for the first and last time

Етеншон! Це – переклад (та адаптація) вже існуючого фанфіку мого авторства на сумнозвісному роснявому сайті. Потрохи перебираюсь на україномовні платформи 🙂 Все буде Україна!

(The Neighbourhood – You get me so high)

***

Neither of us planned it

And for a long time I took it all for granted

I really thought we had it

But at the time it was more than I could manage

Печаль, яка осідає в легенях запахом чужого волосся. Остання зустріч не дуже й близьких, але абсолютно рідних душ. Або ж просто сумне порно зі смаком незвично дешевого пійла.

Той день зберігся в пам’яті як якась сонячна пляма в гущині з болі. Мовляв, до чого це все призвело? І що ж було, якби події розгорнулися інакше? Можливо, вуста б не потріскалися від вітру та укусів, своїх та чужих, сторонніх. Укусів, які б не з’явилися без поцілунків того, кого мав забути. Далекого, але безперечно рідного.

Взагалі слово «рідний» занадто потаємне та чуйне, сказати вголос – сором, неначе своїми руками рушити все те, що роками будувалося на взаємній недовірі. Проте, зважаючи на специфіку їх спільної справи, довіряти все ж таки доводилося. Тому й думки Чуї знаходилися у дисонансі намагаючись підібгати всі змішані почуття під одне конкретне слово. Удень Дазай міг бути ідіотом, телепнем, скумбрією, неадекватним суїцидником, але наректи його кимось таким, про що, боронь Боже, із дня у день ниє серце – тільки у себе в голові, під сімома замками.

Щипає губи, закладений ніс, у горлі наче хтось шкребеться. Хто в цьому винен? Точно не нежить.

«Одасаку мертвий», – перше що почув Накахара коли зустрів незвично мовчазного й розбитого напарника. Серце кудись впало не питаючи дозволу господаря. На кінчику язика з’явився кислий присмак тисячі невизначених питань, проте споглядання вічно докучливого придурка в такому стані змусило його прикусити. Серце знов про себе нагадало коли з болем стиснулось у грудях.

«Це ж як..? Дазай? Що сталося?»

У відповідь він нічого не отримав, але це вже й не так важливо. У будь-якому разі молодий виконавець з легкістю може зазирнути у засіки мафії та довідатись подробиці всякої справи. Важливо те, що на обличчі напарника миготять вологі доріжки. Спочатку Чуя подумав що Дазай потрапив під дощ, тому що той ніколи не плакав. Але, здається, ліміт мають і такі жорстокі люди як Дазай. Та й доща надворі не чутно.

Чуя уважно спостерігав за рухами мимовільного співрозмовника. Він важко дихав, занурюючись пальцями в густе хвилясте волосся, але більше не зронив ні краплинки сліз. У кімнаті витала атмосфера одкровення, і як же то було дико для дуету Подвійного Чорного. Адже ніколи при будь-яких обставинах вони не обмінювалися переживаннями й душевними муками, ніколи не плакались один одному у жилетку, тому що й друзями їх наректи було складно. Для Дазая саме Сакуноске Одасаку був другом, точно не Чуя.

Тяжко зітхнувши, Накахара все ж таки відлип від кухонної тумби що певний час служила йому опорою поки він споглядав за Осаму, який стрімко з’їзджає з глузду. Дивно те, що Дазай після того, що сталося (а Чуя підозрював, що це щось серйозне), прийшов саме сюди.

Рудому виконавцю ніколи не подобалася своя квартира. Він  віддавав перевагу головному штабу мафії, там же і зберігає більшість речей, дорогих і не дуже. Рішення придбати особистий куточок у Йокогамі прийшло досить спонтанно від надлишку грошей і бажання мати хоч якесь приватне життя. Але чогось затишного та душевного у власному будинку він не відчував. Накахарі подобався стильний дизайн квартири в чорно-червоних тонах, особливо маленька (влаштована під зріст господаря) кухонька, подобався вид із вікон, особливо Cosmo Clock 21 освітлене вечірніми софітами, але особливої прихильності він до цього місця не відчував. Іноді навіть ловив себе на думці про відразу до одинокого обійстя через вир емоцій після особливо важких місій.

