Цукерочка

«В якості спокутної жертви Посейдону Цефей і Кассіопея вирішили віддати на поживу чудовисько Андромеду.»

Щойно Дульсія додзвонилася до Кейсі — одразу закидала запитаннями. Як нога? Чи може вона ходити? До школи піде? А батьки? Чому вона дозволяє їм до неї торкатися? І багато іншого, включаючи чи красивий лікар ставив їй гіпс?

Дівчина почекала, поки потік слів закінчиться, зітхнула в трубку і висікла:

– Не дзвони мені більше. Я повернуся протягом двох тижнів, а поки мене відправлять кудись на реабілітацію, там буде поганий зв’язок. Або в мене заберуть телефон. Не сумуй і… Спасибі.

Не чекаючи на відповідь, вона натиснула на скидання дзвінка. Дульсія хороша. Вкотре нагадувала собі дівчина. Проста, вірить надто багатьом і дуже хоче допомогти. Іноді здавалося, що дружити з нею вона почала з жалю. Кейсі її не потребувала. Як і не потребувала друзів, але мати таку подругу непогано. Так, вона трохи дурненька…

— Чому посміхаєшся в телефон? Бридко. — висікла мати, навіть не постукавши. Вона склала руки при вході, але не ступила далі ні кроку, ніби кімната до стелі була залита помиями.

Здається, її відпустило. Принаймні вона не накинулася на дівчину, хоч поряд не було чоловіка. Найчастіше він був каталізатором всіх конфліктів. Міг як розпалити, так і вгамувати жінку. Маніпулював нею як хотів, вдаючи, що слухається у всьому. Обидва варті один одного.

– Тебе відвезе таксі на підробіток, деталі розкажуть на місці. Там же годуватимеш себе заробленими грошима, тому постарайся не померти, — бридка напівусмішка відобразилася на ідеальному обличчі. Це була не її зовнішність, штучна, як і сама жінка, коли поруч з’являються люди. Варто було великих зусиль стримуватися, коли «улюблена матуся» ловила її в міцні обійми, а гострі нігті дряпали шкіру, наказуючи посміхатися. — А ще ти спатимеш там у неробочий час. Постарайся зібрати все необхідне, адже тобі там ніхто не зробить поблажок. Не сподівайся, що далеко від нас жити стане солодше, до-не-ч-ко~

Кейсі не знала, куди її відвезуть, але готувалася до гіршого. Взяла із собою лише рюкзак, розуміючи, що з речами їй ніхто не допоможе. У ньому була аптечка першої допомоги, книга, зарядний пристрій, зубна щітка і паста, піжама, всякі дрібниці і накопичені гроші.

У кишені лежав телефон, хоча це трохи складно уявити, де саме він був. Щоб не нести багато одягу в рюкзаку, вона надягла його на себе. Кілька футболок, толстовок, троє штанів і стільки пар шкарпеток, що здавалося, кросівки вибухнуть. Вона пригадувала, що десь склала свою нижню білизну і серед усієї цієї плутанини сподівалася не забути її. Два тижні все ж таки. Так надовго дівчині ще не давали спокою.

– Таксі приїхало, спускайся швидше!

Приглушений крик батька знизу. Очі дівчини були готові викотитися з орбіт. Яке швидше? Правильно, ніхто не подумав, що з гіпсом трохи проблематично рухатися. Вона все ще сумнівалася як одягатися або митися з новим пристосуванням, але на щастя у гардеробі були штани з широкими штанинами. Кейсі дивилася під ноги і кожну сходинку проклинала. У будинку був лише ліфт для їжі, де їй раніше передавали тарілки, щоб дівчинка їла не виходячи з кімнати. Безглузді спогади лізли в голову, займаючи всі думки.

Вона звикла перебувати в непроглядній темряві. Коли батьки закривали дівчинку в коморі або замикали на ключ у власній кімнаті, тіні ставали друзями, а пил – іграшкою. Кейсі малювала на ній візерунки або намагалася зліпити маленькі кульки. Коли, крім неї, не було нікого, страх не відвідував її думки.

