1

Марінетт бігла щодуху в черговий раз запізнюючись у школу. Минулої ночі вона придумувала новий дизайн для костюмів «Району Котиків», тому знов заснула за столом. А вранці дівчина не почула будильник, і Марінетт проспала б все на світі, якщо б не Тіккі, яка ледве її розбудила.

Забігши до школи, Марінетт подивилась на годинник. До початку уроку залишалось трохи менше десяти хвилин. Встигла. Дівчина іноді і сама не знала: вона щасливчик, чи повна невдаха? Скоріш за все, і так і так. Бо тільки Марінетт вміла встрявати в самі неймовірно незграбні ситуації і так спритно з них виплутуватись. Це навіть було її талантом «встрявати в незручні ситуації та намагатись їх вирішити».

Забравши речі зі своєї шафки, дівчина попрямувала до класу. Жахливо, бо першим уроком була хімія. Марінетт щиро не розуміла, навіщо ставити першим уроком хімію, коли ти мало того, що ледве встаєш з ліжка, ти ледве прокидаєшся. На першому уроці, як правило, мозок тільки починав працювати і йому було ну дуже важко вирішувати всі ці хімічні реакції та рівняння.

Про Марінетт неможна було сказати, що вона погано знала хімію, вона взагалі була відмінницею та намагалась отримувати лише гарні оцінки, хоч і давалось їй це нелегко. Але з тих пір, як вона стала Леді Баг, захисницею Парижу і, вважай, всього світу, навчатись їй стало набагато важче.

– Доброго ранку, Марінетт, – вже в дверях класу її наздогнав Адріан та привітав.

– Доброго, – відповіла дівчина та посміхнулася.

І в будь-який інший раз вона б підскочила до самої стелі від несподіванки, бо це ж сам Адріан побажав їй доброго ранку! Але…ні. Не сьогодні.

Чесно кажучи, Марінетт якось…охолола по відношенню до однокласника після того, як він почав зустрічатись з Кагамі. Так, Марінетт, яка ніколи не здається, все ж таки здалася і вирішила, що в цій ситуації найкращим варіантом було відступити. Ну не кохає він її. Не помічає. Впритул не бачить! Здавалось би, все так очевидно, всі інші вже давно здогадались про її симпатію, навіть Хлоя! Навіть та зрозуміла! Тільки не Адріан. І, можливо, так і повинно бути.

А потім…вже не було сенсу говорити про якісь почуття. Вона не хтіла псувати відносини ні з Адріаном, ні з Кагамі. Тим паче що з останньою в них склалися гарні відносини, і вони навіть стали хорошими подругами. Кагамі була чудовою дівчиною і, чого приховувати, підходила Адріану. Вони гарно виглядали вдвох, добре ладнали. Ну, так здавалося Марінетт. Ну, в тому сенсі, що так і було, але, як дівчина дізналась потім, була все ж таки одна проблемка.

– Тобто? – перепитала дівчина. – Як розійшлись?

– Ну, звичайно, – знизала плечима Кагамі. – Я сказала: нам потрібно розійтись, Адріан спитав…

– Не продовжуй, я зрозуміла. Але чому? – не розуміла дівчина.

– По ньому видно, що він все ще кохає іншу, – зітхнула подруга. – А я не змогла мучити ні себе, ні його.

– Але ж він тобі теж подобається..?

– Так, подобається. Але, розумієш, Марінетт, не можу я так… – і Марінетт розуміла.

І в будь-який інший день вона б стрімголов побігла розповідати Алі, що вони нарешті розійшлись! Вони це, звісно, Адріан і Кагамі. І можна нарешті сказати хлопцю, що вона його кохає! А потім вони б завели трьох дітей і хом’ячка, але… Ні. Не сьогодні.

Тим паче після того випадку в Марінетт наче очі відкрилися! Чудовий хлопець він ж ось, прямо перед носом! Руку простягни! А вона все марила якимось там Адріаном, якому вона важлива лише «як подруга». Але Лука, він…він…він не такий! Дівчина і сама не розуміла, як могла не помічати його. Особливо після того як отримала від нього явне зізнання в коханні.

Лука дійсно був чудовим. Він розумів, що серце Марінетт зайняте кимось іншим, і навіть очевидно, ким, але не ліз в її душу, а просто був готовий бути поряд з нею і, якщо було б потрібно, підставити їй своє плече. Саме він був першою людиною, якій дівчина наважилась розповісти все, що коїлось в неї всередині, розповісти, як насправді їй важко. І Лука підтримав її. Він досі пам’ятав її теплі сльози болю і був готовий зробити все, абсолютно все, щоб Марінетт більше ніколи не плакала.