Раптом мовчазний до того гість ворухнувся і зачудовано гмикнув. А потім ще один раз, а за ним вже й третій… Все-таки зриваючись на істеричний сміх, Дазай відкинувся на спинку дивана і закрив обличчя долонями, продовжуючи страшенно гиготати. У Чуї дрижаки пробігли по спині й у горлі пересохло. Він, не усвідомлюючи що коїть, метнувся кулею до напарника. Дивитися на горювання Осаму – убивче. У Чуї взагалі вуха заклало від незрозумілого бажання допомогти і втішити. Він сів на підлогу поруч із колінами Дазая, і, намагаючись зазирнути тому в очі, запитав:

– Та що з тобою? Гей, друже, може водички пийнеш? Скумбрія? Ну ж бо, глянь на мене, – слова потоком лилися кудись нагору, але належного результату не принесли. Швидко перебираючи в голові варіанти заспокоєння істерики і намагаючись вгамувати власний тупий біль, що звідкілясь узявся, рудий вирішив перечекати цю раптову бурю. Чуя знесилено остаточно вимкнув мізки, поклав свою голову на коліна напарнику, несміливо зминаючи чужі довгі ноги і влаштовуючись зручніше.

У будь-якій іншій ситуації Осаму б кепкував або ж насміхався з такої раптової ніжності, але Накахара зрозумів увесь масштаб трагедії, бо той взагалі ніяк не зреагував на дії рудого. Чуя, крадькома розглядаючи чужі тремтячі в німому плачі плечі, здогадувався, що зараз у душі його знайомого відбувається переворот.

Скільки вони так сиділи? Ніхто не скаже точно. Дазаю здавалося, що його істерика тривала від сили секунд п’ять, Чуя ж міг заприсягтися, що вони застигли в такому положенні щонайменше на три години. Коли схлипи з боку Осаму трохи стихли, Накахара виявив себе притиснутим щокою до стегна Дазая. Він мовчки сидів на підлозі і невагомо-заспокійливо погладжував того по правій нозі.

– Чуя… — надломленим голосом порушив тишу гість, – Давай нап’ємося…

Отакої. Рудий тяжко видихнув у дазаївське коліно і здивовано підняв брови. Він ліниво покопирсався у думках, згадуючи про наявність будь-якого алкоголю у своєму новенькому міні барі. Але, на жаль, після переїзду Чуя пив тут лише один раз. Все-таки піднявшись і стурбовано кинувши погляд у бік гостя, він пройшовся до заповітної шафки. Так, справді не густо — лише пляшка з-під віскі, що вже закінчується, і вишневий сік.

Сьогодні ніч видалася напрочуд місячною. З усіх джерел світла у домі лише самотньо світило бра, оскільки і так все було чудово видно. Принаймні господареві квартири точно. Дазаю ж, напевно, просто було начхати на освітлення, аби лише пережити особистий кошмар і забутися.

Сьогодні і Накахара спіймав себе на думці, що дуже він незвично чуйний і ґречний, ніби він зовсім не страшний Арахабакі з легенд, а той хто порушив у цей вечір його спокій — не ненависна всім серцем скумбрія, а хтось дуже важливий і потрібний. Тому Чуя мовчки виплеснув залишки віскі в широку грановану склянку, вкинув туди ж пару кубиків льоду з морозильної камери і подав цей нехитрий напій бідолазі.

– Ось, тримай, – неймовірно спокійно промовив він.

Осаму, ніби не вірячи такій добродушності з боку напарника, повільно прибрав долоні від обличчя, прийняв склянку і глянув ще вологими очами прямісінько в душу. Чуя відчув, як його нутрощі вмить охолонули, а дихання трохи збилося. Він ніколи не бачив червоних від сліз очей напарника. Вирішив не акцентувати на цьому уваги, спритно приховавши емоції та легкий ступор.

— Я схожу в цілодобовий магазин навпроти, а ти спершу прикінчи цей стаканчик. Повернуся за двадцять хвилин, засікай. І щоб нічого не чіпав і не зрушувався з місця, а то не хочу побачити на місці своєї квартири купу сміття, — сказав Чуя, глибоко всередині бажаючи, щоб його накази подіяли і цей ідіот навіть не намагався щось зробити з собою, боячись розправи від злого Чуї.

Темрява вечірньої Йокогами зустріла своє дитя з розкритими обіймами щойно він переступив поріг під’їзду. Теплий вітерець обдував стомлене і вмить змарніле обличчя Чуї, розтріпавши і без того неслухняні руді пасма. Накахара не був дурнем, тому чудово розумів, що перед людиною, яка прийшла до тебе в самий розпал руйнування своєї особистості, треба тримати обличчя та випромінювати позитив. Він, звичайно, не зобов’язаний, і може будь-якої миті випровадити непроханого гостя зі своєї обителі… Але рука не піднімалася. Та й переживає він за дурника, як би це не заперечував.

