?
-А ,так…дякую
-Тобі як завжди?
-Мг, але без цукру
-Справді? Ти впевнений? Зазвичай вона неймовірно міцна, навіть мені недовподоби
-Так, можливо тоді я швидше закінчу друкувати це безглуздя–хлопець вказував на екран
-Як скажеш
Брюнет вийшов за двері, було добре чути в абсолютній тиші його повільні та розмірені кроки. Хлопець протер очі і зажмурився.”Від екрану так очі печуть. Можливо і справді потрібно купувати ті окуляри?”
Останім часом Кунікіда почав давати Ацуші дуже багато роботи, а хлопець бажаючи зробити все рівно в сроки залишався у офісі допізна або й ночував там.З таким спосібом життя на протязі декількох тижнів й недивно що хлопець схуд на кілограми так 3 і став бліднішим. Блондин заплющив очі але тут почув звук дверей, які відчиняються, не розплющюючи очей сказав:
-Дякую можете поставити на стіл каву…
Чоловік нічого некажучи підійшов і постав на стіл каву яка парувала і смачноно пахла. Тим часом Дазай протягнув щось невелике у скрипучій обгортці.
-Мені непотрібен цукор….
-Та то й не цукор
Хлопець глянув на руку яка була трохи далі від його обличя.
-Дякую? А що це?
-Батончик я вирішив що тобі потрібно трохи перекустити, а то виглядаєш останім часом недуже.
-Дякую але мені непотрібно, я ситий
Чоловік трохи розлючено хмикнув поставивши батончик біля кави, після легко сперся на стіл.
-Якщо ти небудеш добре харчуватись то так і померти зможеш, а ти не маєш права вмирати раніше мене.
Ацуші здивувався таким словам, чого це він немає права вмирати. Хлопець покрився легки румянцем, але в темноті цього було майже непомітно. Тим часом перебінтований повільно пішов на диван. Блондин, ще з хвилини 2 був ніби в астралі від слів наставника. Хлопець поглянув на каву і батончик, він ковтнув 2 рази і зморщився від такої гіркоти.
-Бле, яка гідота
З боку диванів почувся смішок. Ацуші розумів що таку каву він 100% недоп’є навіть з цукром.”Що він туди додав?”
Через пару секунд у хлопця почалися злипатись очі.
-Чому так спати х….
Хлопець моментально вирубився і почав похрапувати на клавіатурі. Дазай перепитав чи блондин спить і усміхнувся.
-Ось чому потрібно більше спати і слухати коли за тебе пережевають)
Брюнет підійшов до Ацуші і взяв його на спину і потяг до дивана”Блін чи це я старію чи просто Ацуші такий тяжкий?А виглядає таким легеньким, лярва”Нарешті він вклав його на діван і вкрив своїм плащом. -Трудоголізм це найтупіша смерть тому відпочивай трудяга)
Чоловік сів у одне із кріслів і продовжив слухати музику у темноті.
Чудово!Дуже тепло.Вдячна автору твору за хвилини щастя!