TrES-2b

Життя, життя, життя. Що це таке ? Як його правильно прожити ? А що таке правильно ? Антонім до неправильно, а що далі ? Ці питання бентежать Чонгука вже не один день і не місяць. Він заплутався остаточно, він не знає як віднайти своє істинне “я”. Навчаючись вже 3 рік в університеті на спеціальності, яка йому не подобалась ще з 1 курсу, він не розуміє навіщо це все тоді. Навіщо намагатися вчитися, якщо ти це робиш так, ніби знаходишся під дулом пістолета. Проте ти повинен це робити, так роблять усі. Коли ти йдеш проти системи, суспільство починає цькувати тебе. Чонгук він не готовий дати відсіч усім, тому він досі прикидається кимось іншим. Адже, відкрити світу себе зі своїми особливостями — важко. Живучи так вже декілька років Чон заплутався. Хлопець не відчуває себе собою, він не відчуває себе живим на цій планеті. Хочеться боротися, але апатія його пожирає вже не один день. Приходячи в гуртожиток він знову не може зробити нічого. На нього давлять стіни і люди, і тільки вночі він розуміє наскільки все жахливо і з його очей починають литися сльози. Чон плаче безшумно. Він не хоче розбудити своїх сусідів. Адже, поруч  з ними на ньому маска. Маска людини, якій не боляче, яка легко справляється із усіма труднощами. Після кожної важкої ночі, до речі, безсонної, Чон прокидається рівно о 7 і знову починає грати у свою гру. Гру під назвою “моє життя це суцільна жопа, але про це нікому ні слова, посміхайся, посміхайся, ніби все прекрасно!”. 

Чонгук спізнюється і це жахливо. Хлопець завжди намагався показати себе в університеті з кращої сторони, хоча це було для нього доволі складно. І от пара триває, як уже 10 хвилин і Чон нарешті з’явився. Чонгук сів на місце, яке завжди буде йому належати. Це знали усі. Він дістав зошит і почав слухати викладача, думаючи, що коли це все закінчиться. Насправді, він не міг це все терпіти. Ці люди, ці предмети, цей університет, це місто. Йому хотілося втекти від усіх і побути на самоті, слухати музику і нічого не робити. Проте, на жаль, наше життя — це суцільні труднощі, з якими або борешся, або миришся, а у випадку Чонгука це був другий варіант. Після закінчення пар Чон прямує до гуртожитку. В наушниках грає Twenty One Pilots “Truce”, лірику яку він знає на пам’ять.

“You will die but now you’re life is free”.

Цей рядок закарбувався у нього під самісіньким ребрами. Наскільки Чонгук відчуває себе безпомічним, що не помічає нічого навкруги. У його наушниках лише пілоти і думки, що робити далі. Аж раптом він забуває, що погодився з Юнгі піти в тату студію. Юнгі — це його єдиний друг, який абсолютно все знає про Чона. Вони випадково познайомилися коли поселялися в гуртожиток і якимось дивом змогли один одному відкритися та довіритися. Чонгук телефонує другу щоб запитати чи приходити йому та одразу ж чує :

— Тільки не говори, що ти забув, я вже майже дійшов до студії ти де ? — запитав Юнгі.

— Вибач, сьогодні дійсно не мій день, як завжди, але я обов’язково прийду, тільки от на скільки часу запізнюся це вже інше питання, — швидко відповів він йому.

— Гаразд, але прийди хоча б не під кінець, — розчаровано відмовив він йому, — адрес я надіюсь ти пам’ятаєш, але не всякий випадок я тобі скину ще раз смс.

— Окей, я скоро буду, — відказав з ноткою вини Чонгук.

Чону соромно, адже він знав наскільки ця подія значила для Юнгі та він знову всіх розчаровує. Хлопець швидко викликає таксі та мчиться до свого друга.

