З тобою не болить „розділ третій“

Ранок, важкий та неприємний. Сонце сліпило очі, а весняна прохолода, викликала мандраж по тілу. Все ж людьське тіло ні нащо не годилось. Воно було надто слабким та вразливим, фактично до всього, і тепер, маючи мізерну духовну енергію, неначе в тих, хто тільки ступив на шлях заклинательства. Цьому тілу можна було легко нашкодити.

Брата поруч не було, певно той сам ще спав. Ранок був зовсім раннім. Коли Ці Жун це зрозумів, він дозволив собі слабкість, розплакатись як в дитинстві. Коли батько, п’яний, наче свиня, зовсім скаженів та бив маму, а потім і його, ще досить маленького. Лиш за те, що він ставав на її захист. А інколи і просто так, говорячи, що це виховний процес. Начебто, щоб він ріс нормальною та гідною людиною

В спогадах спливало все дитинство, і те як хворіла його мама, та ніхто з сусідів не захотів ділитись і зернятком рису, не кажучи вже про допомогу з лікуванням, те, як діти знущались бо він ріс напів сиротою.

Як потрапив в сім’ю до тітоньки. Вона напевно його любила, як рідна мати, але тут він розумів, що точно такоїж любові не буде. За це на Сє Ляня він не сердився, лиш обідно було те, що він до нього фактично не мав діла. Велика кількість проказ була для привернення його уваги, нехай би й крисґчав чи сварився. То вже була хоть крапля в морі. Як пройшов через ненависть до нього та становленням демоном.

В цей день виплеснулись всі ті эмоції, що сиділи в ньому століттями. Весь біль, образи й думки. Змило неначе хвилею. Лиш залишаючи за собою порожнечу та невідомість. Хоча… Йому вже було геть без різниці, що буде далі. Вже все не мало ні найменшого значення.

Але сльози мали іншу думку, вони продовжували бігти по обличчю, а заспокоїтись, як виявилося, було дуже складно. Він зовсім не помітив, як його німий плач, став досить таки гучним, що розбудив брата. Той обзивався до нього, але Ці Жун через власну істерику навіть не почув того, як його гукали, та питали в чому справа. Тому поява Сє Ляня була неочікуваною. Особливо те як, той пригорнув, та став поїти його водою.

Через це він різко підірвався з ліжка дуже сильно перелякавшись. А слідом по тілу пройшов сильний потік болю. Неначе він повернувся в той день. І сльози хлинуле ще сильніше, закриваючи очі переною.

— Тшшш, все буде добре. Розкажи, що сталось, ти довго не озивався, коли я тебе гукав – Сє Лянь вклав того назад того до ліжка, лягаючи поруч. Щоб хоч трохи заспокоїти брата.

Ці Жун мовчав, хвилину, дві, а потім невпевнено почав, хоча і боявся того, що брат його не зрозуміє.

— Сьогодні, я згадав все своє минуле, дитинство, як я, блять, став демоном. Хоча не хотів цього! Що прийшлось пройти прямо до цієї ситуації. Знаєш, я ж просто мріяв мати звичайну сім’ю, як у багатьох. Де та гнида не била маму, де були традиції та можливість просто поїсти. Тобі можливо лише зараз, блять, відомо, що таке голод і як воно їсти недоїдки. Коли ти бачиш дохлу собаку і тягнеш її додому, хоча яке нахуй додому. До самої звичайної халупи, яка вже от-от почне гнити, а над нею уже літають мухи і ти ловиш і їх, щоб можна було сховати в кармани. Як запас, коли та гнида знову поб’є маму так, що та й піднятись не може. А що ти можеш в п’ять років біля плити? А ніхуя не можеш, абсолютно! От і ділиш тих клятих мух з кишень на тиждень. А якщо й пощастить десь щось поцупити, то то й за щастя. Значить ще місяць протягннеш. А потім з роками вчишся готувати, ледве і не із каміння. Тільки б було багато та ситно, з малої кількості продуктів. Чи то як ховаєшся від того п’яного чма, яке ладне вбити, якщо почує від тебе хоч найменший шорох, чуєш як б’ють найдорожчу для тебе людину. Але знаєш, що якщо влізеш то буде ще гірше. Правда до 12 не витримав, відлупив ту мразь кувалдою. Жаль тільки не подох од того, через місяць спився. Тай похуй, голове, що після того маму на трогав, вона й так тоді тяжко боліла. А потім а потім я виявився нікому то й непотрібним, особливо тобі! Що б я не робив, всі спроби стати ближче, були провальними. Хоча, хочаб коли мене одчитував, то міг увірвати кусочок тої уваги. А подальше ти і так знає, як помер, і що було далі…

Весь час, що він розказував, з очей бігли сльози, відверті і нестримно пекучі. Лиш коли неосталось сил, Ці Жун заснув, не завершивши всього що хотів сказати. Залишаючи Сє Ляня одного з своїми думками.