Чуя ніколи не заходив у куций супермаркет навпроти свого будинку. Не було потреби. Він рідко коли готував сам, віддаючи перевагу доставці з хороших ресторанів, а якщо й готував, то ставився до цієї справи з титанічною відповідальністю — закуповувався продуктами з елітного району міста. Що вже казати про алкоголь? Будь-який сомельє міг позаздрити досвіду Накахари.

Але все буває вперше, тому незабаром молодик виходить із цілодобової пристані дешевої продукції з двома набряклими від вмісту пакетами. Накахара вирішив затаритися класичним напоєм мафії — віскі (його улюбленого вина просто не було на прилавках, та й навряд чи він купив би цей ширвжиток) і нехитрою закускою у вигляді рисових чіпсів та горішків, бо часу й бажання на приготування такої-сякої темпури просто не було.

Натягнувши натхненну усмішку, навіть якщо на душі було фігово від усвідомлення, що завтра на роботу, а він збирається нажертися дешевим бухлом разом із заклятим суперником, до якого відчуваються почуття*, Чуя прямо-таки залетів у під’їзд, не встигаючи за призначеними ним же хвилинами. Як тільки ліфт видав тихе клацання, сповіщаючи про прибуття до призначеного поверху, Чуя наче обпечений підскочив до дверей квартири, яку спеціально не зачиняв. Підчепивши їх ногою і ввалившись у свою нору, він краєм ока глянув на годинник на стіні. 23:21. Запізнився лише на одну хвильку.

Дазай так само похмуро сидів на тому ж місці. Ось тільки склянка з льодом спорожніла, та й щоки його помітно розквітнули. Навіть куточки губ трохи піднялися в блаженній усмішці.

«Невже його так легко зносить від алкоголю? Чи це стрес так позначається на організмі? — думав думу Чуя, попутно знімаючи з себе верхній одяг. На відміну від Осаму, який був у своєму повсякденному робочому одязі та звичному чорному пальті (подарунок Морі Огая), Чуя ж виглядав дуже по-домашньому: сіре розтягнуте гуді, яке йому колись подарувала Озакі, та чорні спортивні штани без зайвих деталей. Звичні портупея та витончені костюми спочивали у шафі. Адже він удома, по суті, навіщо ж йому вбиратися?

Але мимоволі кинутий погляд на себе в дзеркало в передпокої змусив його зіщулитися від своєї безглуздості. Якби Дазаю було до цього, він уже триста разів зморозив би жарт про накахарівський зовнішній вигляд.

– Я прийшов, – без задньої думки сказав уголос Чуя, затягуючи пакети що ось-ось розірвуться на кухню.

— Вітаю вдома, — таким же буденним тоном відгукнулися з дивана, а Чуя мало не поперхнувся слиною. Він ніяк не очікував, що хтось відповість, а від того, що ці слова сказав ніхто інший, як Осаму Дазай, в душі відбувалася якась безпідставна революція.

Рудий з напускною незворушністю прочистив горло і почав розбирати свої покупки.

– Давай допоможу! — мигцем підірвалася з насидженого місця шпала під ім’ям Осаму Дазай і незграбно почимчикувала за господарем.

У його рухах було щось нервове, але обличчя не виражало нічого більше аніж, здається, щирого бажання полегшити роботу Чуї. Тому Накахара змилувався і дозволив Дазаю клопотати разом з ним, готуючись до їхньої першої спільної п’янки. Звичайно, вони і раніше пили в компанії один одного, але це було чимось вимушеним, і часто в компанії інших членів Портової Мафії.

Хвилини тягнулися наче патока, поки вони розкладали закуски по тарілках і дзвеніли пляшками в тісному просторі кухні. Осаму, вирішивши не морочитися, уперто відкоркував одну пляшку під обурене бурмотіння Чуї і почав сьорбати просто з горла. У того ледь очі на лоб не вилізли від такого нахабства, а Дазай у свою чергу хитро посміхався і витирав губи тильною стороною долоні.

Обстановка потроху розрядилася, розбавилася напруга доречними та не дуже жартами Дазая, тихими смішками Чуї та втомленими посмішками обох. Розслаблятися в компанії одне одного виявилося не так уже й дивно, навпаки — гармонійно та легко. Дазай, на диво, засунув усі свої сучі замашки кудись подалі, часто посміхаючись і по-доброму перетинаючись поглядом з Чуєю. Накахара просто плив за течією, віддаючись тихому мелодійному голосу, який чомусь вирішив сьогодні вночі перемити кісточки всім членам портової Мафії. Але щось у цьому було не так: Накахара відчував холодок, що розповзався мурашками по шкірі, коли Осаму згадував давно померлих співробітників, хоча всі в мафії знали, що Осаму Дазай — жорстока істота, яка не замислюючись убиває неугодних і не переживає їх смерті. Ніби приплескуючи настирливу мушку. Він не вважав життя чимось цінним, безтурботно граючи своїм і нехтуючи чужими. І те, що цієї ночі він взагалі про це розмірковує, змушує напружитися.

