Поцілунок темряви: Перша зустріч

Коли на небі світить повний місяць, коли ніч огортає місто, темрява виходить на полювання у пошуках відчайдушних людських душ. І лише один день на рік, у Ніч Усіх Святих, коли на небі світить криваво-червоний місяць, сам Князь Темряви спускається на землю в пошуках тієї самої душі.

***

Хесу стояла на мосту, а по щоках текли сльози.

– Як же я ненавиджу це життя! Чому, чому це відбувається саме зі мною. За що ти так зі мною? – Хесу кричала задерши голову до неба. – Чорт забирай, ненавиджу, ненавиджу цей світ!

– Тихіше, не галасуй.

Хесу здригнулася від несподіванки. Позаду неї стояв старий.

– Не галасуй, інакше вся погань злетиться сюди.

– Що?

– Сьогодні ж День Усіх Святих, хіба не знаєш.

– І що з того? – крізь сльози спитала Хесу. Їй і так було погано, а ще цей старий пристав і каже всяку маячню.

– Цієї ночі править нечисть. Сам диявол нишпорить у пошуках відчайдушних душ і забирає до себе в пекло. Треба бути тихішим, щоб він не почув.

– Добре, я буду тихіше, – прошепотіла Хесу. Вона сказала це, щоб старий відстав від неї.

– Я кажу правду. Я одного разу зустрів його.

Хесу вирішила ігнорувати його. Може, так старий зрозуміє, що їй це зовсім не цікаво, і що вона хоче побути на самоті.

– Я був тоді молодий. – Старий продовжував, не звертаючи на неї увагу. – Пам’ятаю на той час я любив ризикувати. Іноді виходило заробити непогані гроші, але мені було мало. Я хотів більше. Якось я заборгував банді величезну суму грошей. У мене було два варіанти або віддати борг, або вони вб’ють мене. І тоді я зустрів Його. – Може старий і був психом, але Хесу мимоволі почала слухати історію. – Він виглядав як звичайна людина, ось тільки аура у ньго була інша, сильніша. Тоді він запропонував мені укласти з ним угоду.

– І ви погодились?

– Звичайно, пропозиція була дуже привабливою. Ось тільки плата була високою. – Старий замовк, занурившись у спогади.

Хесу було цікаво, тому вона набралася сміливості потривожити його.

– І що ж він попросив натомість?

– Душу. – Старий дивився на неї порожнім поглядом.

Хесу все ж таки вирішила, що старий збожеволів. І вона звичайно не повірила у старі казочки, але послухати було цікаво. Хоч трохи змогла відволіктися від своїх проблем.

– Думаєш, я все це вигадав, так.

– Чесно кажучи. Звучить якось все нереально. Нечисть, диявол, угода – це дедалі більше схоже на фільм, ніж на життя.

– Ось побачиш, він прийде. Він усе чує. Він чує, як кричить душа зневіреної людини. Я на собі це вже випробував одного разу і не побажаю таке нікому. Будь обережна зі своїми бажаннями цієї ночі. Адже він чує тебе. Я це відчуваю.

– Ви що екстрасенс?

– Ні. З того самого дня, коли я підписав контракт, я відчуваю його присутність. Це важко пояснити словами. Тебе огортає страх, а вогонь обпалює зсередини. – Старий почав важко дихати. Видно, що йому було боляче. – Серцебиття настільки частішає, що повітря не вистачає, і ти задихаєшся.

– Може вам швидку викликати? – Хесу занепокоїлась, раптом старому погано.

– Ні не треба. Щороку це відбувається зі мною. Лише один день, але цей біль треба витримати. – Обличчя старого спотворилося від болю.

– Може все-таки лікаря? – Хесу підбігла до нього та схопила за плечі. Вона не знала, що робити, адже з нею таке вперше.

– Не варто. Запам’ятай, як би тобі не було важко, – старому було важко говорити, але незважаючи на біль, він продовжував, – скільки б перешкод на твоєму шляху не траплялося, ні в якому разі не погоджуйся на угоду. Вона погубить тебе. Пообіцяй мені, що ні за що не погодишся, не за яких обставин.

– Добре, я обіцяю. – Хесу запанікувала. Вона не хотіла, щоб старий помер прямо у неї на очах. Вона підбігла до сумки за телефоном, яку кинула на асфальт. – Я все ж таки зателефоную…

Але коли Хесу обернулася, старого й сліду нема.

