Частина друга

Наближалося літо, а разом із ним і час випускних екзаменів. Пітер посилено готувався увесь цей час, а ще ходив на стажування в Старк Індастріз та патрулював нічне місто і намагався виглядати нормальним попри втому.

Ось зараз він сидів у майстерні вежі й безсоромно дивився на те, як містер Старк щось змінював у кресленнях на голографічному екрані. На рухи його сильних рук, звертаючи особливу увагу на пальці. В голові його крутилися думки явно не про екзамени і літо з друзями, не університет і не щось інше, про що можна було говорити в голос.

Йому уявлялося як ці руки, сухі теплі й мозолисті, обіймають за талію, трохи стискаючи, й підіймаються вище. Як пальці проходяться по ребрам, лоскочучи. А потім долоні переміщаються на спину й притискають його тіло до теплого тіла власника. Губи наставника знаходять його і м’яко зминають, породжуючи дрібних мурашок по спині.

– Піт, з тобою все добре? Щось ти розчервонівся. Може, змінити температуру на кондиціонері? – Занепокоєно запитав Тоні. Його очі бігали по червоному обличчю хлопця, ніби шукаючи причини його такого стану.

– Ні, дякую. Певно просто перевтомився, останнім часом такий завантажений графік, ледве встигаю нормально поїсти й поспати. – Паркер втомлено потер скроні й поклав голову на робочий стіл, обличчям від інженера. ще не вистачало, щоб той подумав щось зайве про юнака.

– Може все-таки підеш відпочинеш? Завтра вихідний, ти зможеш залишитися ще на день. Твоя кімната завжди готова, ти ж пам’ятаєш дорогу?

Авжеж Пітер пам’ятав куди йому йти, адже Старк сам показав йому. Й уточнив, що його кімната розташована так само, тільки на поверх нижче.  А ще встиг зкаламбурити у своєму стилі щось типу: “Якщо що, я знизу”. Тоді в голові хлопця щось дивно клацнуло, але він це проігнорував.

Було вже й справді пізно, але юнак все ще сидів за своїм столом і старанно робив вид, що не засинає на ходу. Йому не хотілося покидати майстерню, бо це означало, що він не зможе бачити містера Старка аж до ранку, або ж вечора, якщо у того є якісь плани. Паркер дуже дорожив кожною хвилиною, проведеною поруч із Тоні. Коли той щось натхненно пояснював хлопцеві, чи мовчки робив якісь розрахунки, звівши брови. Коли вони відпочивали, їли піцу та говорили про все на світі. Чи навіть тоді, коли чоловік дозволяв собі ті, трохи дивні, жарти, які змушувати його стажера червоніти.

Але цього вечора вони були обоє втомлені й робота йшла дуже повільно. Все ж не витримавши втомленого вигляду хлопця, інженер м’яко попросив його йти на гору відпочивати.

–  Вам би також не завадило відпочити, – Пітер не був би собою, якби змовчав. – Бо так буде не дуже чесно, якщо ви закінчите раніше мене. А що тоді завтра будете робити?

Усміхнувшись по-доброму, геній все ж погодився піти відпочивати. Трохи прибравши за собою робочий безлад, вони разом пішли до ліфтів. Старк думав, що вони зайдуть в різні й кожен відправиться на свій поверх і зустрінуться завтра вранці. Але Піт здивував його й цього разу, зайшовши до однієї кабіни і ставши поруч. Вже трохи сонний, він все ще намагався підтримувати розмову. Він виглядав доволі мило, що чоловік мимо волі задивися на нього, не помітивши що двері ліфту відчинилися на його поверсі.

Вийшовши, він попрощався й пішов до своєї кімнати справді плануючи сьогодні поспати.