Вона була його музою. Саме Марінетт змушувала його творити. Він любив ті вечори, коли вони проводили час разом. Іноді Лука грав якусь мелодію, а дівчина тихо слухала, посміхаючись. А іноді Марінетт розповідала якісь свої історії, як пройшов її день в школі, що завгодно, Лука все рівно уважно її слухав, іноді сміючись разом з нею над якимись смішними моментами. А який у Марінетт був сміх! Чистий, щирий, він не залишав байдужим нікого і змушував і самого посміхатись. Її сміх був саме тою мелодією, яку б Лука слухав завжди.

Марінетт і справді була найсвітлішою дівчиною, яку хлопець знав. Вона буквально випромінювала тепло. Завжди готова була прийти на поміч у важкий час, була справедливою та…дуже милою. Лука закохався в неї, можна сказати, з першого погляду, тому що дівчина дійсно могла зачепити струни його душі і змусити його серце битись частіше. І він дійсно був вдячний Адріану за те, що він такий сліпий бовдур, який не помітив почуття Марінетт до нього.

Після того як Адріан почав зустрічатись з Кагамі, Марінетт вирішила здати назад. І Лука не давив на неї. Він, як і завжди, просто був поряд. Спочатку дівчині було важко, але з кожним днем вона все більше розквітала і розуміла, що на одному Адріані світ не зійшовся. І все вийшло…якось само. Спочатку Марінет бачила в Луці просто друга, але потім це якось переросло в щось більше і вони почали зустрічатись. І тоді вона вже точно й думати про якогось там Адріана забула.

З Лукою їй було легко. З ним дівчина могла бути дійсно самою собою і не ховатися за маскою «вічно сильної Марінетт Дюпєн-Чєн». Вона могла показати йому свої справжні емоції, почуття, розповісти, що турбує і знала, що завжди отримає підтримку і відповідала Луці тим самим. Вони були тими, хто справді доповнював один одного. І Марінетт відчувала, що з кожним днем все сильніше і сильніше закохувалась у хлопця, як і він в неї.

Всі вважали Марінетт і Луку гарною парою, в тому числі й Адріан. От тільки іноді в нього всередині кололо якесь неприємне відчуття схоже на…ревнощі? Хлопець справді не розумів, звідки воно могло з’явитися.

А одного разу, будучи в образі Супер Кота, Адріан просто гуляв по місту. Це був його єдиний спосіб втекти з дому від батька, який контролював кожен його рух. І хлопець сам не розумів, навіщо стрибнув на балкон до Марінетт. Дівчина здригнулася від несподіванки і ледве втримала чашку з чаєм, яку тримала в руках.

– Вибач, – посміхнувшись, сказав Кіт.

– Та нічого, – посміхнулась у відповідь Марінетт.

Якийсь час вони просто стояли в тиші і дивилися на вечірній Париж.

– Ти якась щаслива сьогодні, щось сталося? – запитав Супер Кіт і подивився на Марінетт.

– Та таке, – відмахнулась дівчина, – день гарний.

– Ні-ні-ні, зізнавайся, невже в тебе хтось з’явився? – хлопець проковтнув те незрозуміле відчуття, яке змушувало його турбуватись, але посміхнувся, наче все гаразд. Насправді, все і правда було гаразд, але Адріан чогось турбувався.

– Що, так помітно? – розсміялася вона і глянула на Кота, через що його серце мов пропустило удар. Та що ж таке? – Ти правий, я зустрічаюсь з одною дуже гарною людиною, тому й рада.

– Так-так-так, це той, до кого в тебе були почуття? – Адріан наблизився до Марінетт майже впритул, але дівчина тільки клацнула його по носі й розсміялася.

– Ні, – зітхнула вона. – З ним нам, здається, не по дорозі, – вона знизала плечима.

– От як? – Супер Кіт відвів погляд, а потім спитав: – А якщо не секрет, то ким він був..?

– О, думаю, ти його знаєш, – Марінетт посміхнулася, – це Адріан Агрест. Думаю, всі помічали мої почуття до нього, тільки не він сам, – вона знов розсміялася. – Але тепер це в минулому, я знайшла того, з ким в мене все взаємно. Уявляєш, він весь час був в мене перед носом, а я…- але Адріан вже не слухав. Він був здивований правдою, яка тільки що йому відкрилася.

Весь цей час ця прекрасна дівчина була в нього закохана, а він, як останній дурень, не бачив цього. Всередині щось зжалося, і Адріан раптом зрозумів, що втратив…