Але Чуя йому довіряє. Так, це безглуздо, вірити холоднокровному вбивці, який раптово з’явився на порозі чужого будинку, але в пам’яті рудого ще свіжа картина плечей цієї вічно невгамовної людини, що здригаються від плачу. Накахара за всі роки напарництва так і не зміг розгадати свого співрозмовника, але встиг досить притертись і звикнути. А звичка, як відомо, найстрашніше, що траплялося з людиною.

Розмовляючи і по-дружньому підначуючи один одного (а не як завжди), вони якось перебралися з кухні до вітальні, попередньо перенісши туди закуски з пійлом. На подив Чуї палений віскі не змушував нутрощі танцювати ламбаду, що часто буває, коли їхній господар п’є щось дешевше, ніж Шато Марго. Дазаю ось теж все дарма: той з розчервонілими щоками і скаженою жестикуляцією розповідав про якогось поручителя, ім’я якого Чуя благополучно забув.

— …і ти уявляєш, цей сучий син наважився втекти після всієї херні, що накоїв!

Чуя зиркнув на циферблат. 2:43.

— …авжеж Морі послав по його душу, та ще й такий витончений спосіб придумав, я теж спробував би так померти, але це досить боляче…

— Дазай, — піднявши помутнілий погляд, м’яко заткнув того Чуя. Осаму, ніби відчув негаразд, вмить змінився в обличчі. Обійняти і плакати, як то кажуть.

— Що відбувається? — рудий анітрохи не вагаючись підвівся на ліктях і як міг подивився співрозмовнику в очі. Той вмить знітився.

«Трясця, він милий, коли геть п’яний», — промайнуло в думках, але Чуя був занадто зайнятий, щоб зараз сперечатися з самим собою.

Дазай рвучко зітхнув, смикаючи краєчок вже сповзаючого бинта. Тільки зараз Накахара осягнув, що той без буденної пов’язки на оці. Підозри зросли до неймовірних масштабів.

— Я точно знаю, що щось відбувається з тобою. Ти прийшов до мене, хоч ми ніколи так близько не спілкувалися. Ти заявив, що твій найкращий друг мертвий, а тепер як ні в чому не бувало згадуєш колишні часи та розпиваєш віскі. Такого не буває. Тільки не з тобою, — з натиском випалив Чуя, свердлячи свого гостя суворим поглядом, — Поділися зі мною, не чужі люди… — а ось це було сказано зовсім невпевнено.

Але Дазая, як не дивно, вразило. Його очі відразу потемніли до звичного шоколадного відтінку: задумався. Потім він різко стрепенувся, схопив перші дві пляшки, що попалися, одну з яких тицьнув Чуї під ніс з коротким «Пий!», і сам у два ковтки осушив другу. Рудий, зрозумівши, що і йому так варто зробити, перекинув голову назад і жадібно припав губами до шийки пляшки. Алкоголь практично потік по венах, а голова ставала дедалі більше хмільною.

Відірвавшись від напою, Дазай важко подивився на Чую. Той же, нічого не розуміючи чи то від абсурдності ситуації, чи то під високим градусом, наважився і потягнувся рукою до потилиці співрозмовника. Трохи стиснувши його волосся, Чуя змусив їх лоби зіткнутися, таким чином бездоганно ловлячи погляд Осаму і розрізняючи навіть дрібні деталі райдужної оболонки його очей.

— Колися… —  низьким голосом прохрипів він.

Дазай, не вагаючись, відповів:

— Я йду з Мафії.

І все. Ніякого «можливо» або «спробую», а точне «йду». Наче це — раз плюнути. Як два пальці об асфальт. Наче це щось буденне, простецьке, як викурити цигарку або ж випити горнятко кави.

Спочатку Чуя скептично хмикнув, ігноруючи апокаліпсис із емоцій у собі. Але потім він подивився на змученого чоловіка. Дазай поглядом ніби благав щось зробити або сказати, про що Накахара гадки не мав. Серце розривалося від раптового усвідомлення та близькості цієї дивної людини.

— Це… — з тривогою в голосі почав рудий, — Ти остаточно вирішив?