– Де він? Адже щойно був тут. – Хесу озиралася на всі боки, але його ніде не було, тільки машини одна за одною пролітали повз неї. Хесу лягла на перила і нудно дивилася в далечінь. – Здається, я збожеволіла. Більше не питиму соджу.

***

В цей час на одному з дахів міста стояв Володар Темряви і слухав шепіт і крики людських душ. Безліч голосів долинали звідусіль. Але серед них він має знайти той єдиний голос, який ладен продати душу.

“Гей, чому ти так поводишся. Дай мені грошей…”

“Я хочу виїхати з цього клятого міста…”

“Як же хочеться обійняти його…”

“Бро, може по склянці соджу…”

“Я готова продати свою душу аби більше не проживати таке нікчемне життя”

– Дурне дівчисько. Кидається такими словами, навіть знаючи, що її можуть почути.

“Я більше не хочу так жити. Вже, краще померти”

– Що ж ти за янгол-охоронець такий. – На даху висотки з тіні вийшов той самий старий. – Твоя підопічна просить допомоги у самого диявола, а ти палець об палець не вдарив. – Князь Темряви повернувся до нього, щоб дивитися йому прямо в очі.

– Я зробив все що міг. Сподіваюся, вона зробить правильний вибір.

– Прикинувшись ненормальним старим і нарозповідавши їй всяку маячню, в яку вона, за твоїм задумом, повинна повірити, ти думаєш цим допоміг їй?

– Я з нею від її народження. Мені краще знати, як їй допомогти і як вплинути на її рішення.

– Роби, як знаєш. – Князь Темряви був роздратований. Найбільше у своїй роботі він не любив спілкуватися із силами добра. – Я думаю, тобі не варто нагадувати, що після підписання контракту ти маєш назавжди зникнути з її життя.

– Вона не підпише.

– Попереджаю лише один раз. За умовами договору її душа належить мені.

– Якщо підпише. – Наполягав на своєму ангел. Але побачивши червоний блиск у очах Князя, здався. – Я зрозумів тебе. Я піду, якщо вона підпише контракт з тобою.

***

Хесу стояла на мосту і дивилася на гладь річки, у відображенні якої мерехтіли вогні нічного міста і відбивався місяць.

– Місяць прекрасний сьогодні. Ви так не думаєте?

Хесу обернулася на голос. Перед нею стояв молодий хлопець одягнений у все чорне. Він був дуже гарний з правильними рисами обличчя.

– Що? – Хесу не могла відвести погляд. Він був надто привабливим. Вона не відразу зрозуміла, що продовжує таращиться на нього.

– Ви плачете? – він простягнув руку, щоб витерти сльозу, що скочується, але Хесу, помітивши це, поспішно почала витирати обличчя.

– Ні, я вже не плачу. Не знаю чому сльози продовжують йти.

– Поганий день? – з цими словами, він простягнув хустку.

– Дякую, – Хесу несміливо прийняла хустку. – У мене справді видався поганий день.

– Кинув хлопець? Чи з роботи звільнили?

– Все відразу.

– Хочете про це поговорити?

– Ні.

– Іноді легше поділитися своїми проблемами із незнайомцем, ніж із кращою подругою.

Хесу согласно кивнула. Їй справді треба було комусь виговоритися.

– Мене сьогодні звільнили з роботи, навіть зарплату за минулий місяць не заплатили. Я була пригнічена. Мені була потрібна підтримка. Я дзвонила своїй подрузі, але вона не відповідала і хлопець теж, тож вирішила піти до нього додому. – Хесу легко розповідала незнайомцю про те, що з нею сталося. Вона сама здивувалась цьому, але її вже було не зупинити. – Але коли я прийшла, то застала його в ліжку зі своєю найкращою подругою. Розумієте, за один день я втратила все: роботу, хлопця, подругу. А завтра ще за оренду квартири треба заплатити інакше мене хозяйка виселить, і я залишусь без житла. – Поки Хесу виливала душу, незнайомець спокійно стояв і слухав.

– Ви, мабуть, думаєте, що я нікчемна. – Хесу стало ніяково після своєї промови.

– Зовсім ні.

– Просто мені нічого не давалося легко. Мені доводилося постійно боротися. Я ніколи нікому не жалілася і тримала все у собі. Але я втомилася бути сильною.

