захисти мене

Кімната була пишно прикрашена квітами та майже половина вже лежала на підлозі, навколо стояло декілька довгуватих столів завалених хризантемами, орхідеями, півоніями, та гілками з квітами дикої сливи. Остаточно переконавшись що вони виглядають ідеально чоловік у червоному покинув приміщення востаннє кинувши погляд на ліжко. Через декілька хвилин Його Високість прийшов в себе, він стояв посеред кімнати не живий не мертвий, з опущеною головою та плечима, його ноги та руки трусилися, а дихання було наче після довгого бігу. Раптом він зробив різкий випад перевернувши стіл. На підлозі стало ще більше квітів і Сє Лянь штовхав й топтав їх з усієї сили, його злості не було не початку не краю. Підбігши до вікна він вчепився в підвіконня так, що той жалібно заскрипів, шаленим поглядом почав розглядати місцевість. Це була висока вежа, внизу виднілися лавки міста привидів, все було у квітах та святкових ліхтарях, вулиці виглядали жваво, в цей час на них різних істот було більше ніж зазвичай, одні танцювали поки другі наспівували мелодію, в той час, як інші гуляли заходячи у лавки з різноманітними смаколиками. Тіло принца оніміло й опираючись на стіну він спустився на підлогу, сенсу тікати немає, йому ніхто не допоможе, його нахабно обміняли на гаданий мир між небесною столицею та примарним містом. В цей момент його охопила нова хвиля злості, будь проклятий той Дзюнь Ву, гори синім вогнем вся небесна столиця, як вони посміли…. продати Його Високість Князю Демонів, вони заплатять за це ! Столи один за одним перекидалися по кімнаті, більшість квітів була нещадно розтоптана.

Пролунав стук у двері, та не дочекавшись відповіді вони відчинилися, перед поглядом Градоначальника Хва повстала розгромлена кімната, пробираючись через весь мотлох він знайшов принца, той виглядав знесиленим й нещасним.

– Нумо, підіймайся з колін, плач тобі нічого не дасть… – Хва Чен опустився біля Його Високості й невпевнено простягнув до нього руки. – Дай мені тебе обійняти, подивись на себе, що з тобою сталося, прекрасне довге волосся сплуталося, а твої ясні очі почервоніли, ходімо я допоможу тобі привести себе до ладу…

В цей момент Сє Лянь відштовхнув його починаючи задкувати, все його тіло тряслося, а до горла підступила тошнота. Демон продовжував говорити:

– Не бійся мене, я не хочу тобі зла, я ж врятував тебе, дурненький, як ти не розумієш, бідний мій принц, йди до мене, дозволь доторкнутися до тебе. – в його голосі чулися нотки ніжності й впевненості. Сє Лянь дивився Хва Чену в очі намагаючись обдумати його мотиви, він не знав скільки часу пройшло, може хвилина, а може вже й ціла година, здавалося що демон згоден був чекати цілу вічність. Принц перевів подих й ледь помітно кивнув. Отримавши дозвіл Хва Чен підійшов та легким дотиком завів руки за його спину замикаючи того в ніжних обіймах, здавалося ніби весь світ завмер в очікуванні чогось. У Сє Ляня в голові крутилася тьма варіантів, він не міг визначитися у своєму відношенні до цього демона, його серце тліло, а думки палали, але пустити все на самотік здавалося не такою вже й поганою ідеєю.