Перша сон-година в дитячому садку особливо запам’яталась дівчинці. Їй дозволили перебувати тут цілий день! Скільки ж ігор та нових друзів вона встигне завести? У приємній компанії Сонечка та всіх інших, вона не відчувала себе самотньою. Дітей відвели до кімнати, яка нагадувала кінотеатр. Увімкнули мультики, трохи приглушили світло. Усіх пригощали цукерками, а дівчинка того дня відмовилася від них. Все дивилася як вихователь носиться з м’якими подушками, ковдрами. Не зважаючи на нікого, він встигав стежити за всіма бешкетниками.

— Так, діти, а зараз у нас настане час сон-година, і за вами нагляне мій друг Місяць. Вітаємо ж!

Деякі діти вже майже спали, коли світло вимкнули повністю, і в кімнаті стало зовсім тепло. Незабаром спалахнули нічники і в напівтемряві дівчинка побачила, як Сонце змінювався. Його милі промінчики сховалися в голові, з нізвідки з’явилася м’яка синя шапка із зірками. Одяг аніматроніка теж помінявся, і спалахнули очі синіми вогниками. Чарівне видовище, скажуть інші.

Але першою реакцією Кейсі було запульнути в робота подушкою та кричати, щоб повернув Сонечко! Цим вона розбудила кілька дітей та порушила сон-годину. Вихователю довелося пояснюватися перед дівчинкою, щоб вона припинила кидатися подушками і майже дві години читати казки, щоб усі заснули. Дівчинка перестала вважати робота загрозою, але навіть засинаючи спопеляла його поглядом. Тому що, якщо в темряві хтось з’являється, він не завжди приходить, щоб казки читати.

Так вона познайомилася з єдиним винятком.

З яким задоволеним обличчям за нею зачинили двері будинку, навіть не проводивши до машини. Водій відчинив перед нею дверцята, допоміг залізти разом із рюкзаком на задні сидіння. Чоловік середнього віку повідомив її, що поїздку сплатили наперед.

«Хоча б за це спасибі», — подумала дівчина, коли до неї знову звернулися.

– Вам яка музика подобається? І чи не хочете цукерок? – Чоловік виявився приємною людиною. Вона взяла з його рук цукерку, яка ніби вилізла з дитинства, але не поспішала їсти. Кейсі складалася з суцільної недовіри, біля себе тримала перцевий балончик і не розслаблялася до закінчення поїздки. Музику так і не обрала, тож таксист увімкнув радіо. Серед одноманітних пісень почулася знайома мелодія, і дівчина одразу пожвавішала.

– Теж подобається? Моя онука просто божеволіє від неї. Особливо після того, як провела кілька днів у дитячому садку одного торгового центру. Щодня співає, — засміявся чоловік. — Вона дуже зраділа б, якби дізналася, що я туди зараз їду. Як думаєте, чи варто їй купити якийсь сувенір?

Кейсі нічого не відповіла. Це було надто очевидно для збігу. Вона підроблятиме у величезному торговому центрі, де на здорових ногах складно обійти все, що там говорити про неї. Скільки вона там уже не була? Одинадцять років?! З того дня…

Її раз у раз замикали в кімнаті або залишали одну в будинку, поки батьки веселилися. Шукати інший садок навіть не думали, як і повертати дівчинку назад. Скільки б вона не просила! Вона досі тримала старі квитки до Дитячого саду, сподіваючись колись навідатися. Хвилювання та щастя переповнювали Кейсі. Бачачи радісне обличчя дівчинки, водій і собі дозволив усміхнутися. Якщо підліток такий щасливий, його онука обов’язково буде рада сувеніру з цього місця.

Під’їхавши до Піца-Плексу, таксист поніс рюкзак дівчини до самого входу. Так на неї вже чекали дві жінки. Одна, що стояла у формі охоронця, склала руки перед собою, закриваючи бейдж з ім’ям. Інша здавалася веселішою у своїй чорно-білій картатій сорочці та червоній спідниці.