– Я вірю, що ви дуже сильна. І вам під силу впоратися з усим цим, потрібно лише трохи постаратися.

– А я більше не хочу бути сильною. Я все своє життя борюсь. Я втомилася. Хочу жити безтурботним життям, не думаючи про те, де дістати гроші на їжу чи ще щось.

– Тоді… якби ти мала шанс загадати одне єдине бажання, щоб ти загадала?

Хесу замислилася.

– Напевно, я побажала б гроші.

– Гроші? – незнайомець здивувався. – Чому?

– Так, гроші, а чому б і ні. В наш час все упирається в гроші: їжа за гроші, житло за гроші, навіть кохання можна купити за гроші. Якщо у тебе проблеми, то точно у всьому винні ГРОШІ. А якщо потрібно вирішити проблему, то в цьому теж допоможуть вони. Тому без вагань, я б побажала гроші.

– Значить, ти справді хочеш саме цього?

– Так.

“Яке розчарування, – подумав Князь Темряви, – ще одна нікчемна душа, з банальними бажаннями”.

– Я сподівався почути оригінальнішу відповідь, але якщо ти дійсно цього хочеш, то я можу допомогти.

Хесу засміялася.

– Жартуєш? Ти що мільйонер, котрий займається благодійністю. Нізащо в це не повірю. – Хесу продовжувала сміятися, але побачивши, що незнайомець серйозний, заспокоїлася. – Мабуть, не жартуєш.

– Я не жартую такими речами. Я справді можу допомогти.

– Як?

– Мені досить клацнути пальцями, і ти отримаєш усе, що тільки забажаєш.

– Серйозно? – Хесу не вірила. Вона подумала, що хлопець божевільний. – Ще один ненормальний. Мені сьогодні щастить на таких, як ти.

– Не віриш.

– Послухай, – Хесу зітхнула, – я дуже вдячна, що ти мене вислухав. Мені справді стало трохи легше.

– Перш ніж ти зробиш неправильні висновки про мене. – Він перебив її, не давши закінчити речення. – Дозволь тобі дещо показати.

Одне клацання пальців та машини завмерли на місці. Навіть птах, що пролітав повз, застиг у повітрі.

– Що відбувається? – Хесу кілька разів протерла очі, але час справді ніби зупинився. Навіть сильний вітер на мосту стих.

– Це ще не все.

Очі незнайомця стали вогненно-червоними і птах, що застиг поруч з Хесу вмить спалахнув червоним полум’ям. Хесу скрикнула від переляку.

– Що ти щойно зробив? На…навіщо…

Ще одне клацання пальців. І все повернулося на круги свої, крім птаха. Він впав до ніг Хесу, продовжуючи згоряти у вогні.

Хесу позадкувала назад. Через страх, що огорнув її, вона не могла нічого сказати. Вона не хотіла вірити, але побачене було надто реальним. Єдине про що вона могла думати це “Бігти”. Вона різко зірвалася з місця і щосили бігла у бік свого будинку. Хесу знайшла сміливість обернутися, щоб переконатися, що незнайомець її не переслідує. Він стояв на тому самому місці. Але раптом Хесу врізалася в когось і впала.

– Вибачте, я…

Піднявши голову, вона побачила того самого незнайомця, від якого щойно тікала.

– Але ж ти був там… Як ти? – Хесу не могла підібрати слова. Він дивився на неї холодним, абсолютно бездушним поглядом.

– Тут надто шумно та холодно. Я думаю, нам варто перейти у більш тихіше місце.

Навколо них усе попливло і буквально за секунду вони вже були у її квартирі. Хесу схопилася на ноги.

– Х-хто ти? Що ти, чорт забирай, таке?

– Грубо, але на перший раз я тебе пробачу.

– Боже, я здається божеволію. Такого просто не може бути.

– При мені попрошу ЦЕ слово не вимовляти.

– Що? Так, послухай, я не знаю хто ти чи що ти таке, чи реальний ти взагалі, чи це все плід моєї уяви. – Хесу намагалася знайти реальне пояснення всьому, що з нею зараз відбувається. Вона згадала того дивного старого на мосту. – Точно, у всьому винен той клятий дід. Наговорив мені всяку нісенітницю про нечисть, пекло та тощо, а в мене, мабуть, фантазія розігралася на ґрунті стресу. Так треба заспокоїтися. Це просто сон, — Хесу з полегшенням зітхнула. Незнайомець підійшов до неї і вщипнув за щоку.