Він відкриває скляні двері та бачить свого друга, який вже сидить на кушетці. Хлопець уважно роздивляється інтер’єр. Білі стіни та чорна підлога, на поличках серія книг про Гаррі Поттера, що здивувало Чонгука. Приміщення виглядало доволі цікавим і ще одна річ, яка привернула увагу хлопця — це рослини. Звучить так ніби він ніколи він їх не бачив, але він бачив, тільки точно не в такій кількості. Підвіконня, усі кутки кімнати, стіл, поличка — все у рослинах. Чон привітався з Юнгі та сів на чорний шкіряний диван та очікував чогось. Напевно дива в житті. Аж раптом він нарешті помічає майстра, який робить Юнгі тату. Він виглядав не таким, як уявляв собі хлопець. Напевне, через американські фільми він уявляв, що тату майстри, це чоловіки за 30 з бородою та в яких немає жодного місця на тілі без тату. Цей ж хлопець був молодим та привабливим. Його волосся було світле, а очі — темні, як шоколад. Одягнений він був у пісочні брюки та оверсайз світшот. Чонгук задивився аж поки не чує розмову цих двох.

—  Гітара тому, що ви на ній граєте ? — запитав майстер щоб хоча б якось розбавити тишу. Тому, що Юнгі нервує, а Чонгук просто не любить говорити з людьми.

— Так, я граю вже декілька років і це приносить мені спокій, задоволення, умиротворення.

“Умиротворення” чує Чон і розуміє, що давно не відчував такого відчуття.

— А ви не бажаєте зробити тату ? — запитують.

— Чонгук, це до тебе якщо що звертаються, — підказує друг, адже інший надто уважно рахує скільки вазонів у кімнаті.

— Ааа, — протягує Чон, — думаю тату це не моє, — коротко та ясно.

— А чому ? Якщо, звісно, не секрет, — цікавиться парубок.

Чон в шоці, навіщо це знати невідомій йому людині ? Невже більше немає з ким поговорити ? От Юнгі ж сидить, він його клієнт, а не я.

— Я гадаю, що тату має бути якимось особливим, як от в Юнгі, а ну, — тихішим голосом починає відповідати, — у мене нічого такого немає. 

— Цікава думка, але вчора я бив тату людині, яка програла у спорі. Тому, тату — це не тільки щось “особливе” як ти сказав. Це просто річ, яка прикрашає твоє тіло. Проте, тату з своїм секретом це вже щось цікавеньке. Навіть у мене таке є.

Після чого настає пауза і ніхто з них не продовжує розмови. Юнгі тільки через деякий час починає щось говорити до майстра, але Чонгук уже не чує, бо вдягнув наушники і слухав музику. О так, він любив її дуже сильно та слухав скрізь, де тільки є можливість щоб відволіктися від чогось. У цьому випадку від рук майстра, які набивають другу тату, а також від маленької родимки під оком, яку він пізніше замітив. 

І ось після 2 годинної праці і рекомендацій майстра щодо догляду за тату, хлопці прямують до гуртожитку з яким дуже хочуть попрощатися. Ідея знімати квартиру їм прийшла швидко в голову. Хлопці вже місяць активно шукають квартиру. Адже, потрібно щоб і в хорошому районі, і щоб комфортно було і не далеко від університету. 

—  Знаєш, поки ти слухав музику і робив вигляд, що тебе не існує, Техьон сказав, що знає хорошу квартиру, яку продає його знайомий. Не хоч подивитися ? — говорить Мін. 

— Техьон ? Це хто ? 

— Це майстер з тату. Він ж вітався з тобою. 

— А, та ? — ніяково перепитує Чон. 

— З тобою явно сьогодні щось не так. Щось сталося ? —  стурбовано питає Юнгі. 

“Ага, я народився” – подумав той.

— Та я просто не встигаю сьогодні нічого, тому хм.. — думає що далі відповісти. — Томуу напевно я просто втомився. 

— Хей, давай купимо сьогодні багато шкідливої їжі та будемо передивлятися фільми “Залізної людини”, як тобі ?

Чонгук киває головою. Він ненароком подумав чи любить Техьон фільми Марвел. Проте швидко прогнав ці думки. З якого дива він має про нього думати ?