Ковток волі перед смертю (2)

В домі стояв галас, крики були неймовірні. Таке відчуття, що ці двоє волали один на одного, не чуючи навіть себе. Традиційно в цій родині, на жаль.

— Та не ходи з тими комуністами, їм довіряти не можна! Це ж зрада

— О так, то що, краще ж Німецькою імперією справи мати?

— Та ви обоє, блять, можете замовкнути?!

УНР дивися на молодших братів з такою люттю, злістю, що передати словами не можна. Нарешті Гетьманат і Махновщина замовчали. Очі переповнилися старшого кров’ю, а з його вуст лилися слова, як вода в зливу.

— Два гумових нацюцюрника! Один зрадив мене, щоб стати головним в очах НІ, другий взагалі з ворогами червоними братається. Та йдіть ви до сраки. Та ми всі здохнемо з такими темпами, бо переб’ємо самі один одного, нам і ворогів не треба.

Він аж захекався поки волав. На хвилину в кімнаті залунала тиша, глуха і неймовірно болюча. Кожен із них думав про сказані тільки но слова. Минуло ще певно хвильок з десять, в мовчанні, аж поки УНР не продовжив:

— Якщо ми станемо один одному ворогами, діятимемо різносторонньо і постійно шукатимемо зраду в інших і самі її вчинятимемо, то зникне українська родина. Ми не маємо повторити долю батька, в якого в період руїни взагалі була така ж срака, як і в нас зараз.

— Так то воно так. Але…

— Брати, мені обридли ці чвари. Я думав що ми всі будемо разом, сильні і незалежні. Гетьманату Скоропадського, пожинай свої плоди, тепер же вся відповідальність твоя, відколи тобі я став не братом, а перешкодою по успіху. ГІ не завжди тебе захищатиме, бо центральні держави нині програють. Махновщина, повір, комуністи вже один раз дали тобі удар в спину, хочеш бути їхнім союзником, а не моїм — до будь ласка, але знай, що друга їх зрада може бути фатальна. Я не кажу, що я такий ідеальний, я наробив теж багато дуже помилок… Але як це все обридло. Я йду геть!

— І куди, хто тебе чекатиме? І головне — навіщо?!

— Австрійська імперія розсипається. Можливо ЗУНР саме цього і чекає. Там вона теж має конфлікти, в першу чергу з поляками. Може хоч з нею у мене буде нормальна розмова. Бо з вами я вже втомився чваритися.

УНР почав збирати речі. Він знав, що ще зустрінеться з братами, так чи інакше. Але зараз їхнє зрадофільство і роз’єднаність є надто небезпечними. Можливо все буде інакше з сестрою?