Срібний лис

“Ти, головне, мамі не кажи.”

Як завжди.

Регулусу – п’ять, Сіріусу – сім. Між ними два роки різниці і відчинена кватирка.

– Ти, головне, мамі не кажи, – каже Регулус, забираючись на його ліжко.

В темній пахне вологою і тим гострим і чистим, яке буває хіба що в грозу. Сполохом блискавки висвічує купу іграшок в кутку, яку заборонено торкатися домовикам. Простирадла – чисті, і від близького грому Регулус тихо скрикує і ховається під ковдру з головою. Сіріус хмуриться. Стоїть посеред кімнати, притискаючи до себе іграшкового зайця. 

– Що не казати?

Спалах – розмальовані стіни, тварини на них блимають очима і щерять ікла. Сіріус не розуміє. Регулус виглядає з-під ковдри:

– Що я боюся.

Спалах. Регулус ховається під ковдру, але Сіріус встигає помітити, які в нього червоні щоки, і як сріблястий лис кліпає іграшковими очима. 

Мама – мама хоче, щоб вони обидва не боялися.

Сіріус сідає на ліжко, гладить ковдру – і Регулуса під нею.

– Не скажу, – обіцяє він.

Регулусу – дев’ять, Сіріусу – одиннадцять. Між ними два роки різниці і залізничні колії.

Першого вересня вони повертаються з вокзалу. Регулус нетерпляче теребить іграшкового лиса за вухо. Мама дивиться на нього і невдоволено піджимає тонкі губи. Лис – єдине, що дозволено Регулусу з дитячого. Він має бути ідеальним – на противагу Сіріусу, який навіть зараз демонстративно застрибує на сходинки і, глядячи звідти на маму, розстібає верхні гудзики на ідеальній сорочці.

Регулус теж так хоче. Але одного погляду на маму вистачає, щоб сховати лиса в зачаровану батьком кишеню і встати струнко. 

Після ланчу – білі серветки сліплять, наче блискавки, запах м’яти прокрадається під тугі манжети – Регулус піднімається на верхній поверх. Дістає лиса з кишені, поправляє йому очі – лис вдячно кліпає, – і штовхає двері.

В кімнаті Сіріуса – купа одягу на ліжку, розкидані по підлозі іграшки.

Регулус садить свого лиса близ Сіріусового зайця.

– Ти тільки мамі не кажи, – просить він пошепки. 

Тої ночі він спить серед іграшок Сіріуса, притискаючи до себе лиса і зайця. 

Регулусу – одиннадцять, Сіріусу – тринадцять. Між ними два роки різниці і Велика Зала.

Коли Сортувальний Капелюх, не коливаючись, каже “Слізерин”, Сіріус дивиться кудись у вікно. Зсередини його розривають лисячі пазурі. Вітражі розбивають світло на кольорові шматочки.

Грозу б зараз. 

А чого ти чекал, питає він сам в себе подумки.
– Регулус завжди був маминим синочком, – каже він Джеймсу і голос його просякнутий отрутою. Він на це сподівається.

Друг усміхається з розумінням.

Вони зустрічаються лише третього вересня. Не те щоб Сіріус ховався, він просто… не хотів.

Боявся глянути Регулусу в очі.

– Вибач, – перше, що каже йому брат.
Сіріус не може повірити в те, що чує. 

– Я просто… Я хотів би як ти, – кожне його слово швидке і сильне, як удар заячих лап, – Але мама… Ти не кажи їй, добре? Що я хочу, як ти. Але мама…

– Боягуз, – зло каже Сіріус, сподіваючись, що не заплаче. – Не буду я їй нічого казати. 

Регулусу – шістнадцять, Сіріусу – вісімнадцять. Між ними два роки різниці і бездонна прірва.

Слова застрягають в горлі. З мітки струмить льодом по судинах. 

Як тут пояснити. Як сказати. 

Мама – горда. Вона навіть йому посміхнулася.

– А казав, – Сіріус навіть не дивиться на нього, – казав, що хочеш, як я.

Маленька магглівська кав’ярня, огидно горіла кава. Запах вершків і суниць, тихе потріскування магічного куполу, що захищає їх розмову.

“Мамі не кажи, що ми зустрічалися”, – хоче сказати Регулус.

“Я стараюся бути схожим на тебе”, – хоче сказати Регулус.

“Я обов’язково знайду, як його знищити”, – хоче сказати Регулус.

“Вір мені, будь ласка, вір мені”, – хоче сказати Регулус.

Небезпечні слова застигають між ними, студять каву. 

– Я хотів, щоб ти дізнався це від мене, – нарешті каже він. – Це… чесно.

– Запхни собі в горлянку свою чесність, – кричить Сіріус і трангресує без попередження і прощання. Стілець, на якому він сидів, трохи тремтить, а потім падає зі звуком грому. Регулус задає магічному куполу самознищитися через три хвилини і теж трангресує.

Вдома він закляттям розносить срібного лиса на шматки. Зайця рятує лише те, що він давно загублений.

Регулусу – сімнадцять, Сіріусу – дев’ятнадцять. Між ними два роки різниці і крижане озеро.

Регулус думає, що по поверхні озера біжать срібні лиси, коли його хапають за руки і тягнуть на дно. 

“Ти тільки мамі не кажи”, – подумки звертається він до Сіріуса. – “Вона не витримає це розчарування.”

Сіріус не каже нікому, коли дізнається про смерть брата. Сіріус напивається в тій кав’ярні, де вони востаннє бачилися – трангрессує туди вночі зі своїм алкоголем, начаровує грозу і сидить. 

Вранці він прибирає калюжі і залишає на барній стойці кілька крупних магглівських купюр. 

Регулусу – сімнадцять, Сіріусу – тридцять сім. Між ними два роки різниці і нічого більше.

Регулусу – п’ять, дев’ять, одиннадцять, шістнадцять. Срібний лис і вкритий пилюкою заєць несуться між ними. 

Сіріус так нічого і не сказав мамі.

Він нікому не сказав.