Гліб поклав телефон на стіл і витяг ноги, муркочучи від задоволення і повністю виправдовуючи своє прізвище.
– Як добре, що скоро кінець зміни. Я ось що подумав. А може, у вихідні на риболовлю поїдемо усім загоном?
Командир 91 загону відірвалась від звіту і подивилась на годинник. Пів на восьму ранку.
– Ти хоч рибалити вмієш?
– А ви? – щось у голосі лейтенанта змусило жінку напружитись. Він що, у ній сумнівається?
– Малий, я рибалила з батьком ще тоді, коли тебе ще у проекті не було.
Ірина уважно оглянула Гліба і відклала звіт убік.
– Тебе щось турбує? Ти якийсь похмурий сьогодні.
Котик кивнув.
– Та не буду у нікому говорити про ту історію з автобусом. Якщо що, то ти відбувся усною доганою.
– Справа не в автобусі.
– А в чому ж тоді?
– У вас.
Відповіддю лейтенанту став здивований погляд.
– Вименіподобаєтесь. – випалив Котик, відсуваючись подалі на стільці.
– Ще раз і повільно.
– Ви мені подобаєтесь.
Король кілька секунд дивилась на нього, намагаючись обрати: перерізати йому горло кухонним ножем чи перекинути на нього підвісну шафу.
Чомусь голова спалахнула болем у потилиці: не таким сильним, як минулого разу, але все ще відчутним.
– Котику, сьогодні не перше квітня.
– Командире, а хто вам сказав, що я жартую?
– Глібе, давай зараз зробимо вигляд, що цієї розмови не було. Замовкни, доки не стало пізно.
– А як не замовчу, то що буде?
– Тоді ти на якомусь із завдань зовсім випадково зробиш помилку і мені доведеться звільнити тебе за статтею із частини, і я гарантую, що більше ти не знайдеш собі роботи за фахом.
І чому так болить голова? Ніби хтось вдарив по ній чимось важким. Та ще й цей клятий звіт. Вона все пише,пише, а він все ніяк не закінчується. Мабуть, треба відкласти його та зробити перерву.
Капітан налила собі кави, потяглась за блокнотом, відкрила і почала повільно перечитувати:
“Вдарити ії головою о шафу, потім сховати труп у коморі, вночі вивезти на пустир та спалити.”
У горлі утворилась грудка, яка ковтнулась із великими труднощами. То був почерк Гліба.
Король кинула швидкий погляд на Котика. Той сидів у телефоні і не звертав на неї жодної уваги. Годинник показував сім тридцять.
Гліб поклав телефон на стіл і витяг ноги, муркочучи від задоволення і повністю виправдовуючи своє прізвище.
– Як добре, що скоро кінець зміни. Я ось що подумав. А може, у вихідні на риболовлю поїдемо усім загоном?
Командир 91 загону відірвалась від звіту і подивилась на годинник. Пів на восьму ранку.
– Ти хоч рибалити вмієш?
– А ви? – щось у голосі лейтенанта змусило жінку напружитись. Він що, у ній сумнівається?
– Малий, я рибалила з батьком ще тоді, коли тебе ще у проекті не було.
Додати до улюблених