Ранок

Це був звичайний ранок, який як в завжди зістрічав його приємним запахом білизни, двох тіл, що користуются різними гелями, тому змішуючись сформовують новий запах. Він ще наче бачить відголоски сну, і відчуває важкість чужої руки, що лежить на його торсі, а довге волосся лоскоче шкіру.

Коли він трохи прокидаєтся, його пальці тягнутся до того мякого волосся, яке він перебирає між пальцями, і чує відгук у вигляді довгого мичання, бо такі дії лоскочуть голову. Хлопець одрау підіймає голову, на ці дії і залишає на губах поцілунок. Дивится на годдиник біля ліжка і солодко потягнувшись, навмистно тулячись якомога ближче перелазить через біловолосого, соскокує з ліжка.

• На тобі сніданок сьогодні,- нагадує чоловік, лишаючи кімнату.

А Наруто лишь мовчить і з посмішкою спостерігає як за дверима швидко зникають довгі пасми волосся.

Він бере до рук телефон, перевіряє пошту і тільки після цього змушує себе піднятись з ліжка.

Йому треба, дійсно, багато зусиль щоб не зайти до ванни і не почіплятись до, імовірно, оголоного Ітачі, посмішку від цих думок не намагается стримати, дистанційно навіть відчуває дотик до його шкіри і волосся, так довгого звабливого волосся.

Наруто не може пояснити свою шалену любов до цієї частини зовнішності хлопця, але це те що він назве одним з перших, якщо йому буде потрібно зробити список того що він полюбляє в ньому. І Ітачі це звісно знає.

Одного разу після серйозної сварки, він підстриг дожину вище плеча і це те яке обличчя було в Наруто, коли він це побачив назавжди залишилось у пам’яті старшого.

Він тоді навіть припустив думку, що через це Наруто не захоче навіть розмовляти, щоб закрити їх конфлікт. Але те що зробив Ітачі, змусило Наруто, вибачатись багато разів, бо відчував що дуже завинив, хочу Учіха, не заперечував що його вина була не менша.

Але завдяки тій ситуації, Ітачі був впевнений що його люблять за багато інших речей у ньому, і це дало йому спокій, і більше довіри до свого хлопця.

На сніданок Наруто вирішим посмажити яєчню з залишками м‘яса з вчорашньої вечері. Увімкнувши на повну музику з телефона.

Сьогодні за планом в нього було, поснідати, підкинути Ітачі до роботи, а далі їхати до тренажерного залу де він працював особистим тренером.

Декілька разів до нього на тренування заходив сам Ітачі, але це закінчувалось тим що Наруто увесь час відволікався на нього  і не міг, контролювати інших своїх клієнтів. Ітачі цим навіть користувався, відчуваючи себе особливим, це реально тішило його самооцінку. Особливо, коли в нього прокидались ревнощі до клієнтів Наруто. І вже це тішило Наруто.

Коли хлопець викоадав сніданок з пательні на тарілки нарешті увійшов Ітачі, який одразу прокоментував мриємний запах що розійшовся майже на всю квартиру і подякував хлопця поцілунком, який самовдоволено посміхнувся і як відповідальний за сніданок, дав наказ сідати, бо вже був час їсти, біля тарілок він поставив чашки із чаєм і сівши поряд з один одним. Наруто подтягнув до себе ногу, упершись пятою у своє бедро, а коліно поклавши на бедро Ітачі, так він інколи полюдяв сідати, вони почали снідати.

Такі тихі і теплі сніданки в них були не кожного дня. Іноді хтось був не у настрої, не хотів розмовляти, не хотів цілувати, чи щоб його цілували, навмисно відштовхував, не хотів дотиків, чи не хотів разом їсти. І добре коли такий ємоційний стан в них збігався, але коли ні, тоді звісно іншому було трохи боляча від такого, але розуміння, того що це таке і не одноразове зіткнення з таким, змушувало заспокоїти погані думки, що хоч не хоч але з‘являлись у голові.

Після сніданку, Ітачі зайнявся посудом, а Наруто пішов до ванної кімнати. Коли вони були у кімнаті, Узумакі вмовляв хлопця заплести йому колосок на голові, той якось не впевнено відновлявся, тому посміхаючись у всі зуби, стоячи позаду Ітачі що всявся на стілець, охайно з усім усердям  що притаманне Наруто, він заплетав довге волосся хлопця, а закінчивши, залишим поцілоник на плечі.

Післ чого вони пішли до виходу.

Такий був їх ранок вівторка, добрий, тихий, наповнений любові. Яким хотілося б щоб був кожен ранок у кажної людини на цьому світі. Але нажаль стаются погані речі, з добрими людьми. Ніхто нікому нічого не винен, ми несемо відповідальність перш за все за себе, і якщо ви не взмозі щось витримати, це нормально, не треба засуджувати себе за «слабкість» бо це нормально бути «слабким» перед сильним ворогом (тревогою, страхом, загалом поганими ємоціями)

Я лише хочу підтримувати надію на краще, щоб кожен ранок залежав лише від нашего настрою, а не від ворогів, що порошують наші особисті кордони.