— Остаточно, ​​— видихнув йому прямо в обличчя Дазай. Було видно, що йому дуже складно і… боляче? Сумно? Паршиво? Все те, що зараз відчуває Чуя?

— І безповоротно…? — більше стверджуючи, ніж питаючи, заворожено видавив із себе Чуя.

— І безповоротно, — майже в губи напарникові прошепотів Дазай, слабко і змарніло прикриваючи очі.

Чуї хотілося розревітися, наче він соплива дівка, яка щойно отримала відмову від хлопця своєї мрії. Чи то алкоголь у венах, чи надмірна сентиментальність моменту його занапастила. Він не знав, що відчував при цій незручній (але, безсумнівно, потрібній) розмові Дазай, але готовий присягнутися, що той тремтів.

«І як же ти це собі уявляєш? Це було останнім бажанням Одасаку? А як же я? А як же ми?» — усі ці запитання він залишив із собою. Вимучив лише коротке:

— Розумію.

Дазай, не вірячи, розплющив очі, гарячково обмацуючи і погладжуючи в якійсь невмілій манері свого друга, в результаті все-таки притискаючись всім своїм худорлявим тілом до тіла маленького, але жилавого юнака.

— Спасибі, спасибі, спасибі, Чуя, спасибі, спасибі, спасибі… — плутано і схвильовано повторював він кудись у маківку, потім у скроню, в щоки, лоб…

Чуя ж, ніби терплячи ласки від улюбленого і єдиного величезного собаки, який незабаром буде відправлений на усиплення, піддався цьому незрозумілому пориву напарника, тихо вмираючи зсередини. Зараз шматочки пазла склалися в голові, породжуючи коктейль із дикого розчарування та «передчуття» швидкої розлуки. Чуя плюнув на свою гордість з високої дзвіниці, таки визнаючи, що любить цього суїцидального маніяка, і щойно зараз йому витончено розбили серце. На жаль, у них все закінчилося, навіть не розпочавшись.

А Дазай все дякував за щось, поки він дозволив собі безвольно повиснути в обіймах і флегматично спертися щокою на чуже плече. Він уже не пам’ятав, як гарячі дотики Осаму переросли у легкі розквітаючі поцілунки, якими тепер була усіяна його маківка зі сплутаним волоссям. Чуя також не пам’ятав, як і коли він почав тягнутися у відповідь за цими поцілунками, що перекочували на рум’яні від спирту щоки та ніс, на вічно насуплене чоло і сонні очі. Його нутрощі заповнилися чимось солодким-солодким, аж нудотним, щоб трошки відстрочити загибель і так уже черствого серця.

— Осаму, — чи в пориві почуттів, чи в п’яному помутнінні шепоче Чуя. Дазай його цілує за кілька сантиметрів від губ.

Напарник наче чекав на це, різко втягнув повітря і торкнувся нижньої губи. Спочатку невагомо, ніби боячись обпектися, потім наполегливіше, трохи відтягуючи на себе. Чую немовби підмінили. Він млів від кожного руху, дедалі міцніше чіпляючись пальцями за безглузде пальто Дазая. Коли Осаму розмашисто пройшовся язиком по губах і різко вкусив, Накахара не зміг стримати короткий, але приємний слухові стогін.

Куточки вуст Дазая смикнулися вгору, Чуя це відчув, хоч його очі були закриті, і він мимоволі розплющив їх. Краще б цього не робив, адже подих сперло: він уперше бачив так близько вії, вилиці, все обличчя Дазая, від чого густо почервонів і шумно відсторонився від поцілунку, не даючи гостю проникнути язиком до рота.

Накахара втупився в Осаму, незрозуміло сидячи в обіймах і згоряючи від сорому. Щіки Осаму теж розпашіли, і він дивився на Чую так, наче бачив уперше.

Чуя, проковтнувши слину і все ще не вірячи в те, що відбувається, першим порушив тишу. Він ніяково розплющив рот і з натиском пропустив у себе язик Дазая. Осаму, мляво хмикнувши, все ж таки дозволив їхнім язикам сплестися.

Спекотно, душно, гаряче. Руки безладно бігали то на чуже обличчя, то на шию, то опускалися нижче і хапалися за боки, притискаючи до себе і не відпускаючи ні на мить. Подвійний Чорний ніби спустили з ланцюга: вони хтиво цілувалися, все ще не наважуючись зняти одяг один з одного, але голосно прицмокували і час від часу стогнали, коли чужі ікла зачіпали і покусували, залишаючи залізний присмак. Дазай, навпомацки знайшовши лівою рукою щоку Чуї, ніжно погладжував великим пальцем вилицю, наче вибачаючись за укуси чи щось інше.

