я готовий жити заради нього

зайшовши до старого під’їзду, дазай нешвидко підіймається до їх з чуєю квартири, яка була на п’ятому поверсі з лівої сторони від сходів. він був втомлений, робота відняла у нього багато сил, тому він майже підіймав ноги, щоб добратись до квартири.

він дістав з кишені ключ, у якої була лише одна копія, яка була у чуї. скоріш за все хлопець зараз знаходився десь подалі від дому, зажавши між зубами тоненьку, вишневу сигаретку, запахом якої вже смердів їх дім. чомусь зараз перед очима осаму постала картина напівголого накахари, який лежав в світі місяця та зірок на дивані, так само тримаючи сигарету, а попіл від неї стряхує у попільничку, яка завжди стояла там. посміхнувшись своїм думкам, осаму нарешті відчинив двері, проходячи в середину.

але на диво, коли він відчинив двері він не почув звичайну тишу, яка стала його звичайним ділом, а почув мелодію пісні, яку він ніколи не чув. вона йому дуже не сподобалась, тому він тяжко видихнув, прикрив очі на секунду, щоб оговтатись від того що зараз відбувається. швидко скинувши своє взуття, він пройшов до кімнати з якої звучала музика, на данний момент вже дуже голосно. дазай вже думав, сварити хлопця, який в таку пізню пору слухає музику, коли в їх будинку такі тонкі стіни, але картина, яку він побачив власними очима лише змусила його відверто та дуже щиро посміхнутись.

він побачив чую, який голосно співав якусь пісню на іноземній мові та досить непогано танцював. здається нахакара ще не помітив його, тому дазай просто стояв в дверях, закохано дивлячись на свого хлопця.

“він такий красивий…” думає хлопець, дивлячись на чую, на його гарне, кучеряве волосся, яке зараз було не під його звичним капелюхом, а просто рухалось разом із хлопцем, який виглядав щасливим. його очі світились. це виглядало дуже гарно і дазаю здалось, що якби він не був вже закоханий в нього, то закохався у друге. дазай невпевнено зняв верхній одяг та пішов у вітальню, щоб залишити його там. осаму вже вирішив, що зараз він піде назад в кімнату і розкаже своєму хлопчику як він його кохає.

швидко залишивши свої речі там, він навіть не повісив пальто, а просто кинув його на стілець і одразу рванув до іншої кімнати, щоб повідомити чуї, що він вдома.

– доброго дня, – досить голосно сказав дазай, підійшовши ближче до чуї та поставив руки на його плечі.

він зрозумів, що досить сильно злякав чую, тому що той голосно прикрикнув, злякано відстрибуючи в іншу сторону кімнати, тримаючись за сердце.

– ти взагалі нормальний, телепень?! ти мене так злякав, – часто та голосно дихаючи, говорить чуя, зробивши декілька пауз. коли він знову прийшов в норму, то рудий зрозумів в якому положенні він опинився, – як довго ти там стоїш і як багато ти бачив? – обережно почав чуя, пока його щічки трохи почервоніли і це було дуже гарним поєднанням з його рудим волоссям.

– ах, вже хвилин десять, можливо трохи меньше. ти дуже гарно рухаєшся, – підкреслив дазай та підморгнув бідному накахарі, який зараз був схожий на помідор за кольором обличчя, – ти навіть не привітався зі мною. як не чемно, – жартує дазай, підходячи до чуї ззаду і обіймая його. вищий хлопець ставить підборіддя на голову іншого та вдихає запах брудного, але не меньше гарного рудого волосся.

– ну раз ти бачив, то давай танцювати разом, – відповідає чуя та розвертається до іншого хлопця, підіймаючи погляд. він бере его за руки, починає рухатись в темп музики.

– я напевно просто постою. я не вмію танцювати, – ганебно каже дазай, потираючи потилицю. він правда не вмів танцювати, але здається чую це взагалі не цікавило, тому що той взагалі не звернув уваги на його слова та навіть не випустив холодні руки дазая із своїх теплих.

– мені взагалі немає різниці. тому стули писок та давай танцювати, поки ноги не будуть боліти, голова не крутитися, а сусіди знизу жалітись, – говорив чуя, в спробі перекрикнути музику, яка грала на фоні.

дазай зрозумів, що немає сенсу сперечатись, тому почав невпевнено рухатись, повторюючи рухи за чуєю, який, здавалось, був повністю задоволений, тому що на його вустах була приємна, спокійна й щаслива усмішка. він був ще щасливіший ніж тоді.

на вулиці вже зійшов місяць, настільна лампа дарувала приємне враження та світло. здається, ніхто з них ще не втомився. вони лише танцювали, взагалі забувши де і що вони роблять.

дазай дивився на чую, та зрозумів, що нікого краще він в житті своєму не знайде. з усіма іншими йому буде просто нудно. хто ж ще захоче с ним танцювати під якусь незнайому їм музику, обережно, начебто випадково дотикаючись одне до одного.

дазай не те що готовий померти заради цього хлопця, він хоче жити заради нього.