Ми ще зустрінемось

***Спогади***

Дивлячись на її посмішку здавалося що вона ось ось  торкнеться до мене, як колись у дитинстві.
-Мамо…
Вітальня, маєток герцога Розентлі.
-Мамо, мама дивись що я знайшла…
Дівчинка простягнула мушлю.
-Звідки вона в тебе?
-Я її сама знайшла, правда вона неймовірна?
Жінка тяжко зітхнула.
-Деля, я ж тобі говорила не ходити поки до моря. Ти ж знаєш, як ми з татом за тебе хвилюємося.
-Пробач.
-Добре, якщо пообіцяєш більше ніколи туди не ходити, благаю, будь обережною.
-Я просто хотіла…
-Аделіно!
-Авіро Марін буду вкрай уважною. Ваша душенька спокійна, матінко.
Леді Розентел підійшла до маленької скринці на каміні, діставши серце богині. Я рефлекторно торкнулась шиї та відразу відчула тепло кулона,що зараз тримала моя мама.
-Я рада що він у тебе.
-Мам ти про що?
-Да так дещо згадала
Я завмерла, боячись зруйнувати момент. На  мене дивилися очі ніби безмежний океан, очі на які можна дивитись вічність, очі які я більше ніколи не побачу.

***Кінець спогадів***

Це був всього лиш сон, але чуму тоді тах тяжко. Зігнавши вологу з очей, я встала. Час збиратися.
Від роздумів мене відволік чийсь голос.
-Леді Аделіно.
Дівчина вклонилася і тільки но відкрила рота, щоб знову розповісти нові чутки.
-О, Агнесо, ти вчасно сьогодні я одягну ту голубу сукню. Ти зібрала валізи.
Зазвичай я зрадістю послухала б що в світі коїться, але не цього разу.
-Так, пані.

***

-ТУК ТУК ТУК.
-Хто там?
-Це я прийшла забрати твою душууу.

Від безмежного щастя через мій від’їзд, братик привітав мене дверима по бідній лобній кісці. Яка чудом учіліла, якщо вціліла. Я притисла пальці до майбутньої шишки та виколистала примітивний заговір проти гематоми.

-Кас, щоб тебе чорти обібрали, ти вирішив мене навіки лишити в стінах цього дому, так знай я стану примарою і буду переслідуватиму тебе до кінця ТВОГО життя.

Він розсміявся та розкинув руки для обійм.  Ну а я звісно горда, але з цим чудом не бачитимусь цілих 3 тижні. Тому поки пробачу, але пізніше щось придумаю. Вмене буде для цього майже місяць. Я вже збиралась вибратись з його обійм. Але він зтиснув мене тіки сельніше.

-Аді, можеш не влізати ні в які пригоди поки мене не буде.
-Братику, мій милий та дорогий, ти про що я ж сама скромність.
-Я серйозно, бережи себе.

Кас випусти мене з своїх обіймів та підштовхнув до дверей.

-Пошвидше хочеш випроводити, свою любиму сестричку.
-Та таку любиму сестричку спробуй вигнати, мені іноді здається що в тобі живе чортеня, ще й таке вреднюче.
-Я теж тебе люблюю

***