дружба чи щось більше

Арестович.

Завжди було так тяжко?

Ні.

Чому одна людина змушує замислитися про почуття?

***

А почалося все восени.Коли п’яний у стелю Михайло Подоляк зателефонував йому на телефон.

Ну що ж друзям треба допомагати. Але чи друзі вони з ним?

Льоша приїхав у бар забирати п’яного Мішу.

Ось вони їдуть додому на таксі.Подоляк кладе голову на плече друга дихаючи йому в шию, від чого в останнього біжать мурашки по шкірі.

-Льоша, ну що ж все так? – простогнав Михайло.

Олексій позитивна і дуже доброзичлива людина, яка завжди всім допомагає, але всім зараз не легко.

-Міш,ти дурень або як? Навіщо потрібно було так напиватися?

Подоляк завмер з розплющеними очима, розмірковуючи над чимось. Після він потягнувся руками до обличчя друга, сідаючи впритул.

Михайло діяв змушуючи серце забитися в скаженому ритмі. Арестович відштовхнув Мішу від себе починаючи задихатися.

-Ти зовсім збожеволів?-запитав Олексій, нервово жестикулюючи руками.

Але Подоляк просто впав йому на ноги і почав хропіти.

Льоша подивився на водія ,який був в своїх думках , зосередившись лише на дорозі,чому він був дуже радий.З горем навпіл вони доїхали до квартири Олексія.

Льоша не спав весь час і вийшовши на балкон закурив, незважаючи на всі протипоказання.Він активно розмірковував над тим, що ж чорт забирай сталося.

Ні ні ні. Якого хера? Що тепер робити?

Льоша відчував зовсім не дружні почуття до свого друга, як і Міша. Кожен із них боявся зізнатися у своїх почуттях, боячись втратити навіть дружбу.

Всі ці погляди, жарти, спокуси.Льоша довго розмірковував над усім, що траплялося з ним і Подоляком.

Арестович встав раніше, підготувавши пігулки та воду для Михайла.

Після чого взявся за приготування сніданку.

-Доброго ранку Льоша.

-Швидше день вже, пігулки на столі.- випалив Олексій, червоніючи.

Він був радий, що стояв спиною до свого співрозмовника.

-Мішу, що це було вчора?

-Ем, ти про що?-спитав з непорозумінням Подоляк.

-Ти не пам’ятаєш?

У повітрі повисло незручне мовчання.

Олексій так само стояв спиною до Михайла.

Подоляк встав з-за столу, глотнув воду і промочивши сухий рот, зробив крок уперед. Під його ногою пролунав хрускіт, і серце на секунду пропустило удар. Він одразу подивився вниз і побачив на підлозі таблетку

Олексій розвернувся і подивився Міші у вічі.

-Мішу, хто я для тебе?

Подоляк трохи розгубився від такого питання.

-Льош, я дурень. Пробач.

Михайло ніжно поцілував його, ніби питаючи дозволу.

-Я тебе теж люблю, – випалив Арестович, знімаючи футболку з Подоляка, і продовжив поцілунок, тільки набагато впевненіше і вимогливіше.

Все це з кожною секундою переростало в пристрасть.

Михайло посадив Льошу на стільницю, його рука гладить його підтягнуте тіло, а губи ніжно цілують смагляве обличчя.

Всі постільні рухи були поривчастими, швидкими і сильними, іноді ніжними.

-Я тебе дуже сильно люблю. Ти будеш моїм хлопцем? – Це була перша фраза, що була сказана вранці.

-Я думав Михайло Подоляк не гей.-З усмішкою сказав Олексій.

На що Михайло просто поцілував його

-Так би одразу.