– Ай, боляче. Чого ти щипаєшся?

– Щоб ти нарешті зрозуміла, що все, що з тобою відбувається реально, а не чиясь хвора фантазія розігралася.

– Гаразд, припустимо. Тоді хто ти такий? – Хесу боялася його, але намагалася здаватися сильною.

– Спробуй вгадати. Мені цікаво тебе послухати.

– Чаклун, – Хесу випалила перше, що спало на думку. Він скривив ніс.

– Відьма…

– Ти серйозно?

– Ах, вибач, ти ж хлопець. Тоді можеш хоча б натякнути.

– Скажімо так, я той, кого люди звуть і чекають, коли їм погано. І той, кого люди бояться, коли я відгукуюсь на їхні благання.

– Тоді може янгол?

– Тільки якщо у твоєму світі ангели мають чорні крила.

– Демон? А ні, почекай. Може, ти сам дия…

– Ні. Мабуть, тобі це занадто складно. Не буду більше мучити. Я – Князь Темряви.

– Вперше про такого чую.

– А ми вперше зустрілися. Ви люди надто примітивно думаєте. Для вас існують лише ангели та демони, а про інших ви знати не знаєте.

– А ти поганий чи добрий?

Він скинув брову.

– Ні, я звичайно здогадуюсь, що Князь Темряви це далеко не добро, але ж я людина. І мої думки такі примітивні.

– Дерзиш, навіть після того, як дізналася хто перед тобою. Ти або дуже смілива, – його очі знову стали криваво-червоними, – або дуже дурна. – Він став повільно наближатися до неї. – Мені не важко і тебе підпалити як того птаха на мосту. Твоє тіло згорить пекельним полум’ям, не залишивши ні сліду.

– Не треба. – Хесу позадкувала назад. – Вибач, це моя захисна реакція така. Я завжди починаю багато говорити, коли чогось боюся чи когось.

– Тобі варто стежити за тим, ЩО ти кажеш.

– Так, я зрозуміла.

Хесу уважно стежила за ним. Князь Темряви оглядав квартиру, іноді брав речі чи книжки, щоби краще розглянути.

– Можна задати тобі питання? – несміливо запитала Хесу, боячись знову роздратувати його.

– Так.

– Що тобі від мене потрібно?

– Швидше за все навпаки. Це ТОБІ від мене щось потрібно.

– Мені нічого не треба.

– Хіба ти не хотіла змінити своє життя? – Хесу мовчала, тож Князь продовжив. – Хіба це не ти казала, що готова віддати душу дияволові, аби не жити колишнім життям.

– Ні.

– Впевнена? – князь Темряви скинув брову.

– Може й говорила, – погодилася Хесу, – але тоді я була у розпачі.

– Сказане слово не повернеш. Так, ти хочеш змінити своє життя чи ні?

– Хочу, але зроблю це сама без твоєї допомоги.

– Невже? І як цікаво ти збираєшся це зробити?

– Поки не знаю.

– Добре, давай подумаємо логічно. Адже люди більше довіряють логіці та фактам, ніж інтуїції. Ти вже втратила роботу та коханого, від тебе відмовилася сім’я. Завтра, якщо не помиляюся, останній день оплати за це убоге житло, а в тебе в кишені одна купюра 10 тис. вон. Що ти думаєш робити далі?

– Завтра піду до начальниці та попрошу виплатити мені зарплату. – Хесу схрестила руки на грудях.

– Вона поїде у відрядження. Що далі?

– Знайду нову роботу та попрошу аванс.

– Тобі скрізь відмовлять.

– Якщо відмовлять, тоді… я попрошу в борг у… когось.

– У кого? У колишнього хлопця чи колишньої кращої подруги?

– Я не знаю, але обов’язково щось вигадаю. – Хесу розлютилася. Вона сама чудово розуміла, в якому зараз становищі. – І взагалі, тебе не стосується, що я робитиму. Це моє життя і тільки мені вирішувати яким воно буде.

– Бачу, ти сьогодні не налаштована на діалог. І все-таки, якщо раптом ти передумаєш, знай, що я до твоїх послуг.

– Мені нічого не потрібно від тебе.

– До скорої зустрічі. – князь Темряви проігнорував її слова.

– І не сподівайся.

Він лише трохи посміхнувся у відповідь і розчинився в повітрі.