Вони б ніколи і ні за яких обставин не зайшли далі цього, але хміль у голові, що набатом стукав у скронях, дозволив Чуї спочатку м’яко відсторонитися, а потім взагалі опинитися на колінах у Осаму. Завтра буде соромно та боляче, але йому начхати. Якщо це востаннє коли вони взагалі бачаться, він готовий помучити себе.

Дазай погладжував боки Накахари, наче тримав не суперника, а дорогоцінний скарб. Від такої пози Чуя виявився трохи вищим за Дазая, тому він, сильно не роздумуючи, торкнувся язиком Адамового яблука рудого. Той трохи задерся на колінах і став частіше дихати. Чарівно.

Залишивши на чужій шиї вологу доріжку і знайшовши губами пульсуючу жилку, Дазай легенько торкнувся її кінчиком язика. Чуя закинув голову сильніше, і, чорт, як це сексуально. Накахара явно почував себе не у своїй тарілці, але тримався упевнено. Він так і не дізнається, що в той момент в очах Осаму він здавався найкрасивішим чоловіком на всьому білому світі: руді локони, що естетично обрамляють ідеальне обличчя, рожеві щоки, важкий погляд і не менш важке дихання.

Чуя трохи напружився, коли відчув чуже збудження крізь тканину штанів. Але, відкинувши всі забобони та розумні думки, він мимоволі сам збудився до шуму у вухах. Забинтовані кисті рук суперника проникли під гуді, огладжуючи ребра і впалий живіт. Накахара від хвилювання підсів ближче, обхоплюючи пальцями пасма каштанового волосся, притискаючись чолом до чужої голови. Він рвано видихнув біля вуха напарника і зрозумів по здивованому зітханню того, що вуха — слабке місце Дазая.

Задоволений собою, Чуя уткнувся носом Осаму у скроню і інстинктивно пройшовся язиком по червоному від збудження вушку. Руки того, у свою чергу, намацали під худі соски, ніжно згладжуючи їх і солодко відтягуючи.

Вони застогнали в унісон.

«Блять», — подумав Чуя, смикнувшись до чужого пальта і нетерпляче його стягуючи.

«Охуїти», — подумав Дазай, різко витрушуючи рижика з сірого гуді.

Відкинувши кудись чорне пальто і гуді, Чуя знову притулився до кучерявої голови, глибоко вдихаючи дурманливий запах волосся напарника. Ні, вони не пахли якимось шампунем з ромашками, вони мали запах самого Дазая. Чуя б навіть не сказав, що його патли взагалі були чисті. Але рудого все більш ніж влаштовувало: він запам’ятовував кожну дрібницю, кожен подих, кожен сантиметр шкіри.

Подушечки пальців плавно сковзнули на сорочку, нетерпляче розстібаючи ґудзики, тоді як суїцидник плавно торкався спини, лопаток, плечей Накахари. Краватка разом із сорочкою незабаром полетіли вслід за російським воєнним кораблем.

Дазай знову зловив губи Чуї своїми, цілуючи вже сміливіше і власніше. Чуя у пориві почуттів мимоволі зробив фрикційний рух, тут же густо почервонівши і вкрившись сиротами.

— Продовжуй, — прошепотів Дазай, зручніше перехопивши хлопця.

Він, не церемонячись і нібито не соромлячись, вчепився пальцями за стегна рудого, плавно водячи по всій їхній ширині і зупиняючись на сідницях, злегка їх сминає, благо, тканина штанів податлива. Чуя, знітившись, все ж таки виконав прохання.

Накахара плавно рухався, ловлячи плутане дихання, відчуваючи чужі руки на своєму тілі і губи на ключицях. Осаму безперервно цілував, допомагаючи руками напарнику, але не ставив позначок. Можливо, він думав про те, що вже завтра ці позначки будуть Чуї огидні.

Накахара плутався в бинтах, що вже безладно звисали з тіла партнера, невдоволено відтягуючи їх у різні боки. Але, ніби схаменувшись, він несміливо відлинув і подивився в котячі очі Осаму.

— Можна…? — Чуя зиркнув на бинти.

— Так, — напрочуд спокійно відповів той.

Чуя від хвилювання і від якогось сумного почуття всередині мало не забув як правильно дихати. Але під очікуючим поглядом Дазая все ж таки зважився торкнутися тих клятих бинтів.

