у панянки гострі зуби

у панянки гострі зуби, доведуть тебе до згуби.

у панянки карі очі — не дивись, бо зразу врочить.

а на пальцях — кров і попіл: будеш мати з нею клопіт.

не цілуй її, не слухай: вона — матінка всім духам,

їхня донька, наречена; смерть тече у її венах.

в неї в косах — люті змії, утекти ти не зумієш.

як спіймає — все пропало, її руки — то кинджали,

серце — ватра серед лісу. затягне тебе до біса,

поцілує в мертві губи, прошепоче: «милий, любий,

прокидайся — сонце встало, піднімай своє забрало,

дай зніму твій обладунок, влию в горло гіркий трунок —

будеш жити в моїм царстві в радості і у багатстві.

мій хороший, мій вродливий, ось тобі вино і сливи,

хліб гарячий, мед, горіхи. моє серце, моя втіха

і журба моя незгасна». та панянка, знай, прекрасна,

та нутро її вороже — на людей вона так схожа…

зачаклує — їй під силу і колиска, і могила.

смерть і вічність — її сестри. слухай, парубку воскреслий,

поки спить твоя панянка, меч встроми в її горлянку,

голову знеси, а тіло — підпали, і щоб згоріло

прослідкуй, бо навіть попіл знов збереться за сім років.

…ніч крадеться, спить панянка. місяць дряпає фіранку

жовтим світлом, білим ликом. у коханця погляд дикий,

меч в долонях, в серці — мука. він здіймає свою руку —

три удари прямо в горло. і юнак, собою гордий,

полум’я несе в долонях. місяць за вікном червоний,

причаївся на сторожі, а вогонь кістки вже гложе.

вслід за ними у могилу падає юначе тіло.