Перший раз в перший(11й) клас.

Опис:
На допиті:
– Гроза Олег Степанович. 32 роки. Народився в місті Київ. Проживаю в в місті Києві. Працюю під прикриттям. Завдання: спостерігати за небезпечним вбивцею за всі часи в Україні. Приємно познайомитись знову.
– Змій Мстислав Антонович. 29 років. Живу в Києві, народився у Львові. Працюю вчителем в одній київській школі. І я… Нікого не вбивав!

Співпадіння з реальними людьми випадкове.

__________________________________________________________
Олег прокинувся о 8 ранку і поспіхом одягався у звичайні джинси й худі. Він йшов до школи. Так тридцятидворічний чолов’яга і до школи. Не на збори, а для того, щоб спостерігати за небезпечним вбивцею – своїм вчителем. Олег виглядав як школяр, молоде і миле обличчя, ані волосини на бороді, зачіска їжачком – те, що треба, а ще низький зріст в 160 см. Та й голос не був грубим. Все що описує школяра.

Гроза не хотів цього, але керівництво направило його сюди, з погрозою звільнення. Зарплата і так невеличка, а звільнення це взагалі погано.

Сьогодні – 5 листопада, п’ятниця. Він приєднався до інших учнів і в перший же день у нього було 2 математики підряд останніми парами. Все проходило звичайно.

“Хм, а цей Мстислав непогано пояснює, та і я відчуваю що це не його рук всі ті вбивства, а моя інтуїція не підводить.” – думав Олег, чекаючи автобус, який досі не приїхав.

– Олег? А ти чого ще тут? – тут надійшов він – Змій Мстислав Антонович.

– Чекаю автобус, пане. Але щось по графіку він запізнюється на 30 хвилин. – Олег, глянув в екран телефону на годину.

– Мені здається, що його не буде сьогодні.

– Та як? Кожен день ж їздить, а тут на тобі – ні? – Олег був стривожений, адже щоб дійти пішки до квартири, яку йому зняли, потрібно аж дві години. А його службову машину конфіскували.

Неочікувано перед ними спинилась машина, а звідти вийшов чоловік, років так 36.
– Ку-ку!

– Привіт, Рональде. – привітався Мстислав.

– Привіт, Мстиславчику! – він підійшов, потиснув руку Змію.

Олег в цей час глянув на годину, а вже 40 хвилин немає автобуса.

– Оля! Я тебе розчарую! – неочікувано Рональд підійшов до Грози й поклав руку на голову, розкуйовдивши зачіску.

– Агов! Та що ти робиш! Рон! – Олег відійшов від того якомога далі.
– Твій автобус не приїде, якраз їду на місце розслідування.

– Як то не приїде?

– Перекинувся.

– Всі там хоча б цілі? – стривожено глянув Олег на поліцейського.

– Так. Не хвилюйся.

– А звідки..? – Мстислав хотів запитати, але його перебили.

– Звідки я знаю Олега? Звідти, що я приймав в розслідуванні вбивства його матері. Власний чоловік, вбив свою дружину на очах свого сина. Ще б тут не знати Ольку.

– Я думаю тобі пора, Рональде… – сказав Мстислав, дивлячись на сумне обличчя Олега.

– А яка година?

-18:45. – відповів Гроза.

– Ой-йой! – Рон різко побіг до машини. – Па-па, па-па, ще зустрінемося!

Двоє на зупинці провели поглядами машину поліції.

– Я тепер розумію, чому ти перевівся… – неочікувано заговорив учитель, поклавши на плече “юнака” тяжку долоню.

– Я б не хотів обговорювати цю тему. – Олег зітхнув. – Мені пора. Ще довго до квартири йти пішки.

Мстислав взяв його попід руку.

– Зачекай-но, я візьму документи, ось
ключі. Он та машина на куті. Сідай і чекай мене, я тебе підвезу. – він вручив своєму учню ключі від БМВ, а сам пішов в кабінет, забрати якісь документи.

Олег був здивований. В перший же день знайомства, цей “вбивця” довірив йому ключі від дорогущої машини й сказав що підвезе. А що ж робити, він пішов до машини та сів на переднє сидіння, а поки чекає, то вирішив переглянути чи немає нічого цікавого в бардачку. Але знайшов там тільки документи на машину, права і ще закритого листа. Ця невідомість манила його, та Гроза поставив все на місце, сів зручніше і взявся переглядати Pinterest. Та щось не довго це тривало і він заснув.

Через десять хвилин повернувся й Змій. Він сів в машину, а побачивши сплячого хлопця, з посмішкою зітхнув, завів машину і зрушив з місця. Його пасажир так міцно спав, що навіть не чув як його кликали. Мстислав подумав:”Завтра субота, думаю, я б міг прихистити хлопця на ніч, а завтра вже відвезу його додому.”

Приїхавши під під’їзд, Мстислав вийшов з машини, взяв хлопця на руки, підхопив його портфель й закрив машину. Двері в його під’їзд були як завжди відкриті й він без проблем зайшов всередину, потім в ліфт і на п’ятому поверсі у свою квартиру. Було трохи тяжко це все реалізувати, але Змій впорався і поклав хлопця на своє ліжко і накрив ковдрою. Закривши двері, і поставивши чайник, Мстислав сів в м’яке кріселко і розслабився.

Цей день видався насиченим, цілий день на ногах. На годиннику 21:05, а отже потрібно було перевіряти зошити. А завтра буде потрібно відвезти хлопця додому і зайнятись прибиранням у квартирі.

Гарячий чай і купа зошитів – сьогоднішня ніч буде довгою.