Насамперед дбайливо розмотав шию. Як і очікувалося – країнгуляційна борозна. Дурень, все-таки і так намагався…

Не відчуваючи нічого, крім ніжності, він дбайливо торкнувся губами цього страшного сліду. Дазай здригнувся, але Чуя все одно продовжив. Цілуючи шию, Накахара сліпо намацував бинти навколо корпусу, акуратно розмотуючи їх. Після того, як останній бинт упав на підлогу, рудий окинув коханця оцінливим поглядом.

Не таке вже й худе тіло (Накахара завжди думав, що під декількома шарами одягу там ховається скелет), трохи гострі риси, нічого незвичайного. У самого Чуї тіло цікавіше буде. Але чомусь погляд не хотів відриватися від грудей, що здіймаються, м’якому на дотик животу (Чуя знає: у цей момент він проводив по ньому подушечками пальців), і випираючих тазових кісточок. Єдине, що могло псувати загальне враження — тонкі шрами від лез. Вони були всюди: і на ключицях, і на плечах, на боках, особливо багато на грудях.

Чуя, забувши, що за ним спостерігають, обережно взяв його ліву руку і провів долонею по, як він зміг визначити, досить свіжим шрамам. Йому було відверто начхати на те, як ці шрами виглядають, але його з’їдало зсередини почуття провини, що незрозуміло звідки взялася, ніби кожну подряпину зробив не сам Осаму, а Чуя, найжорстокішим способом.

— Не подобається? — з гіркотою та вимученим сміхом подав голос Дазай. Накахара, який не очікував, що хтось висмикне його з роздумів, здивувався. Потім він невдоволено насупив брови і нищівно подивився на напарника.

— Я щось подібне сказав, Дазай? — він, зітхнувши, сповнений роздратування, присунувся і по-дитячому чмокнув того в лоб. Дазай тихо засміявся.

— Гаразд, мовчу, — відповів він і почав розглядати привабливе тіло партнера, вивчаючи його з нового боку.

Чуя ж плавно цілував кожен сантиметр шрамів, особливо уважно ті, що були на руках, прислухаючись до кожного зітхання Дазая, боячись зробити боляче чи неприємно. Але Осаму тільки в задоволенні закочував очі, особливо тоді, коли Накахара дійшов вологими поцілунками до живота.

І тут-то і настав час ніяково м’ятися і соромитися, але Чуя, сам охренівши від своєї сміливості, безпардонно накрив долонею чуже збудження під штанами. Осаму мимоволі подався вперед на ці відчуття, явно відчуваючи дискомфорт, але Чуя нахабно скинув його руки, що метнулися до ширинки, і сам почав млосно, неприховано вульгарно та повільно розстібати блискавку. Він розумів, що зараз уперше в житті так торкатиметься іншого чоловіка, але від цього зовсім не відчувалася огида. Навпаки, Накахарі подобалися чуйність партнера з яким перебував на рівних, і незрозуміла цікавість упереміш з нетерпінням. О, і так, звичайно, він не міг не визнати, що це все разом дико заводить.

Повільно і не дивлячись запустив долоню під спідню білизну, відчуваючи волосся і чоловічу збуджену плоть, Чуя ледве втримався, щоб не застогнати разом із Дазаєм. Стогін не був дзвінким та гучним, але все одно розігнав кров по тілу, змушуючи її прилити не туди, куди треба. Рудий у цей момент зрадів, що перебуває у вільних штанях. Проте він не поспішав приділяти увагу своєму збудженню, насолоджуючись видом тремтячого від дотиків Дазая. Він уважно стежив за чужим млосним поглядом і будь-якими змінами в його обличчі, спрямовуючи свої рухи так, щоб було приємно.

— Чуя… — затяжно промовив він, наближаючись до губ і вимагаючи поцілунку. Накахара не противився, з неприхованою насолодою припадаючи до вуст Дазая.

Чуя відчув, як Осаму потягнувся до його збудження, легенько стиснув крізь тканину. Приємно, проте мало. Той, немов почувши думки партнера, легким рухом руки приспустив одяг і, цілуючи зажмуреного Чую в щоку, обхопив член своїми довгими пальцями. Щоб бути ближчим, Чуя, нервово видихнувши, закинув ліву руку Дазаю на плече.

Вони дивилися один одному у вічі, думаючи про однакові речі, але з абсолютно різних точок зору. Дазай, мабуть, уже з цих хвилин намагався стати хоч трохи кращою людиною; Чуя ж в свою чергу чудово знав про всі його вади, але без сумнівів їх приймав. Можливо, якби вони зустрілися зовсім за інших обставин, їхні стосунки були набагато теплішими. Але зараз, ловлячи плутане дихання один одного і ніжно водячи носом по кожному сантиметру обличчя, вони ні про що й не шкодували.