– Ти ж Кейсі? Рамона розповідала про тебе і рекомендувала, як старанну та чесну дівчинку, сподіваюся, спрацюємось? Мене звуть Лу, я розподіляю обов’язки персоналу, а це Ванесса. Вона проведе тебе на твоє місце роботи і розкаже докладніше. З питаннями звертайся теж до неї. І ще, будь розумницею і кажи, що тобі бодай двадцять років. Інформація про тебе незабаром з’явиться в базі даних, не хотілося б, щоб тебе відправили звідси першого ж дня.

Дуже багато інформації напало на дівчину. Вона намагалася уважно вислухати та запам’ятати кожну деталь. Ванесса, яка приховала свій бейдж спохмурніла, коли заговорили про питання. Кейсі її розуміла, бо все звалили на цю охоронницю, а в неї і без школярки своїх справ багато. Кейсі окинула поглядом будинок, який був справді величезний і сподівалася, що її хоча б не змусять бігати по ньому цілими днями.

Лу ще щось наговорила і зникла за дверима. Ванесса невдоволено окинула новеньку поглядом і кивнула їй йти за нею. Вона також не звернула увагу на гіпс, їй не було до нього. Як і до дівчини загалом.

Охоронниця відчинила двері, використовуючи картку, і за нею пройшла Кейсі. Її серце тремтіло з кожним кроком, перетворюючи тіло на невагому кульку. Той самий, чию стрічку вона не забула взяти із собою і зав’язала нею волосся. Вона повинна була підбадьорювати дівчину, але їй здавалося, що нічого розладнати вже не могло в цьому чарівному місці.

Разом вони пройшли на другий поверх, дівчину мало не збили з ніг. Ще зрання багато людей юрмилися то тут, то там. Скрізь грала музика, перехожі сміялися та розмовляли про новий концерт. Всіх розбурхувала думка побувати у всіх куточках центру, але це було фізично неможливо.

— Ходімо, в неробочий час ще встигнеш надивитися.

– Що мені потрібно робити? — тримаючись на одну ручку рюкзака, а другий вона шукала будь-яку опору, щоб не надто наступати на хвору ногу.

— Гарне запитання, хвалю, — залізна леді посміхнулася і пішла далі. — Тебе призначили стежити за дітьми під час сон-години, прибирати в кімнаті вихователя та деактивувати його перед тим, як вимкнути світло.

Що? Їй почулося? Вона серйозно?

– Чому застигла? Пішли, за півгодини прийдуть відвідувачі з дітьми, а тебе ще треба познайомити з Вихователем. А то останнім часом його програма може висунути за двері порушника безпеки і все! Знову він тобі не дозволить зайти, Ванесса стояла біля дверей для працівників. – Не бійся, він не страшний. Жвавий трохи, набридливий, але не зашкодить.

Вона хотіла взяти дівчину за руку, але Кейсі вивернулася. Ванесса хитнула головою і відчинила двері, запрошуючи увійти першій новенькій. Це була кімната охорони з камерами та різними пристосуваннями. Одна з дверей вела прямо до кімнати вихователя. Інакше як ще можна пояснити різнокольоровий малюнок сонця та місяця на ньому?

— Вихователь недолюблює мене, тож далі ти сама. Проживатимеш також у цій кімнаті. Робот у жодному разі тобі не нашкодить

Просто будь приємною та познайомся з ним. Якщо все пройде гладко, можеш розпочинати роботу вже сьогодні, а незабаром тобі принесуть робочий костюм. Загалом, удачі.

Ванесса залишила Кейсі перед зачиненими дверима. Тут не потрібна була картка охоронця, аніматронік не міг вийти за двері. Цього не було в його програмі, як і раніше сказала охоронець.

Проковтнувши слину, дівчина взялася за ручку. В одній із кишень вона знайшла ту саму цукерку, що їй запропонував таксист. На ній був зображений Місяць.