Дазай великим пальцем огладив пульсуючу голівку, тому Чуя, нетерпляче прошипів і втиснувся в партнера, вимагаючи більшого. Вони рухалися то плутано, то спонтанно, переплітаючи липкі від мастила пальці і одночасно приносили задоволення один одному. Чуя ненароком скосив погляд униз, і, господи, несподівано усвідомив, який же він пропащий гей, якщо йому до спазмів у животі подобається вигляд двох членів у долоні.

«Закляті суперники схрестили мечі», — з’явилася тупа думка ще в п’яній голові, змушуючи Накахару пирснути.

— Що таке? — одразу ж перепитав захеканий Дазай, і Чуя підтвердив свій висновок про власну орієнтацію, бо йому подобався вигляд такого Осаму.

— Нічого, продовжуй… — потягнувся до губ він, прикушуючи нижню.

Плин часу вже давно загубився, як і самовладання, тому вони безладно рухалися, не припиняючи рухів рук. Чуя, вже наплювавши на все, по-блядськи штовхався в руку напарника. А той і не проти, лише підбадьорює бажання Чуї, ласкаво стискаючи його стегно і кусаючи за шию. Накахара теж не відставав, дражнив язиком мочку вуха і слабо в нього підстогнував.

Природного мастила виявилося замало, тому Дазай крадькома зупинив рухи Чуї, і, наче заворожений, пройшовся вологим язиком по липких пальцях чоловіка, опалюючи гарячим диханням.

— Ти що… — розгубився Чуя, адже він щойно цими пальцями…

— Все одно, — Дазай знову вибагливо направив вологу руку туди, звідки і взяв, і наполегливо провів нею по всій довжині партнера.

Чую несподівано пронизала наче тисяча поколювань, і він зі зчепленими зубами відкинув голову назад, протяжно зітхаючи. Але кінчити йому не дали, ніби ненароком стискаючи.

— Якого…? — хотів би він обуритися, але не встигає.

Дазай, м’яко перебираючи реберця Чуї і цілуючи набряклий сосок, не поспішаючи продовжив оргазм партнера.

Чуя вдоволено простогнав, закушуючи вушко Дазая і змушуючи того рвано видихнути кудись собі в плече. Потім він відчув приємну насолоду і липкість у своїй руці, провалюючись у сон і не сприймаючи все, що відбувалося за межами його розуму.

***

Бам-бам-бам. Щось наполегливо вдаряє його по потилиці, стає причиною дзвону у вухах. Голова розколюється, тіло ломить, у роті наче хтось здох. Чуя, тихо вилаявшись собі під ніс, зволив відкрити очі.

Яким же було його здивування, коли він виявив поруч мирно спляче обличчя суїцидального маніяка. Волосся того сплуталося, мило прикриваючи зворушливі вії. Його безтурботний сон настільки справив враження на Чую, що він мимоволі відмовився від своїх найближчих планів і просто невірячи вирячився на цю картину.

«Осаму Дазай у моєму ліжку. Приїхали», — чи з гордістю, чи з відразою подумав Накахара, все ж таки відлипаючи від диванної подушки.

Він покосився на той самий настінний годинник. 8:09. Чудово, на роботу він уже спізнився.

Перегнувшись через бильця дивана, намагаючись не розбудити свого гостя, він намацав на кавовому столику свій смартфон. Як не дивно, повідомлень чи пропущених дзвінків не було. Тому Чуя сміливо відписав начальству «Вибачте, але я захворів» і знову відкинувся на тверду диванну поверхню.

Сон напарника був міцним, ніби за цю ніч він відпустив усі свої гріхи, в нагороду отримуючи приємні сновидіння та зберігача його спокою в особі Чуї Накахари. Дазай був зовсім без одягу, але це практично не бентежило, навпаки, гріло і віддавалося чимось теплим усередині. При світлі дня всі шрами були виразнішими, тому Чуя, посилаючись на жалість до цієї людини, м’яко окреслив великим пальцем його вилицю, плутаючи пальці у волоссі і вдихаючи чужий запах. Вперше та востаннє.

Чуя знову засинає, повністю забиваючи на ранкову рутину. Адже більше такого не буде, тому варто брати те, що дають. Його рука не переставала ласкаво гладити плечі і шию далекої, але все ж таки по-дурному коханої людини.

I had all my motives

 I didn’t know they wouldn’t mix

 With your emotions